9 грудня 2016, п'ятниця

Путін остаточно загруз в Сирії

коментувати
Скільки б не розповідали члени секти свідків Путіна, що він знову переграв усіх, справи у президента йдуть кепсько

А справи-то у Путіна в Сирії, виявляється, йдуть так собі. Як би він сам не приндився. Скільки б не розповідали члени секти свідків Путіна, що він знову переграв усіх, знову виявився розумнішими і хитрішими за всіх на світі.

Ні, МІГи та СУ, звичайно, літають. Літають і бомблять. Стільки-то вильотів, стільки-то цілей – акуратно доповідають нам кожен день у новинах. І погода, як кажуть, шепоче – літати і бомбити в таку погоду одне задоволення, радісно уточнюють телеведучі.

А вже який салют крилатими ракетами влаштували президенту на день народження моряки Каспійської флотилії – просто було любо-мило дивитися.

Але от біда – не для того пішов президент у Сирію воювати. А для того, щоб Захід просльозився, все йому пробачив, зняв санкції, знову взяв у союзники, відстав від нього з Україною, а Обама щоб взагалі з солдатською прямотою сказав йому прямо в очі: «Велика ви людина, Володимир Володимирович!»

Але, на жаль, Захід говорить зовсім інше – обурюється тим, що воює Путін не з бойовиками ІДІЛ, а з озброєною опозицією, що завдає ударів по районах, де немає ніяких бойовиків – тільки мирне населення. США, ЄС, Туреччина, Саудівська Аравія вимагають припинити бомбардування.

І Обама ніяк не хоче одуматися, визнати Путіна собі рівнею, а говорить, що «дії російських військ у Сирії показали слабкість позицій Росії на Близькому Сході і ослаблення лідерства президента Путіна» — це з останньої заяви президента США.

За ним вторує британський прем'єр Девід Кемерон: «Рішення Володимира Путіна направити авіацію в зону бойових дій — жахлива помилка». А в лондонській пресі з'являється інформація з посиланням на джерела в кабінеті міністрів, ніби пілотам британських ВПС на Близькому Сході дано дозвіл збивати російські літаки в небі над Іраком у разі «загрози для життя».

Для Путіна піти з Сирії – означає відмовитися від претензій на статус наддержави

Навіть якщо ця інформація офіційно не підтвердиться, а так, швидше за все, і буде, це той самий випадок, коли диму без вогню не буває. Саме так – через пресу – у великій політиці іноді посилають сигнали тривоги або невдоволення.

А от турецький президент Ердоган зовсім жорстко відреагував на порушення російськими ВПС повітряного простору Туреччини. Причому зробив це відразу після того, як інший турецький лідер, рангом трохи нижче – прем'єр-міністр Давутоглу заявив, що інцидент не викличе напруженості у відносинах між країнами. Ердоган же фактично дезавуювавши заяву прем'єра, сказав: «Ситуація зрозуміла: порушення повітряного простору Туреччини є порушенням повітряного простору НАТО. Я повинен сказати, що заяви і роз'яснення Росії з цього приводу несерйозні і непереконливі». Тим самим Ердоган дав зрозуміти, що Туреччина може офіційно звернутися до НАТО щодо застосування 5-ої статті статуту альянсу, яка передбачає, що напад на одну з країн-членів розглядається як напад на весь союз у цілому. Генсек НАТО Столтенберг сказав, що Туреччина може на це твердо розраховувати.

Ще Ердоган пригрозив, що, мовляв, якщо так і далі справа піде з російським воєнним втручанням в Сирію і підтримкою Асада, то Туреччина може переглянути обсяги закупівель російського газу, а також рішення про будівництво нової АЕС за російським проектом.

Щоправда, експерти кажуть, що турки занадто сильно залежать від поставок «Газпрому». Без малого 60 відсотків всього споживаного в країні газу надходить з Росії і навіть при дуже великому бажанні — швидко переорієнтовуватися на інших постачальників Туреччини не вдасться, для цього знадобилося б чотири-п'ять років. Але вже сам факт такого роду жорстких заяв показує, наскільки роздратовані в Анкарі російським втручанням на стороні Асада.

Саудівська Аравія роздратована чи не найбільше – там, як ми пам'ятаємо, відразу аж п'ятдесят три ісламських духовних авторитети закликали до джихаду проти Росії.
А ще під боком у Сирії є Ізраїль, який, якщо поблизу його кордонів щось не так піде, і під загрозою опиниться його безпека, довго церемонитися не буде – у цьому можна не сумніватися.

Але що ви хотіли? Путіну ж, зокрема й на нещодавній зустрічі з Обамою в Нью-Йорку, ясно дали зрозуміти: хочете повоювати з ІДІЛ? Ласкаво просимо. Але саме з ІДІЛ, а не з сирійською опозицією на стороні Асада.
Путін вчинив по-своєму. Не виключено, до речі, що пообіцяв одне, а зробив інше, слова не дотримав.

Реакція не змусила себе чекати – дивись вище. І не тільки. Ось, наприклад, згаданий вже генсек НАТО Столтенберг раптом заявив, що Росія повинна переглянути рішення про визнання незалежності Абхазії і Південної Осетії, які є частиною Грузії. Стільки років не чіпали цю тему – і на тобі! Але все закономірно – Захід дає зрозуміти: раз ви так з нами, і ми з вами теж будемо поводитись відповідно.

І – дивовижний збіг! Практично одночасно Міжнародний кримінальний суд в Гаазі заявляє, що прокурор цього суду планує провести розслідування можливих злочинів проти людяності, скоєних під час грузинсько-російського військового конфлікту 2008 року. І щось підказує мені, що прокурор має на увазі не тільки сумно знаменитий обстріл Цхінвалі.

Але це не все. Через день після останньої зустрічі Обами з Путіним «на полях» сесії Генасамблеї ООН у Нью-Йорку Сполучені Штати оголосили, що скоро почнуть постачати українській армії так звані контрбатарейні радари далекого радіусу дії. Ці прилади – одні з найбільш необхідних українській армії. Більшість втрат, пояснюють українські військові, вони зазнають внаслідок артилерійських і ракетних обстрілів. Отримавши ж на озброєння американські радари, вони зможуть визначити точне місцезнаходження ворожої артилерії і реактивних установок вже після першого пострілу, і відкривати вогонь у відповідь. Радари, звичайно, це ще не летальна зброя, на постачання якої в Україну в Вашингтоні ніяк не можуть наважитися, але вже великий прогрес – був час, коли в адміністрації США не були готові ні до якої військової допомоги взагалі. Процес пішов, як любив говорити Горбачов.

А минулого тижня у Європі канцлер Меркель і прем'єр Кемерон виступили з важливою заявою про те, що

Євросоюз повинен зберігати санкції щодо Росії, поки Мінські угоди не будуть виконані повністю. У перекладі на просту мову – не збирається Захід розмінювати Україну на Сирію.

Головне послання, яке, на мій погляд, містилося між рядків промови Путіна в Нью-Йорку, коли він заговорив про досвід антигітлерівської коаліції – мовляв, ви, американці, англійці, французи погодилися навіть зі Сталіним вступити в союз, закривши очі на все: сталінські репресії, колективізацію і Голодомор, пакт Молотова-Ріббентропа, розділ Польщі, анексію країн Балтії та агресію проти Фінляндії. Я-то вже точно не гірший за Сталіна! Що вам заважає точно так укласти зі мною союз проти ІДІЛ і забути про Україну, Донбас, Крим?

«Месидж» Путіна явно не сподобався Заходу. Час інший, зовсім не 1941 рік. Тоді Гітлер, захопивши майже всю Європу, й нависаючи над Великобританією, вдирається в Радянський Союз, в Північну Африку, мріє мало не про похід в Індію, був набагато небезпечніший і страшніший за ІДІЛ. А в світі були сильні прорадянські настрої, люди наївно вірили у всілякі солодкі промови про будівництво соціалізму і «першу в світі державу робітників і селян».

Європейські та американські інтелектуали перебували в полоні комуністичних ідей – куди не плюнь, скрізь були комуністи або соціал-демократи. Навіть англійські аристократи готові були безкорисливо працювати на радянську розвідку – згадаймо Кіма Філбі і компанію. Нарешті, ще не виник глобальний інформаційний світ — ні в Європі, ні в Америці просто не знали всієї правди про масштаби сталінського терору і репресій.

Сьогодні в Європі та Америці ситуація зовсім інша. Західна громадськість все про Путіна знає і, м'яко кажучи, недолюблює. Вельми симптоматично виглядає присудження Нобелівської премії Світлані Алексієвич, письменнику, який стоїть на зовсім інших ідеологічних позиціях, ніж російський президент, і відкрито заявляє на весь світ: «Я дуже люблю Україну. Я не люблю світ Берії, Сталіна, Путіна і Шойгу». Не рахуватися з цими настроями виборців лідери Заходу не можуть, навіть якщо комусь дуже хотілося б зробити з Путіним якусь оборудку чи розмін. Нинішній момент для цього ніяк не годиться.

Ось, до речі, ще один свіжий приклад: в кінці минулого тижня на парламентській асамблеї НАТО в норвезькому Ставангері делегати прийняли дуже жорстку резолюцію на підтримку України. Характерно, що – про це розповів на своїй сторінці у ФБ відомий український блогер та депутат Верховної Ради Мустафа Найєм – спроби деяких делегатів, переважно представників Німеччини, пом'якшити окремі формулювання, які засуджують дії російської влади щодо України, прибрати з тексту резолюції вимогу повернення Криму були рішуче відкинуті більшістю інших учасників і зрештою провалилися.

Що далі в Сирії? Важко сперечатися з експертами, які розважливо кажуть: авіація США і їхніх союзників по коаліції проти ІДІЛу літала і бомбила райони зосередження ісламістів у сотні разів більше, ніж російські ВПС – і без особливого ефекту. Є досвід Іраку, де американці виявилися безсилі боротися військовими методами з ісламістськими партизанськими бандами, що орудували в підпіллі. І є «подвійний» досвід Афганістану, де ні бомбардування, ні наземні операції не призвели до повного знищення – ні моджахедів у роки попередньої війни, яку вів СРСР, ні талібів у роки останньої війни, яку вели США і їхні союзники.

До того ж, щоб застосовувати сучасну високоточну зброю – ті ж самі крилаті ракети — потрібно мати точні координати цілей. А їх може добути лише розвідка. З цим, судячи з усього, проблеми. Путін мимоволі зізнався в цьому, коли в недавньому телеінтерв'ю поскаржився, що «закордонні партнери» відмовили Росії в тому, щоб дати цілі для ударів.

Тоді чого варті щоденні зведення військових про кількість знищених цілей і укріпрайонів? Боюся, повторюється історія з нескінченними переможними реляціями часів другої чеченської війни, які колись ядовито обсміяли в редакції «Коммерсанта» — пам'ятаєте? Надрукувати в газеті не можна було, але по руках ходив приблизно такий текст: «Прес-центр Міноборони повідомляє, що в ході чергової спецоперації в Чечні знищені відомі терористи Рулон Шпалер, Букет Левкоєв, Відро Помиїв, Камаз Відходів і Парад Виродків, а також абхазький снайпер Партучеба». Потім дотепники вигадали ще безліч таких імен і прізвищ.

Але якщо жарти в бік, при всій безперспективності бойових дій у нинішньому вигляді, Путін навряд чи відмовиться від їх продовження. Для нього піти з Сирії – означає визнати поразку, відмовитися від претензій на статус нової наддержави, здати єдиного союзника в регіоні – Асада, продемонструвати слабкість власного виборця. Тому Путін буде залишатися і загрузати в Сирії – прикриваючись позицією, озвученою в тому ж самому телевізійному інтерв'ю: мовляв, не від мене залежить, скільки триватиме операція. Башар Асад покликав нас на допомогу, буде залишатися, поки він вважатиме за потрібне. Значить, це може бути і на роки. Чи вистачить на це ресурсів – питання. Якщо вірити розрахункам Андрія Ілларіонова, один рік війни обходиться Росії майже в $100 млрд. І не виключено, що з року в рік ця цифра буде зростати. Далі все залежить від цін на нафту, які, як ми переконувалися не раз, передбачити дуже важко.

Втім, я особисто з усіх експертів більше інших вірю Михайлу Крутіхіну, який пише, що попереду нас чекають постійні коливання вгору і вниз, іноді навіть значні, але середня ціна на нафту буде триматися близько $45 за барель. Це залежить від попиту і пропозиції, які якраз і будуть вирівнювати ціни, але не від політичної ситуації на Близькому Сході.

Втім, не виключено, що Путін вірить іншим прогнозам. Що нафта скоро знову буде по $100 за барель. Що у нього скрізь все в порядку. Що всіх вдасться перемогти — одним парашутно-десантним полком все вирішити за дві години. Що він зуміє врятувати Башара Асада, зберегти його у владі в Сирії. Може, він навіть вірить в те, що кажуть по телевізору – за його вказівками. Чим чорт не жартує? Адже сказано ж було, що Володимир Путін давно живе в іншому світі – і нам не дано дізнатися, що це за світ і чи існує він у реальності.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.