5 грудня 2016, понеділок

Сирійський вузол. Скільки протримається Путін

коментувати
В Асаді російський президент бачить власне відображення: автократ, який отримав владу у спадок

В Асаді російський президент бачить власне відображення: автократ, який отримав владу у спадок

Сирійці зараз поставлені в ситуацію вибору між поганим і дуже поганим. І ризикують вибрати останнє

Правлячий режим Башара Асада сприймається більшістю сирійців як влада релігійної меншини, шиїтської секти алавітів. Вся опозиція — суніти, становлять більшість як у Сирії, так і в усьому арабському і мусульманському світі. Більш того, всі опозиційні сили від поміркованих до радикальних — політичні ісламісти. ІДІЛ — не рахується. ІДІЛ не воює з Асадом, ІДІЛ здійснює свої геополітичні плани відтворення халіфату, намагаючись скористатися ситуацією громадянської війни і вакууму влади в частині території Сирії, щоб поставити її під свій контроль з прицілом, зрозуміло, на всю країну.

Чи такі хороші помірковані опозиціонери? Ні. Всі вони — далеко не ангели.

Навіть найпоміркованіші, нібито прихильники Заходу, насправді навряд чи здатні встановити в Сирії демократію західного зразка. Більш того, якщо б деякі з них перемогли, то встановили би в Сирії порядки значно суворіші, ніж за Асада.

Саме так сталося тридцять з гаком років тому в Ірані після так званої ісламської революції, яка насправді була контрреволюцією — повстанням архаїчних мас проти модернізації. А потім до багатьох іранців дійшло, що в часи, коли в країні правив освічений автократ і реформатор Мохаммед Реза Пехлеві, який провадив політику європеїзації країни, то життя, виявляється, було кращим. Але було вже пізно.

Ось і зараз сирійці поставлені в ситуацію вибору між поганим і дуже поганим. І ризикують вибрати останнє.

При підтримці Путіна режим Асада може протриматися ще довго

На жаль, таке жорстока властивість історії: цілі народи іноді помиляються. Росія столітньої давності пішла за більшовиками. Італія — за Муссоліні. Німеччина — за Гітлером. Куба — за Фіделем Кастро. Іран — за Хомейні. Росія нашого часу — за Путіним.

Сирійцям ще пощастило — у них немає явного лідера-харизматика, здатного сильною рукою перевести країну з кепського авторитарного режиму в набагато гірший.

У такому разі, чи такий вже й поганий Асад? А це вже не має значення. Сьогодні більшість сирійців хоче, щоб Асад пішов, і це головне. Поки цього не станеться, війна не закінчиться.

Саме з такої суворої реальності виходять США та їхні союзники, коли формулюють свою позицію: ніяке врегулювання в Сирії неможливе без відходу Асада. Російський правлячий режим займає принципово іншу позицію — Путін не приховує, що хоче зберегти Асада при владі. Асад — його останній і єдиний союзник на Близькому Сході. Підтримуючи Асада на зло США, Путін демонструє своєму електорату ілюзію геополітичної величі — в їхніх очах він фактично веде віртуальну війну з Америкою.

В Асаді російський президент бачить власне відображення: автократ, який отримав владу у спадок, як у якійсь монархічній державі, що було закріплено псевдодемократичною процедурою, яка лише імітувала справжні вибори.

Відхід Асада тому і неприйнятний для Путіна, що кремлівський лідер принципово не визнає права народу на опір і повстання, століттями закріпленого у політичній і правовій традиції Заходу. Наприклад, у конституції США. Або в Декларації прав і свобод людини і громадянина, прийнятій під час Великої французької революції 1789 року, підтвердженій чинною нині конституцією Франції.

Саме в рамках цієї традиції США та інші країни Заходу підтримували кольорові революції, настільки огидні Путіну, який абсолютно свідомо відмовляється визнавати, що законно обраний правитель може втратити легітимність після того, як узурпує владу народу і тим паче починає народ знищувати.

Скільки це буде тривати? При підтримці Путіна режим Асада може протриматися ще довго. Інше питання: наскільки довгий ресурс у самого Путіна, передусім економічний? І тут не варто спокушатися. Навіть найкритичніше налаштовані ліберальні економісти сходяться в тому, що запас міцності путінського режиму становить мінімум чотири або п'ять років. Якщо ціни на нафту впадуть ще раз, скажімо, до $30 за барель, або істотно зросте інфляція, тоді цей термін може скоротитися. Але може статися й по‑іншому.

А що стосується Сирії ТА ІДІЛу — згадаймо Афганістан, де громадянська війна йде, фактично не припиняючись, з 1978 року. Згадаймо талібів, яких, здавалося, розгромили ще в 2001 році, а вони понині там, більше того — не сьогодні-завтра можуть знову взяти владу в країні. Так що не вважайте надмірнимипесимістами тих, хто каже: на жаль, на відміну від Путіна, ІДІЛ — це назавжди.

Текст опубліковано в журналі "Новое Время" за 16 жовтня.

Републікування повної версії тексту заборонено

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.