21 лютого 2017, вівторок

Перейти на особистості

коментувати
Як вдалося реформувати Сінгапур і Грузію, які ми часто наводимо в приклад? Чому механізм "чиказьких хлопчиків" спрацював в Чилі, але провалився в Україні? Відповідь одна

Якось мені довелося спостерігати за однією організацією, що переживала складний етап своєї багаторічної (до речі, досить успішної) історії. Компанія опинилася на межі зникнення в результаті повного нехтування елементарними принципами керування. Про її проблеми можна говорити довго, але всі нюанси, пов'язані з неефективністю, зводилися до головного — відсутності чітко сформульованої стратегії та налагодженого механізму прийняття рішень.

Стратегічний план існував лише в уяві людей, які прикрасили себе гучними начальницькими титулами, і представляв собою набір фантазій і бажань на рівні прекраснодушних мрій гоголівського Манілова. З прийняттям рішень було ще гірше. Відсутність чітко поставлених цілей і нерозуміння способів їх досягнення змушували керівників хаотично, іноді кілька разів на день, змінювати свої плани, накази та розпорядження, постійно апелюючи до численних рад і комітетів — наглядових, дорадчих, фінансових та інших.

При цьому кількість порадників і комітетників, що спостерігали, допомагали і просто лізли не в свою справу, на якомусь етапі перевищила кількість працівників самої організації. Як наслідок, поняття відповідальності повністю розчинилося в лихоманці колективного керування. Цікаво, що керівники працювали без утоми з ранку до ночі на знос і щиро вірили, що роблять велику справу. Тих же, хто не бажав брати участь у хаосі, автоматично записували в табір неблагонадійних, скептиків і зрадників.

Історію, особливо у лихі часи, творять особистості, а не комітети, ради та колегії

Як не гірко це усвідомлювати, але організація ім'ярек, описана вище, є прообразом нашої держави, де ті самі проблеми існують в набагато більшому масштабі. Лідери країни декларують боротьбу "всього хорошого проти всього поганого", чітких цілей і завдань, так само як і способів їх досягнення, не пропонують, а найголовніше — відповідальність за події брати на себе не хочуть. Вони вважають за краще сховатися за колегіальними рішеннями і зобразити невинність, безсоромно звинувативши в усіх гріхах недбайливих соратників і безмовних підлеглих. Жодного покарання, ані суспільного, ані політичного, за незадовільно зроблену роботу ще ніхто і ніколи не поніс. Про адміністративну або кримінальну відповідальність взагалі не йдеться. Хоча лідерство без професіоналізму і відповідальності — це базікання. Де в результаті хура державного будівництва? Вона не тільки і досі там, але, здається, навіть починає котитися назад.

Чому вдалося реформувати Сінгапур і частково Грузію, які ми так любимо наводити як приклади? Разом з іншими чинниками найголовнішим є наявність лідера, який формулює чіткі досяжні мети, визначає шляхи, механізми і терміни виконання завдань і бере на себе відповідальність за результат. Ключове слово — відповідальність. Так було в Сінгапурі, так було в Грузії й так було у багатьох інших країнах, де реформи відбулися. Чому механізм "чиказьких хлопчиків" спрацював у Чилі та провалився в Україні? Не тому, що Абромавичус, Пивоварський або Яресько менш професійні, ніж чилійські реформатори Ернан Бучі або Серхіо де Кастро. Аж ніяк. Просто за останніми стояв Піночет, а наші опинилися без будь-якої підтримки і захисту, один на один з потужною, абсолютно корумпованою системою. Навіть більше, той, хто мав стояти за реформаторів горою, дуже часто опинявся з іншого боку барикад.

Я зовсім не намагаюся за один мах розв'язати дискусію про роль особистості в історії й точно не ностальгую за твердою рукою в стилі радянської епохи. З точки зору керування державою нічого кращого, ніж демократія, людство поки не придумало. Але, погодьтеся, що історію, особливо в складні переломні часи, творять особистості, а не комітети, ради та колегії. Так було завжди, в усі зоряні години людства, і Україна — не виняток. Прообраз демократичної держави, Запорізька Січ, здобувала блискучі перемоги, коли нею командували справжні гетьмани. Виходило раніше, вийде і зараз, ось тільки гетьмана — справжнього — треба десь роздобути.

Колонку опубліковано в журналі Новое Время від 22 квітня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.