21 серпня 2017, понеділок

Навіщо Facebook сумує за ВКонтакте?

коментувати
Заборона в Україні інтернет-майданчиків з російською пропискою найбільше обурила користувачів Фейсбуку. Навіщо ж прогресивна соціальна мережа сумує за ВКонтакте?

16 травня для Фейсбуку настав "чорний вівторок". Ви не помилились: не для Однокласників, ВКонтакте, пошукача Яндекс та інших мережевих майданчиків з російською пропискою, а для цілком собі американського, тобто прогресивного дітища пана Цукерберга. Саме користувачі Фейсбуку голосно обурилися рішенням глави нашої держави заблокувати доступ українців до згаданих вище ресурсів.

Екс-президент Віктор Ющенко не даремно назвав країну, якою намагався керувати, унікальною. Адже в його часи журналісти та культурна громадськість боролися з Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (НЕК). З тих пір нічого не чув про розгул цензури в Україні. Навіть колишні регіонали не скаржилися, що їх не пускають кудись в ефір. Про те, що ВКонтакте не можна забороняти, як і про шкоду заборон взагалі, кричать ті, хто з 2009‑го по 2015 рік включно вимагав — і на Фейсбуці в тому числі! — заборонити НЕК.

Подвійний стандарт наявності. Тобто, щоб ви зрозуміли: державну структуру, яка займалася нісенітницею, вишукуючи цицьки в телевізорі і проїдаючи 4 мільйони бюджетних гривень, забороняти, на думку Фейсбуку, можна і потрібно. А російські соціальні мережі, помічені в антиукраїнській пропаганді — не можна. Сюди ж звалюють російські фільми і серіали, які ніде, крім України, не дивляться. Безкоштовні друковані видання, які транслюють "рускій мір" у всій його скромній привабливості і, до речі, не завжди зроблені в Росії. Риторика така: адже все одно дивитимуться, інтернет стирає кордони, ви запропонуєте альтернативу, нехай переможе найсильніший і так далі.

Фейсбук на Кіркорова не ходить, Донцову не читає. Але бути ВКонтакте звик

Цікаво, що Фейсбук-захисники російських соцмереж аплодували відео з російською співачкою Лолітою Мілявською, якій заборонено в'їзд в Україну. Вони ж дружно вимагають забороняти Кобзона з Газмановим, зривати концерти тих українок, які співають у Росії і взагалі регулярно звіряються з сайтом Миротворець: хто там у нас новенький в чорному списку. Шнур, Боярський? А забороніть їм навіть дивитися у бік нашої країни!

Відповідь на ці дивні питання полягає в тому, що Фейсбук на Кіркорова не ходить, Ментів не дивиться, Донцову не читає. Але бути ВКонтакте звик. Навіть якщо вважає Яндекс відстоєм, гордо гуглячи все що потрібно.

Виходить, проблема відмови від російських сегментів лежить приблизно в тій же площині, що і кинути палити. І набагато простіше тим, хто не палив ніколи. Мені, наприклад. Не палив, в Однокласниках не був, ВКонтакте не притягувався, у виробництві проросійського контенту участі не брав. Так, таким типам не зрозуміти болю тих, у кого забирають ці майданчики,— особливо на тлі зведень з фронту, коли чуєш чи читаєш фрази, що стали звичними, про кількість наших хлопців, яких фізично знищив агресивний російський світ.

І все ж проблема набагато ширша, ніж просто скорбота про розгул цензури в країні, де переміг Майдан. Так, Репортери без кордонів протестують: мовляв, а як же з правом висловлювати свою думку? Пропоную їм та їхнім однодумцям перенестися на 79 років назад в США і висловити свою думку американському народові, який зацькував свою національну гордість — льотчика Чарльза Ліндберга. Який усього лише! — добре відгукнувся про лідерів нацистської Німеччини, навіть отримав орден з рук Герінга. З точки зору борців за свободу слова, Ліндберг мав право висловити таку думку, а ті, хто піддав його обструкції,— погані люди. Зауважте, США ще не воювали з Німеччиною, Друга світова взагалі почнеться через рік. А у нас, на секундочку, воююча країна.

І так, не забудьте про право послідовників Андрія Чикатила мати свій аккаунт. Щоб звідти без кордонів висловлювати свою думку про те, як корисно очищювати світ від людського сміття. Між іншим, расистські, гомофобні, антисемітські висловлювання теж при бажанні можна виправдати свободою слова. Правда, скрізь, крім Росії, після такого не подають руки. Але Україна і унікальна своєю безкарністю. Тут ті, хто голосував за диктаторські закони і ходять з георгіївськими стрічками,— всього лише "політичні опоненти".

Але в одному, мабуть, з розгніваним Фейсбуком варто погодитися. Заборона має компенсуватися дозволом. І навіть заохоченням. Наприклад — формувати, наповнювати змістом, розвивати власну ідеологію. Слово давно прокляте українцями зі зрозумілих причин — через столітнє панування тут ідеології російського більшовизму. Але ж коли Америка засудила Ліндберга навіть не за зв'язок з нацистами, а лише за симпатію до них — це і є ідеологія. Причому ідеологія країни з еталонною демократією.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 19 травня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Андрій Кокотюха   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Андрій Кокотюха
Андрій Кокотюха

Письменник, кіносценарист

Інші погляди автора
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.