7 грудня 2016, середа

Українцям треба навчитися довіряти

коментувати
Це довгий і складний процес. Але іншого шляху в країни немає

Усе частіше доводиться чути про брак довіри в суспільстві. Без цього слова не обходиться жодна дискусія. Але чи розуміємо ми суть цього складного явища? Навіщо суспільству довіра? Чому розвинутий соціум потребує високого рівня довіри?

З багатьох причин пострадянські країни страждають хронічно низьким рівнем довіри. Його бракує не тільки в міжособистісній та міжгруповій взаємодії, але й у взаємовідносинах громадянина та держави. Хоча при цьому у нас воліють говорити саме про довіру до влади. Точніше — про недовіру. Маючи на увазі, що в особистих стосунках все більш або менш добре. Але це не так. Ось приклад. Чимало жителів мого будинку не вітаються один з одним. На привітання в ліфті у відповідь — мертва тиша, всі роблять вигляд, що мене немає. Як ми можемо довіряти один одному за таких умов? А уряду?

Довіра є однією з форм соціального капіталу, високий рівень якого допомагає вирішувати проблеми колективної дії, створюючи, таким чином, нову якість суспільства. Про які проблеми йдеться? Незалежний агент прагне отримати особисту вигоду, не беручи участі у колективних витратах. Якщо довіра низька — ймовірність ухилення від загальноприйнятих норм і колективних інтересів вища. Таких незалежних агентів, що діють винятково у своїх інтересах, у нас називають халявниками. Багато пострадянських бізнесменів стали успішними саме в режимі такого халявника-безбілетника. Жорсткіші та системніші безбілетники стали олігархами. У будь-якому суспільстві є безбілетники і халявники, але чим вищий соціальний капітал і довіра, тим їх менше.

У країні культ особистої довіри. Звідси кумівство та "любі друзі"

За певних умов ухилятися від загальноприйнятих правил стає просто невигідно. Наприклад, існування механізму громадських санкцій проти потенційних ухильників дуже часто відбиває бажання поводитися поза колективними інтересами. Товариство з такими ефективними інструментами змушує агента з нечистими думками діяти інакше, створюючи репутацію чесної людини, якій можна й треба довіряти.

Інше питання, що перед тим як дотримуватися загальних правил, їх потрібно сформулювати та запровадити всередині суспільства. Це потребує чимало часу. Через останні події в Україні чимало радянських і пострадянських інституцій, правил, норм і традицій зруйновано. Оскільки немає орієнтирів, будь-яку дію зараз можна вважати антигромадською. При цьому кожен вважатиме, що він правий, оскільки у всіх своя правда. Це фундаментальна проблема.

Вироблення нових норм і правил розтягнеться на роки. Суспільні норми не можна спустити згори у вигляді закону. Якщо закон не відповідає загальноприйнятим практикам і нормам, велика ймовірність, що його просто не дотримуватимуться. Довіра не завжди раціональною. Якщо з'являються сумнів, підозри або проблеми з репутацією в окремих учасників, багато незалежних агентів намагаються "ухилитися". Про всяк випадок. Щоб не бути потім лохом. До речі, створювати атмосферу тотальної недовіри — одна з ключових цілей інформаційної війни. “Не вір нікому! Скрізь зрада!" Але чим вища довіра, тим ефективніше суспільство: соціальні конфлікти вирішуються швидше і дешевше, видатки та витрати на виконання державних функцій менші, стабільність і прогнозованість вищі.

Нюанс у тому, що між особистою довірою та соціальною — велика різниця. Довіряти тим, кого ти знаєш, — це добре, але нова якість суспільства передбачає довіру до тих, кого ти не знаєш, до спільнот та інституцій. Хороший приклад — різниця укладів у північній та середземноморській Європі. На півдні більше особистої довіри, всередині родини і найближчого кола. На півночі — більше соціальної довіри, що дозволяє країнам цього регіону бути конкурентоспроможнішими і успішнішими.

В Україні — культ особистої довіри. Його ще називають щільним або партикулярним. Довіра лише до ближнього кола: друзів, родичів. Звідси кумівство, "любі друзі" та інші явища. Високий рівень передбачає наявність великої кількості горизонтальних мереж суспільної взаємодії, спільнот, професійних асоціацій, громадських об'єднань тощо. Й іншої культури. Коли ви винні суспільству й один одному. Завжди і скрізь. Класичний приклад — Японія.

Вибудовувати довіру — складний і тривалий процес. Але іншого шляху немає. Пошук сильної руки та швидких рішень призведе лише до чергового циклу ходіння по граблях, до нових конфліктів та дестабілізації. Тому на нас чекає довгий шлях вибудовування соціальної довіри. Перший крок — трохи глибше розуміти, про що, власне, йдеться.

Колонку опубліковано в журналі "Новое Время" від 18 вересня 2014 року

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.