10 грудня 2016, субота

Смертоносна отрута недовіри

коментувати
Дуже не хочеться розповідати сину, як наше талановите, рішуче і дуже принципове покоління «проманало» Україну не менш блискуче, ніж його не менш світлі пращури

Сьогодні до мене на роботу зайшов син. Я завершував деякі справи, тому попросив його почекати 10 хвилин. Завершивши справи, я, перебуваючи у стані інформаційної залежності, вирішив переглянути новини і стрічку Facebook.

Там ГПУ мирно воювала з НАБУ, київська влада дискредитувала київських активістів, депутати Лещенко і Найєм громили генпрокурора Луценка, а генпрокурор Луценко громив їх в коментарях, громадський активіст Шабунін тролив журналіста Шлінчака та прокурора Єніна, експерт Романенко тролив всіх, мистецтвознавці страждали з приводу декомунізації Українського дому, декілька людей жваво обговорювали ідею "шостої колони" Портнікова, Сидоренко відбивався від нападів за свою першу редакційну колонку, НАЗК і ДССЗЗІ раптом зрозуміли, що все можна, якщо є доручення, але винен все одно розробник, широкі верстви вболівали за електронне декларування і кляли злу владу на чолі з Порошенком за зраду всього, Порошенко дав доручення запустити електронні декорації і повідомив, що не виключає масштабного наступу Росії.

Чого я не побачив, так це новин чи постів про смерть свободи слова в Україні. Напевно, ще жива. Ще там в новинах і у стрічці Facebook не було просто шановних людей, які в цей час десь сиділи собі за чашкою чаю або якогось бухла і думали, як би їм всіх намахати і заробити копійку. Десь ще трохи далі опозиція готувала бунт батальйонів. Але її теж не було в новинах і у стрічці ФБ. Хоча вона є.

Все це дуже далеко від Майдану. Все це дуже близько до Росії

Ось ця ненависть та недовіра всіх до всіх, готовність завзято розтерзати кожного, хто не в твоїй тусовці - це і є ідеальний стан для розмноження бацил «русского міра». І ми, впиваючись радістю своїх маленьких перемог або злістю поразок, не помічаємо, що насправді впиваємося смертоносною отрутою.

Все це дуже далеко від Майдану. Все це дуже близько до Росії. Коли всі дискредитують всіх і кожен буде єдиновірним в своїй ненависті один до одного, у що і у кого залишиться вірити, щоб захищати Україну на всіх фронтах?

З думкою про це підійшов я до сина, який... заснув. Це була дуже ідилічна картинка: кабінет чиновника, дитина спить, за вікном прапор. «Я дуже сумую за Україною», - сказав два дні тому син.

Я дивився на цю ідилічну картину і якось мені дуже не захотілося колись розказувати синові як наше талановите, рішуче і, звісно, дуже принципове покоління «проманало» Україну не менш блискуче, ніж його не менш світлі пращури. Тому що кожен з них теж був переконаний, що він по-своєму має рацію, але, несамовито воюючи один з одним, всі разом все розвалили.

Відволікаючись від всього цього, розбудив сина і під його невдоволену критику батьківської політики виховання пішов з роботи. Не знаю чому і як, але #всебудедобре.

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.