16 сiчня 2017, понеділок

Топ-10 безглуздих запитань дружині іноземця

коментувати
Всі ці «наче ненароком», «чисто з цікавості», «так, мимохідь», «а що такого» поставлені запитання часом доводять мене до ручки

Якось я писала текст про те, що французи весь час скаржаться, і від цього іноді на стінку лізти хочеться. Ну так от, сьогодні скаржитися буду я. Крім цього, в кількох абзацах далі я збираюся обурюватися, тупотіти ногами, запитувати «допоки?!» і навіть сердитися. У мене загострення роздратування на дурні, безтактні питання від співвітчизників про життя у Франції. Вірніше - питання, адресовані мені як жінці француза.

Я називаю це наївним хамством. Всі ці «наче ненароком», «чисто з цікавості», «так, мимохідь», «а що такого» задані питання, часом доводять мене до ручки. У заголовку і далі за текстом дружину француза можна замінити на дружину німця, американця – будь-якого іноземця. Коротше, поки в чужих головах образ цього «іншого, кращого, блискучого» життя, всі ці 10 ярликів будуть продовжувати клеїти на тих, хто виїхав жити в іншу країну, заздалегідь закохавшись у чужоземця.

Іноді ці липкі питання задають, не мені, а, наприклад, моїй мамі або чоловікові. А крайній кретинізм деяких формулювань обумовлений тим, що люди ніколи в очі не бачили мого любого француза, інакше не стали б питати, наприклад, ось це:

1. Твій чоловік набагато старший за тебе, так?

Тобто теоретично у людини не виникає навіть і тіні  сумніву, що старше можу бути я. Логічний ланцюжок при цьому виглядає (напевно) ось так: «Якщо він іноземець, а вона українка, то, стало бути, він старий шкарбун, а вона купилася на рожеву мрію про Париж». Ну так от, я старша за свого чоловіка на два роки. У свої 27 люблю, знаєте, молоденьких хлопчиків. Тут включається зловісний розкотистий закадровий сміх.

2. Ви познайомилися по інтернету/через шлюбне агентство?

Після цього запитання я вже не роздуваю ніздрі, хоча раніше дуже хотілося це робити. Такі історії все ще трапляються. І їх досить багато. В тому ключі, коли наречену потенційний наречений вибирає, як товар в інтернет-магазині. Але ні, ми не знайомилися з допомогою інтернету. Як і сотні тисяч людей по всьому світу, ми познайомилися випадково у громадському транспорті.

Життя за кордоном і життя з іноземцем – це не ідентифікація рівня достатку або рівня щастя

3. Ви ще не об'їздили всю Європу? Але чому?!

І після цього питання в очах мого візаві застигає таке глибоке розчарування, що я спочатку навіть виправдовувалася, щоб не турбувалася людина, ну. Справа в тому, що чарівне слово «шенген» застилає очі тим, хто не живе в його межах. Коли я кажу, що живу у Франції вже третій рік, деякі люди уявляють собі, що на лоукостах Європою я літаю частіше, ніж їжджу на метро. Увага, запитання, знавці: скільки міст України ви об'їздили за все життя, мм?

4. Скільки ви платите за оренду житла? А скільки коштує квартира в Парижі?

Не пам'ятаю, щоб при зустрічі я представилася як «Оля. Професійний ріелтор – що вас цікавить?». Я не маю ні найменшого поняття про принципи ціноутворення в сфері паризької нерухомості. Як і в будь-якому місті світу, вартість житла тут коливається, в залежності від району, площі і (бонусом) – від ступеня видимості Ейфелевої вежі з вікна. Але справа навіть не в цьому. А в тому... ну чому, власне, я повинна володіти цією інформацією? А головне – з чого б мені направо і наліво розповідати всім, скільки коштує оренда мого житла?

5. Ви були в цьому ресторані? А в тому? А ви що, нечасто вечеряєте в ресторанах?

Це майже моє улюблене. Середній чек за вечерю в нормальному, непафосному закладі Парижа (без вина) – приблизно 50 євро (це дві основних страви і два десерти в нашому улюбленому ресторанчику le Café du Commerce). Загалом, ні – як правило, ми вечеряємо вдома. Спочатку я намагалася тактовно оминати питання грошей стороною, а потім вирішила відповідати коротко і ясно. Ну і зустрічне питання - а ви кожного дня вечеряєте в ресторані, де б ви не жили?

6. Ти готуєш французьку кухню?

Вірніше, це питання звучить так, ніби має на увазі, що я обов'язково відтепер повинна готувати тільки французьку кухню, тому що іншу мій чоловік, напевно, викидає у вікно. Я готую в широкому сенсі. Смачно. Французьку чи українську кухню – значення не має. Ми з чоловіком не надаємо цьому значення. Переїзд до Франції не зробив з мене француженкою. І ні, я не знаю рецептів десяти різних соусів до різного м'яса. Та ні, кожна вечеря вдома не виглядає як звана вечеря. Ми їмо, як всі звичайні люди. Те, що їдять у всіх звичайних сім'ях.

7. А ви будете робити весілля в Україні?

Це питання активно задавали раніше, зараз у нього вже минув термін давності. Ми просто розписалися в мерії під Парижем, і при цьому не був присутній жоден з наших родичів, крім двох свідків, які за тутешніми законами зобов'язані бути на церемонії. І коли я розповідаю про це і про своє чорно-біле вбрання за 65 євро з American Apparel, іноді бачу стіну нерозуміння перед собою. Як? Чому? А як же сім'я? А біле плаття? А свято? Ні, дякую. Кожному своє. І мене дуже гріє думка, що з цим питанням ми відстрілялися швидко і безболісно.

8. У Парижі минулого тижня/минулого місяця відкрилося/сталося таке. Як – ви не знали?!

А ви завжди знаєте про всі фестивалі, виставки і відкриття, які відбуваються у вашому місті? Я, чесно кажучи, не встигаю осилити шалений потік інформації та анонсів, де відкрився черговий вернісаж, куди сходити на вихідних», і де ще якась чергова новинка-тусовка в Парижі. Ми проводимо вільний час так само, як всі звичайні пари: ходимо в кіно, багато гуляємо пішки, періодично відвідуємо музеї, намагаємося знайти щось новеньке. Але іноді (жах) ми сидимо вдома і їмо піцу під перегляд чотирьох фільмів поспіль. І нехай Париж почекає.

9. Де працює твій чоловік?

Скоро я почну відповідати «А ваш?» Начебто, нічого такого в цьому питанні. Але з іншого боку – чому раптом ця тема стала частиною світської бесіди? Спасибі, що не питаєте про його зарплатню.

10. І про гроші в цілому.

Це не питання, а якесь переконання за замовчуванням, до якого зводиться дуже багато тем. Якщо твій чоловік іноземець –  він заможний. Якщо ти їдеш за кордон, значить, ти їдеш на все готове. Адже справді – який сенс їхати до Франції, щоб жити там зі звичайним хлопцем? Це можна зробити і на батьківщині, правда ж? Залізна логіка. Якщо за іноземця, то тільки за забезпеченого. З кар'єрою, власною нерухомістю, автомобілем, рахунком у банку і бажано – з винним льохом. У когось виходить саме так. А у когось буває по-іншому. Як у мене. Я вийшла заміж за французького студента. Пройшла з ним всі його стажування, співбесіди, навпіл розділила з ним всі його переживання і страхи під час пошуку роботи. Я з ним зараз на всіх тих етапах, що передують нормальному, стабільному життю, про яке мене постійно запитують з нальотом впевненості, що у мене все це вже є. Ніби саме і тільки (!) цей «набір» може бути гідним уваги. Ніби не буває інших комплектацій» щастя з людиною з чужої або твоєї рідної країни.

Цим текстом я хочу нагадати всім, кому необхідно про це періодично нагадувати: життя за кордоном і життя з іноземцем – це не ідентифікація рівня достатку або рівня щастя. Тому що люди скрізь однакові.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.