10 грудня 2016, субота

Служу в резерві України

коментувати
У нас є тисячі військових професіоналів, які мають бойовий досвід і готові будь-якої миті стати до захисту країни

Нещодавно закінчилися, можливо, найбільш масштабні в новітній історії України навчання з широким залученням резервістів першої черги. Всього було залучено близько восьми тисяч резервістів. Хто такі резервісти і що таке служба в резерві в сучасній Україні?

Не секрет, що наші збройні сили переживають сьогодні сильний кадровий голод. Відмова від сьомої хвилі мобілізації, звільнення мобілізованих, включно з останньою шостою хвилею, створило в розгорнутих по бойовому підрозділах величезну кількість вакансій заповнити яку солдатами контрактної служби вдається, від сили, відсотків на 20-30.

В таких умовах саме резервісти стають чи не єдиним ресурсом, здатним забезпечити обороноздатність держави у разі настання часу “Ч”. Хто такі резервісти першої черги оперативного резерву ГШ (саме так звучить повна назва)? Це солдати і офіцери, що відслужили за мобілізацією в проміжку між 2014 та 2016 роках. Простіше кажучи, демобілізовані учасники АТО. Зараз нас таких, за даними МО, близько 80 тис. У резерв демобілізованого зараховують незалежно від бажання, автоматично. Після закінчення “особливого періоду” планується, що служба в резерві стане добровільною.

Та вже зараз, усвідомлюючи безсенсовість примусового підходу, на збори військкомати запрошували виключно добровільно.

Тож, власне, про самі збори. Збори проходили на базі чотирьох бригад ВДВ: 80-ї Львівської, 25-ї Дніпровської, 79-ї Миколаївської та 95-ї Житомирської. Направлялися резервісти в бригади не за місцем попередньої служби, а за місцем проживання. Тобто навіть якщо служив у 25, але проживаєш у Сумській області, їдеш в 95, бо вона ближче.

Демонстрованих другий рік поспіль на параді в Києві нових БТР-4 та КРАЗів наш батальйон, на жаль, поки що не бачив

Дата зборі двічі переносилась, що, звичайно, викликало законне роздратування у резервістів, які мусили постійно міняти плани, і змусило значну частину взагалі відмовитися від проходження зборів. Оскільки я киянин, мені пощастило проходити збори в рідній 95-й Окремій Десантно-Штурмовій бригаді ВДВ. По прибутті в бригаду кожну партію резервістів ще раз запитували, чи справді вони добровільно бажають проходити збори.

Одночасно ВСП перевіряло багаж на вміст заборонених речовин, в першу чергу, звичайно, алкоголю. Тих, у кого знаходили в сумці чи вже в організмі, без зайвого галасу відправляли додому. Ах, якби ж такий відсів був під час мобілізації на скільки б менше ми мали отого аватар-непотребу під загальним гаслом “без нас краще”. Далі все було організовано чітко, хоч і довго. Розподілення в підрозділ, оформлення рахунку для отримання з/п і речове забезпечення. Про нього варто сказати окремо: видавали все – від трусів і до кашкету, включно з новеньким одностроєм, спальником, карематом і наплічником. Така якість речового забезпечення одразу викликала жартівливо-підозрілі розмови “щось підозріло добре нас на 13 днів упаковують, чи не станемо ми сьомою хвилею”.

Програма зборів передбачалася дуже насиченою: здійснення стрибків з парашутом, тактичні навчання всіх рівнів, бойові стрільби з усіх видів зброї, марші техніки і т. п.

В цілому програма ця була виконана, проте і стрибнути, і постріляти, на жаль, вдалося далеко не всім. А от чого справді було досхочу, це маршів.

Через кілька днів, проведених на полігоні під Житомиром, батальйон рушив до Рівненської області, де мав взяти участь у масштабних бригадно-тактичних навчаннях. Попереду було 250 км. маршу, який з перших кілометрів виявив стару, і, очевидно, невиліковну проблему нашої армію – поламану техніку. Основу техніки батальйону складають автомобілі ГАЗ-66, прозвані в народі “шишигами”, та БТР-80, середній вік техніки 25-30 років. Демонстрованих другий рік поспіль на параді в Києві нових БТР-4 та КРАЗів наш батальйон, на жаль, поки що не бачив. Щось навіть не вийшло з парку, щось ламалось просто в дорозі. Я не писатиму, скільки саме машин зламалося, і скільки часу нам знадобилося, щоб дістатися зрештою пункту призначення, проте проблема справді дуже серйозна. Не менш важливий і психологічний вплив такого стану техніки, адже кожен з нас не раз с сумом і тривогою подумав: “а якщо завтра в бій, як на цьому брухті воювати?”.

Після прибуття під Рівне почався справжній екстрим. Спати доводилося просто на землі під відкритим небом. На додачу, зіпсувалася погода, зарядив дощ з сильним холодним вітром. Під час головної фази навчань люди провели на ногах під дощем та вітром більше доби. Працювала артилерія всіх калібрів, літали штурмові вертольоти, стріляли танки, батальйони розгорталися в бойові порядки і йшли в наступ. І хоча загальної картинки я не бачив, відчувалося, що все потужно і масштабно. В певний момент в мене навіть виникло атошне дежавю: ніч, колона техніки, десь поруч рвуть нічну тишу артилерійські залпи та черги КПВТ, ти тримаєш в руках рацію, напружено чекаючи наказу командира. Тож “умови максимально наближені до бойових” створити справді вдалося. Потім було повернення до Житомиру, здача зброї та майна, і від’їзд додому. Незважаючи на певні занепокоєння деяких резервістів, що нас можуть затримати, все відбулося у вказані терміни.

В цілому, не зважаючи на всі негаразди, я вважаю, що збори вдалися. В першу чергу – завдяки самим резервістам. Ці збори ще були по-своєму унікальні тим, що на них зустрілись всі хвилі мобілізації: люди могли перезнайомитись, обмінятися досвідом. Всі були мотивовані та готові до випробувань. Я пишаюся взводом, яким мав честь командувати ці 13 днів. Незважаючи на виснаження, жахливі погодні умови, відсутність елементарних зручностей, ніхто жодного разу не поскаржився, не заскиглив, не забухав. Проте дивуватися тут особливо нічому: людей, які місяцями жили в жахливих умовах та ще й виконували при цьому під вогнем ворога бойове завдання, такими дрібницями, як безсоння, холодна злива та відсутність гарячого харчу не налякаєш.

З мінусів, окрім вже зазначених проблем з технікою, варто відзначити і певні організаційні недоліки. Як я вже казав, не всім резервістам була дана можливість повноцінно виконати програму зборів. Такі фахівці як стрілки-оператори ПТРК (проти-танковий ракетний комплекс), ПЗРК (переносний зенітно-ракетний комплекс), важкі гранатомети, не стріляли взагалі. Мало стріляли зенітні установки та важкі кулемети типу ДШК. Враховуючи високу бойову потужність та складність цієї зброї, особливо це стосується ПТРК, дуже прикро, що саме ці фахівці не мали можливості покращити свою кваліфікацію.

Нікуди не зникло старе армійське прагнення до показушності та величезна кількість непотрібного паперу, на розгрібання якого довелося витрачати дорогоцінний час навіть офіцерам-резервістам. Частково залишав бажати кращого і харч (коли вже включать з солдатського меню цю перловку?). Справедливо буде відзначити, що командування батальйону зі шкіри лізло, щоб всі були ситі, помиті, і мали можливість ефективно навчатись, проте, на жаль, не все залежало від них.

Проте це все дрібниці у порівнянні з головним – збори показали високу мобілізаційну готовність та фаховий рівень нашого резерву. Менше ніж за добу резервісти, влившись до бригад і батальйонів, розгорнули їх до повнокровних бойових підрозділів. Резервісти, як правило, мають безцінний бойовий досвід, високу фахову підготовку і готові, у разі необхідності, одразу виконувати бойове завдання.

Завдання ГШ та МО – врахувати всі недоліки зборів, посилити роботу реальну роботу з підтримки бойової готовності та мотивації нашого резерву. Чудовою ідеєю було б створення територіальних центрів підготовки резервістів на базі міських військкоматів та ТСО, де резервісти у вільний від роботи час могли б збиратися, спілкуватися, вправлятися в стрільбі зі стрілецької зброї або працювати на тренажерах-симуляторах, організовувати тактично-польові виходи. Долучити до цієї роботи спілки ветеранів АТО та організації, які вже займаються цією роботою.

Це в перспективі. Але вже сьогодні можна сказати, що в Україні є тисячі військових професіоналів, які мають бойовий досвід і готові будь-якої миті стати до захисту нашої країни. І від цього на душі робиться трохи спокійніше.

Всі фото взяті з Facebook-сторінки прес-прапорщика батальону Віктора Залевського 

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Юрій Кочевенко   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.