24 листопада 2017, п'ятниця

Десять речей, яких я навчилася у французів

коментувати
Формула, згідно з якою так чи інакше живуть всі іммігранти, звучить так: не забувай своє коріння та будь вдячний за нові можливості

Only fools never change their mind, — каже мій бойфренд, заради якого я три роки тому переїхала з України до Франції. І він, безумовно, має рацію. Неможливо не змінитися хоча б трохи, коли ти змінюєш один лад життя на інший. Розпорядок дня, побутові звички – лише крапля в морі всього того, що раптом стало інакшим. Минулої неділі я сиділа біля спортивного майданчика в Люксембурзькому саду – спостерігала, як гарні, високі хлопці грають у баскетбол. І раптом зловила себе на думці, що ще три роки тому мої вихідні були зовсім іншими, інакше я снідала, гуляла іншими маршрутами і більше того – дивилася на світ зовсім іншими очима. Цей текст – моя умовна риска, яку вже можна підводити під одним з визначальних моментів у моєму житті, – рішенням переїхати за кордон. Отже, 10 речей, яких я навчилася у французів.

1. Бути ввічливою завжди, скрізь, з усіма – як дихати

Не пам'ятаю, щоб я колись була хамкою або грубіянила незнайомим людям. Говорити «вітаю» і «дякую» мене навчили в дитинстві, і для мене це константа. Але тільки після переїзду я:

- стала перепрошувати, коли на ногу в транспорті наступають мені;

- не просто говорити «до побачення» продавцям, офіціантам та листоношам, але ще й бажати всім «приємного вечора/гарного дня/відмінного вікенду»;

- вітатися і прощатися із сусідами з інтервалом у 45 секунд, коли ми їдемо в ліфті;

- використовувати багатоскладові (багатошарові?) вибачення «pardon-excusez-moi», бо одного слова, очевидно, недостатньо для тотальної ввічливості;

- пропускати на касі супермаркету тих, у кого пляшка води і пакет яблук, коли у мене товарів на сто євро;

- вітатися з жителями округу, в якому я мешкаю, навіть якщо я їх не знаю (звісно, я їх не знаю), але ми всі якось негласно сусіди.

І робити ще сто тисяч повсякденних ввічливих жестів, які ти перестаєш помічати, бо люди поводяться так само. І нехай ввічливість французів часто формальна, холодна і аж ніяка не сердечна. Але вона є. Вона витає в повітрі. І це дає відчуття, що тільки так і треба, тільки так і має бути.

2. Завжди вимагати більшого і кращого. А ще – бути меткою з офіціантами

Кожен, хто прожив у Франції хоча б пару років, скаже вам, що з сервісом у місцевих великі проблеми. Ну не вміють вони підійди до споживача так, щоб той відчув себе королем вечірки, незалежно від того, купує він диван, келих шардоне або «Бентлі». А про французьких офіціантів і зовсім можна складати зловісні легенди. Багато з них починалися б так: «Його крижану байдужість можна було колоти на шматочки і кидати в коктейль... якби він його ще приніс». Я більше не соромлюся привертати до себе увагу за столом високо піднятою рукою, нагадувати про те, що «північ наближається, а першої страви все ще немає», і не залишати чайові, якщо сервіс начебто був, але його не було.

Нехай ввічливість французів часто формальна, холодна і зовсім не сердечна, але вона є

3. Купувати їжу на ринку, м'ясо, сир, овочі та фрукти – в спеціалізованих крамничках

Ринок у Франції – майже як маленький музей під відкритим небом (...). Продукти настільки красиві, чисті та настільки фотогенічно викладені на прилавках, що майже посміхаються вам. Коротко кажучи, похід на ринок тут – це приємна подія, а не обов'язок. Супермаркети на їхньому тлі тьмяніють і туляться по кутках, хоча овочеві відділи у них теж дуже класні. Але ринок – це зовсім інша історія... Атмосфера, аромати – коли після всього побаченого і купленого повертаєшся додому, готуєш з особливим задоволенням. Супермаркети так не надихають.

4. Ходити за продуктами з візком, кошиком, довговічним багаторазовим пакетом або тканинною сумкою

Звичайні пластикові або целофанові пакети тут, зрозуміло, теж продаються. І люди беруть їх на касі в магазинах. Але це частіше трапляється в тому разі, коли ти забув взяти з дому один зі згаданих вище предметів. Тут немає звички щоразу тягти додому новий пакет, якщо можна купити один міцний і користуватися ним рік-два. А якщо передбачається масштабна закупівля, люди беруть з собою візки, які в Україні називали «кравчучками». Для нас вони так і залишилися відлунням певних часів, якимось «бабусиним» атрибутом. А тут вони є у всіх. І продаються скрізь. Яскраві, красиві, з малюнками або однотонні, на двох звичайних коліщатках або на спеціальних, з якими зручно йти сходами. У мене – червоний. На ньому мій бойфренд маркером написав: «See me rollin!» А кошиків – цілих три. І я розумію Джейн Біркін – це найзручніша сумка, яку тільки можна уявити.

5. Перестати боятися віку, поважати старість за те, що вона може і повинна бути красивою

Якщо коротко – дивлячись на французьких пенсіонерів, ти просто перестаєш боятися, що колись тобі буде 70, і всі життєві радості для тебе закінчаться. Бо тут люди будь-якого віку не забороняють собі насолоджуватися життям і смакувати кожен день. Неважливо, їм 50, чи 65, чи 80.

6. Планувати відпустку заздалегідь. Дуже заздалегідь. Тобто дуже-дуже заздалегідь

Цього літа обставини склалися так, що ми з моїм французом до останнього не знали, в які саме дати будемо відпочивати. Тому бронювали житло і квитки вже практично сидячи на валізах. Це щось унікальне. Бо тут заведено вирішувати питання літніх канікул десь у лютому. Тільки так можна обрати найвигідніші пропозиції, заощадити на авіаперельоті й, нарешті, просто зберегти пару сотень тисяч нервових клітин, не відкладаючи таку важливу справу на потім.

7. Насолоджуватися моментом. Нікуди не поспішати. Цінувати своє право на відпочинок. Уміти відпочивати

Те, про що я кажу, найкраще ілюструє вміння французів пити один келих вина на терасі кафе протягом години (саме це я роблю на фотографії в заголовку посту). І так само – обідати протягом чотирьох годин. Люди за столом спілкуються, розповідають історії, діляться враженнями та зрештою пліткують. Їжа та алкоголь – це акомпанемент свята життя, яке вони самі собі влаштовують кожного дня. Як провести незабутній день? – Провести його і запам'ятати. Ось це про них. Не бігти, не метушитися, все робити розмірено. Все робити із задоволенням.

8. Завжди тримати в холодильнику кілька видів сиру і пляшку білого вина

Хтось тримає червоне. Не в холодильнику. Але від перестановки доданків, як кажуть... Я завжди любила сир, але тільки після переїзду до Парижа зрозуміла, яким різним, несподіваним і смачним він може бути. Сирна тарілка – це відповідь на всі питання, коли мені ліньки готувати, коли несподівано прийшли гості, коли потрібно придумати закуску під перегляд фільму і... просто коли дуже хочеться. А де сир, там і вино.

9. Одягатися і користуватися косметикою перш за все для себе

Але тут справа не тільки в переїзді, а ще й дорослішанні як такому. 20 і 27 років – це різна зовнішність і підхід до неї. Різне сприйняття жіночності, привабливості і посилу, який є в твоїй манері одягатися, фарбуватися та зачісуватися. А бонус у вигляді знайомства з європейською розслабленістю і легкістю в цьому питанні, на мій погляд, найкраще, що може трапитися з жінкою, яка виросла в патріархальному культурному середовищі. В суспільстві, де жінці належить одягатися так, щоб бути привабливою для чоловіка. Де її зовнішність апріорі повинна бути заточена під ловлю на живця. Європейки ж, навпаки, хочуть бути привабливими для себе. А ще вони хочуть, щоб ноги не боліли, тому – привіт, пласка підошва, гарні кросівки, витончені балетки тощо. З макіяжем та сама історія. Підкреслити краще – так. Домальовувати нове – ні.

10. Дякувати за неймовірну красу навколо і величезні можливості, які дарує життя у Франції

Навіть якщо нікуди не виїжджати з Парижа. Навіть якщо проводити тут всі вихідні, всі свята і канікули. Це все одно нескінченний колодязь мистецтва, історії, естетики, смаку та відкриттів. А вже якщо подорожувати... Все, від вартості квитків на лоукости і до відсутності необхідності робити шенгенську візу, щоразу дає фантастичне відчуття, що ти можеш обійняти весь світ і не потонути при цьому в безодні бюрократії.

Формула, за якою так чи інакше живуть всі іммігранти (якщо вони, звісно, вдячні за життя), звучить так: не забувай своє коріння та будь вдячний за нові можливості.

Франціє, дякую.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.