21 серпня 2017, понеділок

Скарги царя-батюшки. Що Путін наговорив в ООН

коментувати
Промова, розрекламована кремлівськими медіа як історична, виявилася пустушкою

Зверніть увагу: Путін не втримався і все-таки заявив з трибуни ООН, що Ялта (тобто Крим) – це Росія. Це досить-таки хамська витівка з урахуванням того, що ніхто з членів ООН не визнав законним входження Криму до складу Росії.

А путінський аргумент про те, що недостатня ефективність ООН не може зазнавати критики тому, що вона «абсолютно природна» і передбачалася з моменту заснування ООН - це чистої води демагогія і софістика.

З таким же успіхом можна стверджувати, що корупція в ФІФА цілком природна, оскільки була завжди і навіть, певним чином, спочатку передбачалася. І тому нічого змінювати не потрібно, оскільки такий порядок йде споконвіку. І він, Путін, до нього пристосувався і навіть досяг успіху у використанні його у своїх цілях.

Промова Путіна на Генасамблеї ООН і мої коментарі до неї:

Путін: «Обговорювані на майданчику ООН рішення узгоджуються у вигляді резолюцій або не узгоджуються, як кажуть дипломати: проходять, або не проходять. І всілякі дії будь-яких держав в обхід цього порядку нелегітимні і суперечать Статуту Організації Об'єднаних Націй, сучасному міжнародному праву».

Ой леле? Чи так уже «всілякі дії будь-яких держав», не погоджені у вигляді резолюцій ООН, нелегітимні? Ви, пане Путін, готові підписатися під цією своєю тезою? Якщо так, то тоді, можливо, ви розповісте, якою резолюцією ООН було дозволене ваше вторгнення в Грузію у 2008 році? Або анексія Криму в 2014? Або, може бути вторгнення СРСР, правонаступником якого є Росія, в Афганістан було схвалене резолюцією ООН? Може, по резолюції ООН був збитий південнокорейський лайнер? (Поки мовчу про малайзійський) Може, саме резолюція ООН дозволила вам підтримувати сепаратистів у Донбасі?

Так і хочеться запитати Путіна: «Ви хоч розумієте тепер, що накоїли?»

Путін: «До речі, шановні колеги, в цьому ж ряду і питання про так звану легітимність державної влади (...) Усім нам не варто забувати досвіду минулого. Ми, наприклад, пам'ятаємо і приклади з історії Радянського Союзу. Експорт соціальних експериментів, спроби підштовхнути зміни в тих чи інших країнах, виходячи зі своїх ідеологічних установок, часто призводили до трагічних наслідків, призводили не до прогресу, а до деградації. Однак, схоже, ніхто не вчиться на чужих помилках, а тільки повторює їх. І експорт тепер вже так званих «демократичних революцій триває».

Ось він, крик душі! Ось для чого взагалі знадобився весь цей виступ. Перекладаю з путінської на російську: «я – легітимний президент суверенної держави. Ніхто не може втручатися в мої внутрішні справи. Що хочу – те і роблю. Не вашого розуму справа. Захочу – організую новий ГУЛАГ, захочу – у мене не тільки Нємцова, а і ще десять тисяч опозиціонерів чеченці розстріляють прямо біля стін Кремля. І я вимагаю, я наполягаю на цьому своєму праві. На захист цього мого права гнобити і дурити власний народ стоїть армія, внутрішні війська (за чисельністю більші ніж армія), спецслужби і, нарешті, другий за величиною ядерний потенціал, що здатний знищити всю планету. І не треба мені ніяких інших «моделей розвитку» та їхнього експорту. І ось цей мій суверенітет і цю мою легітимність я вимагаю поважати».

Досить подивитися на ситуацію в Абхазії, Південній Осетії і в Донбасі. Звичайно, політичні, соціальні проблеми в цих регіонах назрівали давно, і люди там, звичайно, хотіли змін. Але що вийшло насправді? Агресивне зовнішнє втручання призвело до того, що замість реформ державні інститути, та й сам уклад життя були просто безцеремонно зруйновані. Замість торжества демократії і прогресу – насильство, бідність, соціальна катастрофа, а права людини, включаючи право на життя, ні у що не ставляться.

Так і хочеться запитати Путіна: «Ви хоч розумієте тепер, що накоїли?». Але, боюся, це питання зависне в повітрі, тому що від політики, в основі якої лежить самовпевненість, переконаність у своїй винятковості і безкарності, він так і не відмовився.

Які красиві слова і справедливі закиди в безвідповідальності й недалекоглядності тих, хто озброює малокерованих і схильних до насильства людей, нехай навіть на словах декларують свою відданість спільним з вами принципам та інтересам. Яка висока відповідальність за все людство. Як кажуть, тобі б, начальник, вірші писати.

Але хіба не ці ж самі слова вимовляють опоненти Путіна на адресу його політики щодо Кадирова і його особистої армії, озброєної на гроші Москви? Чому Путін відмахується від усякої критики з цього приводу? Він що, не бачить яка кількість озброєних до зубів головорізів сидить у нього під боком у Президент-готелі? Він що не знає, що вони вже перейшли від вбивств своїх одноплемінників до відкритого терору прямо на вулицях Москви?

Інакше як назвати вбивство Бориса Нємцова діючим військовослужбовцем МВС РФ Зауром Дадаєвим? Чому російські правоохоронці не можуть допитати Руслана Гермеєва? Чому губернатора Ярославської області Ястребова допитали у перші ж дні після вбивства, а допит Рамзана Кадирова настільки небезпечний і непередбачуваний, що на вмовляння Жанни Нємцової та її адвоката Вадима Прохорова відмовитися від цієї вимоги, був відряджений сам Анатолій Чубайс?

Свого часу Павло Грачов зазнав різкої критики за те, що дозволив чеченським бойовикам Джохара Дудаєва оволодіти частиною розташованих в Чечні арсеналів Радянської Армії. В той момент, коли Грачов дозволив їм це зробити (а був у нього тоді ресурс для опору?), ні про яке збройне протистояння з цими бойовиками ще не було мови. До нього було ще три роки. Тоді ніхто не міг передбачити, що все це виллється в криваву війну, яка забрала сотні тисяч життів.

Де гарантія, що цього не станеться знову? Звідки така впевненість, що у випадку з кадирівською армією ми маємо справу з реальною лояльністю, а не з мімікрією, пов'язаною з отриманням серйозного фінансового ресурсу і спробою накопичити сили? Очевидно ж, що показна лояльність особисто Путіну – абсолютно недостатня підстава для такої безтурботної політики щодо озброєння цілої армії етнічно однорідних і досить войовничих мусульман.

Путін: «Шановні колеги! Змушений зауважити, що останнім часом наш такий чесний і прямий підхід використовується як привід, щоб звинуватити Росію в зростаючих амбіціях. Як ніби у тих, хто говорить про це, немає взагалі ніяких амбіцій. Але суть не в амбіціях Росії, шановні колеги, а в тому, що терпіти становище речей у світі вже неможливо».

Справді: є дві сторони, у кожної – свої амбіції. Тільки ось, наприклад, США можуть задовольнити свої амбіції, а Росія – ні. Чому так все неправильно склалося? Та тому, що США побудували потужну економіку (приблизно в 10 разів більше російської) і ростуть по 4% в рік, а Росія весь свій золотий дощ нафтодоларів, який звалився їй з неба в 2000–2014 р. р., розікрала і розтринькала і тепер падає на 4,5% в рік. Розрив з кожним днем все росте й росте і місця путінським амбіціям вже не залишається.

Тут навіть дитині зрозуміло, що «терпіти становище речей у світі вже неможливо» Дійсно: як таке витерпіти? Якби навпаки, тоді – так... А так – просто сил немає терпіти, несила.

Путін: «В дійсності ж ми пропонуємо керуватися не амбіціями, а загальними цінностями і загальними інтересами на основі міжнародного права, об'єднати зусилля для вирішення поставлених перед нами нових проблем і створити по‑справжньому широку міжнародну антитерористичну коаліцію. Як і антигітлерівська коаліція, вона могла б згуртувати в своїх рядах найрізноманітніші сили, готові рішуче протистояти тим, хто, як і нацисти, сіє зло і людиноненависництво».

Ось та морквина, яку Путін обіцяє Заходу. І яка, на його думку, повинна його спокусити! Давайте зробимо так, як зробили Сталін-Черчілль-Рузвельт. Нова «антигітлерівська коаліція». А за нею – нова Ялта і Потсдам.
Нагадаю коротко, в чому полягала суть антигітлерівської коаліції, якщо відкинути всю риторику і красиві слова. Суть її полягала в тому, що США і Великобританія зобов'язалися постачати СРСР продовольство, боєприпаси і зброю, а Сталін натомість відправляв на війну російське гарматне м'ясо, яке повинно було перемолоти німецьку військову машину. І, зауважимо, всі троє свої зобов'язання виконали.
Ось і зараз Путін пропонує потенційним союзникам старий, перевірений експортний товар (куди там нафту з газом!) – російського солдата. Гей, патріоти! Збирайтеся! Пора в черговий раз здохнути за амбіції царя-батюшки. Йому треба терміново підтвердити свою високу міжнародну вагу, а то, не приведи господи, відберуть право вето в Радбезі ООН, і він дуже засмутиться.

Ви готові померти за те, щоб Путін мав право вето? Молодці! Я в вас не сумнівався! Вперед, ось там, трохи північніше Дамаска, вас уже чекають іділівці. Вони швидко і вміло вам відріжуть голову. Серед них і чимало чеченців. Вони пристосувалися це робити ще в Першу Чеченську. Так що вам буде майже не боляче.

Путін: «Пострадянські країни поставили перед хибним вибором – бути їм із Заходом або Сходом? Рано чи пізно така конфронтаційна логіка повинна була обернутися серйозною геополітичною кризою. Це й сталося на Україні, де використали невдоволення значної частини населення чинною владою і ззовні спровокували збройний переворот. У результаті спалахнула громадянська війна».

Знову натяки. Ну, скажіть, скажіть же нарешті: це США влаштували Майдан у Києві. І викладіть всі ті докази, про які ви вже щонайменше півтора року торочите. Тільки цур, не про «печеньки»! Про них ми вже чули: це несерйозно. Є що-небудь вагоміше? От не для лохів всередині Росії, а для трибуни ООН. Ну, сміливіше! Гранти? Скільки? Які? Хто отримав? Куди були витрачені? Що забарилися? Прослушки? Пред'явіть. Відеозйомка? Покажіть.

А знаєте, чому він не називає США напряму? Тому, що в нього немає ніяких фактів. Він або сам бреше, або йому брешуть, що вони є.

Ще раз: збройний переворот такого масштабу в 40-мільйонній країні неможливо влаштувати ззовні. Це не бананова республіка з населенням у 20 тисяч чоловік. Як я це обгрунтую? Легко: Путін намагався спровокувати сепаратистський рух в російськомовних регіонах України. Витратив купу грошей, знищив тисячі людей. І нічого не вийшло. Чому? Тому, що це неможливо. Якщо люди самі цього не хочуть.
І громадянської війни в Україні немає. Є заслані Путіним провокатори і кадрові військові та завезені їм туди гори зброї. Як тільки їх звідти приберуть, так відразу вся ця «громадянська» війна і закінчиться.

Путін: «Шановні пані та панове, колеги, 10 січня 1946 року в Лондоні почала роботу перша сесія Генеральної Асамблеї ООН. Відкриваючи її, голова сесії підготовчої комісії, колумбійський дипломат Зулета Анхель, на мій погляд, дуже ємко сформулював принципи, на яких повинна будувати свою діяльність ООН. Це добра воля, презирство до інтриг і хитрощів, дух співробітництва.

Сьогодні ці слова звучать як напуття всім нам. Росія вірить у величезний потенціал ООН, який повинен допомогти уникнути нової глобальної конфронтації і перейти до стратегії кооперації. Разом з іншими країнами будемо послідовно працювати заради зміцнення центральної координуючої ролі ООН.

Переконаний, діючи разом ми зробимо світ стабільним і безпечним, забезпечимо умови для розвитку всіх держав і народів».

Словом: «я білий і пухнастий. Дружба-жуйка». Ось така промова, яку ще до того, як вона була виголошена, кремлівські ЗМІ вже назвали історичною. Як писав Салтиков-Щедрін: «Від нього боїв кровопролитних чекали, а він чижика з'їв».

Повна версія

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.