16 грудня 2017, субота

Зміна варти. Що чекає на Макрона

коментувати
Макрон не застрахований від майбутніх невдач і навіть масового розчарування виборців. Але це може трапитися потім

Новим президентом Франції – наймолодшим главою держави після Наполеона Бонапарта — став 39-річний Еммануель Макрон.

Особливих сумнівів у його успіхові напередодні вирішального другого туру, який відбувся минулої неділі, не було, особливо після того, як Макрон досить впевнено переміг свою суперницю, лідера ультраправих Марін Ле Пен, на теледебатах.

Та все ж, якщо вдуматися, сталося маленьке політичне диво: на виборах президента однієї з п'яти великих ядерних держав, однією з країн G7, перемогла людина, яка рік тому не виглядала навіть малесенькою зірочкою на французьких передвиборчих радарах.

Людина, яка жодного разу в житті не балотувалася на жодну виборну посаду і не вела передвиборнчх кампаній.

Людина, яка не належала до жодної з партій, лідери яких по черзі займали посаду президента протягом майже 59 років історії П'ятої республіки.

Людина, яка тонко відчула, що французька партійна система, яка склалася за ці роки, перебуває у глибокій кризі, і створила нову успішну партію. Навіть не партію — рух «Вперед!»

Людина, яка перемогла на виборах, будучи плоть від плоті французького істеблішменту — попри те, що останніми роками у Франції, як і в багатьох інших країнах Заходу, явно накопичувався протест проти традиційної політичної еліти. Макрону ж зовсім не завадила те обставина, що він був типовим представником верхнього середнього класу.

Його батьки – успішні медики. За спиною у нього престижний коледж Генріха IV в Парижі та Національна школа адміністрації – фабрика французької політичної еліти. Робота в інвестиційному банку французької гілки Ротшильдів — Rothschield & Cie Banque — зробила Макрона мільйонером.

Сценарій, про який так багато твердили: Європа котиться праворуч – не підтвердився

Найбільшою угодою, яку Макрон провів через цей банк, була купівля за 11,8 млрд доларів швейцарською компанією Nestle — найбільшою в світі фірмою з виробництва харчових продуктів – в іншої всесвітньо відомої фірми, Pfizer Inc, підрозділу з виробництва дитячого харчування та товарів для новонароджених. Винагорода Макрона за успішне оформлення цієї угоди становила 2,8 мільйона доларів.

Макрон видавався ідеалістом, котрий іде проти течії: у ситуації, коли не тільки у Франції, у всій Європі наростали антиглобалістські настрої, коли все більше політиків, як правих, так і лівих, намагалися загравати з виборцями, обіцяючи вийти з ЄС, із зони євро, закрити кордони, обмежити імміграцію, він йшов на президентські вибори під здавалося б, старомодними і непопулярними серед багатьох французів гаслами: за поглиблення інтеграції з ЄС, за зміцнення партнерства з Німеччиною, за відкритість Франції зовнішньому світові, проти будь-яких обмежень демократичних прав і свобод громадян, включно з іммігрантами з країн арабського Сходу.

Еммануель Макрон з його винятковою сімейною історією — одруженням на власній колишній вчительці, котра старша за нього на 24 роки — здавалося б, був рішуче неприйнятний для консервативної, традиціоналістської, католицької Франції. Однак його незвичайний, але явно щасливий шлюб, можливо, навіть додав йому симпатій, особливо з боку жінок-виборниць, особливо досить численних французьких феміністок, які думають приблизно так: якщо для чоловіка вважається абсолютно неосудним одружитися на жінці, котра набагато старша за тебе, чому ж тоді жінка не може собі дозволити того ж самого?

Під час передвиборчої кампанії і сам Макрон одного разу, образно кажучи, приміряв на себе жіноче плаття — порівняв себе з Жанною д'Арк: мовляв, я врятую Францію, як колись врятувала її Орлеанська діва.

Комусь це здалося пафосним, комусь нескромним, але, по суті, так і сталося: Франція об'єдналася навколо Макрона, щоб не допустити до влади ультраправого кандидата, лідера Національного фронту Марін Ле Пен – хоча далеко не всі, хто проголосував за лідера руху «Вперед!», підтримували його програму.

Він був у деякому сенсі одинаком – і невипадково пізно ввечері 7 травня поява Макрона на святковому мітингу його прихильників було так драматично обставлена: довжелезний прохід тільки-но обраного президента по еспланаді Лувру, без ад'ютантів, охоронців та іншого ескорту, під урочисті звуки бетховенської «Оди до радості» — гімну Євросоюзу.

Сценарій, про який так багато твердили: Європа котиться праворуч – не підтвердився. Перемога Макрона у Франції продовжує інший тренд, що намітився за останній рік: до цього ультраправі програли президентські вибори в Австрії, хоча їм там обіцяли успіх. У Голландії ультраправі, яким теж пророкували перемогу на парламентських виборах, теж зазнали поразки. У Чорногорії перемогли прихильники євроінтеграції і вступу країни в НАТО – попри відчайдушну протидію опозиції, піком якої стала спроба державного перевороту, до організації якого, можливо, мали відношення агенти російських спецслужб.

Навіть у Болгарії на виборах до парламенту теж перемогла проєвропейська партія, хоча їй довелося потім піти на компроміс і увійти в коаліцію з правими радикалами.

Зрозуміло, вересневі вибори в Німеччині мають найвагоміше підтвердити, наскільки серйозний і глибокий цей тренд.

Але насамперед треба дочекатися, чим закінчиться політична боротьба у Франції, яка ще далеко не завершилася.

Ситуація буде розвиватися приблизно за таким сценарієм:

Наступної неділі, 14 травня, закінчиться офіційний термін перебування Франсуа Олланда на посту президента. У цей день відбудеться традиційна церемонія «зміни варти» в Єлисейському палаці. Туди прибуде новообраний президент, чинний глава держави зустріне його перед входом в резиденцію. Між Олландом і Макроном відбудеться коротка бесіда, після чого Олланд залишить Єлисейський палац у супроводі почесного ескорту Національної гвардії, а Макрон розпочне виконання своїх обов'язків.

Того ж дня, згідно з традицією, новий президент має відвідати могилу Невідомого солдата біля Тріумфальної арки і паризьку мерію.

Орієнтовно15 травня Макрон має назвати ім'я нового прем'єр-міністра – який, не виключено, перебуватиме на цій посаді зовсім недовго. Хоча формально призначення прем'єр-міністра не потребує затвердження парламентом, депутати національних зборів можуть у будь-який момент оголосити уряду вотум недовіри. Тому президент завжди призначає прем'єра, який має підтримку більшості. Більшості, яка буде сформована за підсумками двох турів законодавчих виборів. Якщо перемогу здобудуть супротивники Макрона, йому доведеться, згнітивши серце, прийняти відставку свого призначенця і доручити сформувати новий уряд представнику протилежного табору.

Перший тур має відбутися 11, а другий — 18 червня. Система голосування у Франції влаштована так, щоб мінімізувати можливість успіху випадкових фігур, маргінальних кандидатів. В кожному виборчому окрузі розігрується тільки один мандат, і якщо в першому турі ніхто з кандидатів не набирає абсолютної більшості голосів, проводиться другий тур, в який виходять тільки кандидати, які отримали не менше 12,5 відсотків. Депутатське крісло у підсумку дістається тому, за кого у другому турі проголосує відносну більшість.

Тут важливо нагадати: починаючи з 1981 року, прямо слідом за виборами президента вже п'ять разів проходили парламентські вибори, і щоразу за підсумками цих виборів у Національному зборах сформовано пропрезидентську більшість. Виняток склали тільки президентські вибори 1995 року – на той момент їх переможець, Жак Ширак, вже мав підтримку більшості французьких парламентаріїв.

Але кожен раз йшлося про партії, які давно і міцно вкорінені у французькій політичній системі, а руху «Вперед!» нового президента Еммануеля Макрона ще року не виповнилося. Чи зуміє «Вперед!» скласти конкуренцію традиційним партіям, які, можливо, шукатимуть реваншу за невдачу своїх кандидатів на президентських виборах?

Тут варто звернутися до даних французьких соціологів – фахівців з передвиборчих опитувань. До речі, вони молодці – реабілітували репутацію своєї професії, добряче підмочену помилками, яких припустилися напередодні референдуму про вихід Великої Британії з Євросоюзу їхніми британськими колегами, які впевнено говорили про те, що переможуть противники брекзиту — а сталося навпаки, і американськими соціологами, які дружно пророкували перемогу Гілларі Клінтон над Дональдом Трампом — якої теж не сталося.

Останнє опитування, проведене напередодні вирішального туру виборів, передбачило перемогу Макрона приблизно з тим рахунком, з яким він і здобув гору – 66 відсотків проти 34. Саме такий результат приніс і екзит-пол – опитування виборців на виході з дільниць для голосування, проведене в день виборів.

Так от, минулої середи – ще до остаточної перемоги Макрона – в респектабельній французькій газеті Les Echos був опублікований перший прогноз щодо того, як розподіляться голоси за підсумками виборів до парламенту 11-18 червня 2017 року.

Опитування, проведене на замовлення цієї газети службою вивчення громадської думки OpinionWay-SLPV Analytics, показало, що консервативні, праві і правоцентристські сили зможуть претендувати на 200 – 210 місць у новому складі національних зборів Франції. Ультраправий Національний фронт Марін Ле Пен отримає не більше 25 мандатів. Соціалісти та інші ліві сили завоюють загалом 43 депутатських місця — від сили. І, нарешті, пропрезидентський рух «Вперед!», незважаючи на молодість, може отримати від 249 до 286 мандатів.

Нагадаю, для абсолютної більшості потрібно 289 голосів. І ця цифра може виявитися цілком досяжною – адже опитування не проводилося на Корсиці, на заморських територіях Франції і серед французів, що проживають в інших державах, а три категорії цих виборців теоретично можуть дати партії Макрона ще 42 депутатських мандата.

Крім того, за останні кілька днів ситуація змінилася: на момент опитування Макрон був лише кандидатом у президенти, а тепер він вже переможець, і це суттєво збільшує шанси на подальший успіх його партії.

У минулі роки, коли парламентські вибори проводилися у Франції відразу після президентських (як це було, наприклад, у 2002, 2007 і 2012 роках), кожен раз повторювалася одна і та ж картина: явка прихильників новообраного глави держави на парламентських виборах була вищою, а розчаровані виборці, чиї кандидати програли боротьбу за президентське крісло, йшли на дільниці для голосування куди як менш дисципліновано, і в результаті їхні партії втрачали голоси.

Так, у 2012 році лідер соціалістів Франсуа Олланд набрав у першому турі президентських виборів менше 30 відсотків голосів. Але через місяць Соціалістична партія у другому турі виборів отримала понад 40 відсотків голосів виборців і з допомогою 17 депутатів-«зелених» утворила цілком комфортну парламентську більшість, на яку президент Олланд спирався всі ці п'ять років.

Втім, це його не врятувало — він виявився вкрай непопулярним президентом. У жодного з французьких президентів рейтинг не падав так низько, як у Олланда — восени минулого року всього 4 відсотки французів позитивно оцінювали його діяльність на посту глави держави.

Точно так само і Макрон не застрахований від майбутніх невдач і навіть масового розчарування виборців. Але це може трапитися потім, а зараз він і його рух явно на підйомі.

Додатковий імпульс можуть надати майбутні кадрові призначення. Під час передвиборчої кампанії Макрон весь час підкреслював, що буде висувати людей незалежно від їхньої партійної належності, виходячи лише з їхніх ділових якостей, досвіду, професійних заслуг.

Якщо у складі уряду, який буде сформовано на перехідний період – до виборів в Національні збори – виявляться популярні професіонали, які представляють різні політичні сили, це підтвердить обіцянку Макрона об'єднувати Францію, долати розкол у суспільстві і майже напевно додасть ще голосів.

Ще до вирішального другого туру президентських виборів Макрон заявив, що вже визначився зі своїм кандидатом на пост прем'єр-міністра, але поки не хоче називати його ім'я.

Разом з тим, серед можливих кандидатів – вельми популярний міністр оборони в уряді Жан-Ів Ле Дріан і колишній генеральний директор Всесвітньої торговельної організації Паскаль Ламі, який очолює СОТ з 2005 по 2013 роки.

Макрон також натякав, що всерйоз розглядає можливість призначити на посаду прем'єр-міністра жінку.

У цьому випадку, серед імовірних кандидаток — Анна-Марі Ідрак, у минулому – державний секретар у справах зовнішньої торгівлі. Ще одна жінка-політик, яка може опинитися в прем'єрському кріслі – це Сільвія Гулар, депутат Європарламенту від руху «МоДем» (дотепне скорочення від французького «Mouvement démocrate», тобто «Демократичний рух»), очолюване Франсуа Байру, політиком-ветераном центристського спрямування, який тричі – у 2002, 2007 і 2012 балотувався на пост глави республіки, але невдало.

Всупереч очікуванням, цьогоріч Байру не брав участі у президентських виборах, а підтримав Макрона. Тепер між ними є домовленість і про об'єднання зусиль на майбутніх парламентських виборах. Сам Байру напевно отримає якийсь високий пост.

Не виключено, що якийсь пост в уряді отримає ветеран французької політики Ален Жюппе, який в минулому був і прем'єр-міністром і міністром закордонних справ і міністром оборони, і мером Бордо, і намагався висунутися як поміркований кандидат від правих республіканців на цих виборах, але поступився на праймеріз Франсуа Фійону.

Серед кандидатів на різні міністерські портфелі згадують і правого політика Ксав'є Бертрана, який був міністром праці у часи Саркозі, і Жерара Колома – лівого мера Ліона, і навіть главу МВФ Крістін Лагард, яка колись була міністром економіки і фінансів.

Утім, ніхто сьогодні не може виключити і несподіваного результату майбутніх парламентських виборів, виникнення якихось хитромудрих, екзотичних коаліцій на лівому або на правому фланзі. Може трапитися, що зрештою новий президент буде змушений «співіснувати», як колись цілих п'ять років президент Жак Ширак, з опозиційною більшістю у парламенті і опозиційним прем'єр-міністром.

Чекати залишилося недовго – тиждень до перших призначень, трохи більше місяця — до закінчення другого туру доленосних виборів до Національних зборів Франції.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.