10 грудня 2016, субота

Путін готує Третю світову?

коментувати
Військова конфронтація із Заходом стає все реальнішою. Найреальніше — в Прибалтиці

Кремль, з огляду на усе, серйозно розглядає сценарій військового конфлікту з Заходом і, з високою ймовірністю, може розв'язати цей конфлікт у Прибалтиці.

Я доходжу цього вкрай тривожного висновку після кількох очевидних сигналів небезпеки, що надійшли буквально в останні дні.

Насамперед, я маю на увазі недавню жорстку заяву голови Ради Федерації Валентини Матвієнко.

Росія, сказала Матвієнко, не хоче «спокійно дивитися» на утиски росіян у низці республік колишнього СРСР і захищатиме своїх співвітчизників за кордоном.

Матвієнко називала Латвію, Естонію, Україну та — що дещо несподівано — Білорусь.

Вона також дала зрозуміти, що на пострадянському просторі є й інші держави, де потрібно взяти під захист етнічних росіян — про це трохи нижче.

Коротше, виходить, що спочатку Росія на ці утиски дивилася спокійно, але тепер все змінюється, і Росія захищатиме росіян навіть далеко від своїх кордонів. Якщо згадати, що в країнах Балтії Кремль це робив вже давно, протягом багатьох років — політичними і пропагандистськими методами, залишається припустити, що тепер будуть взяті на озброєння інші методи. Силові. Як у Криму.

Як тут не згадати, що приводом для воєнних дій із захоплення Криму була саме якась наявна загроза тамтешнім етнічним росіянам — саме цим Путін спочатку виправдовував свої дії.

Зізнаємося собі відверто: хоча формально Валентина Матвієнко — третя людина в державі після президента і прем'єра, який очолює орган, що, за Конституцією, дає президенту дозвіл на ведення воєнних дій за межами російських кордонів — що останнім часом відбувалося двічі: під час анексії Криму і напередодні початку дій російських військ в Сирії — самостійною політичною фігурою вона не є і в цьому разі явно озвучує думки і наміри Путіна і путінського оточення.

Крім того, прокремлівські пропагандисти, всілякі адепти «русской весны» навперебій повторювали улюблене: якщо б російські військовики не взяли Крим під свій контроль, то за два тижні там вже були б війська НАТО.

Путін живе в полоні придуманої картини світу, в якій Захід «перший почав»

Не можу не згадати, що вперше в своєму свідомому житті я почув щось подібне після введення радянських військ у Чехословаччину в 1968 році. Потім ту саму аргументацію — «якщо не ми, то тут вже були б американці» — чув в Афганістані в 1979 році, коли СРСР вводив туди свій «обмежений контингент», а заодно ліквідував президента Аміна, який запросив радянські війська і якого заднім числом оголосили «агентом ЦРУ».

Ось і зараз один з відомих московських яструбів, перший заступник голови комітету ради федерації з оборони і безпеки Франц Клінцевич, заявляє, що НАТО нібито готує плацдарм для військового удару по Росії. І це — ще один тривожний сигнал: схоже на початок пропагандистської артпідготовки до «превентивної» гібридної спецоперації військовиків і спецслужб РФ.

Дійсно, зараз у Латвії відбуваються військові навчання НАТО, мети яких ніхто не приховує — альянс відпрацьовує взаємодію різних родів військ у разі можливої російської агресії. При цьому кількість військ і техніки, задіяних у цих навчаннях, абсолютно незрівнянна із силами угрупування, розгорнутого на російській території поблизу латвійських кордонів.

Як заявив журналістам командувач національними збройними силами Латвії Раймонд Граубе, в аналогічних російських навчаннях беруть участь від 30 до 50 тисяч військових. На російській військовій авіабазі в Острові в 26 кілометрах від латвійської кордону, за словами Граубе, базуються 70-80 вертольотів. Нарешті, нагадав високопоставлений латвійський воєначальник, в безпосередній близькості від кордонів Латвії розміщені ракети «Іскандер».

Ті самі, з допомогою одній з яких у популярному документальному фільмі «Третя світова війна: в командному пункті», показаному в лютому цього року Бі-бі-сі, починається локальний ядерний конфлікт на півночі Європи між Росією і НАТО.

Причому конфлікт спалахує, за версією творців фільму, саме в результаті сепаратистських виступів проросійських сил в Даугавпілсі, стрімко розкручується приблизно за тим само сценарієм, що в Криму і в Донбасі, з тією різницею, що йдеться про «гібридну» війну, яку ведуть на території країни-члена НАТО «ввічливі зелені чоловічки», «добровольці-відпускники», «ополченці». Через кордон країни члена-НАТО йдуть непрошені «гуманітарні конвої».

На піку конфлікту вибух російського тактичного ядерного заряду над Балтійським морем знищує два військових кораблі — американський та британський.

Причому Кремль відразу починає перепрошувати, посилається на те, що командир, який віддав наказ про запуск ракети, перевищив повноваження і буде покараний. Коротше, «ексцес виконавця».

Маю сказати, що задовго до появи фільму мені особисто не раз доводилося чути від західних дипломатів саме цю версію — що Кремль, найімовірніше, в разі військового конфлікту з НАТО спробує вдатися до тактики залякування: одноразово застосує тактичну ядерну зброю малої потужності, яка завдасть мінімального збитку, і цей інцидент тут же буде списано на якогось божевільного генерала.

Тим самим Захід буде поставлений перед диявольською альтернативою: проігнорувати відмовки Москви і завдати удару відплати — з перспективою ескалації конфлікту до масштабів третьої світової війни, або відступити, відмовившись від виконання зобов'язань, передбачених 5-ю статтею статуту НАТО про колективну оборону і віддавши союзників на розтерзання. Що, безумовно, поставить саме існування Північно-Атлантичного блоку під загрозу смерті.

Схоже, в Кремлі уважно подивилися фільм Бі-бі-сі та сьогодні, заявляючи, що більше не мають наміру терпіти порушення прав росіян у Латвії та Естонії, говорять Заходу: дякую за підказку, тепер ми знаємо, як треба діяти.

Однак найтривожніший сигнал, що прозвучав останнім часом, — це відомий епізод, про який розповіли російські ЗМІ, коли на недавньому засіданні президії Економічної ради сам Путін вступив в полеміку про пріоритети зовнішньої політики зі своїм головним придворним лібералом Олексієм Кудріним.

Нагадаю: Кудрін у своєму виступі закликав Путіна знизити рівень геополітичної напруженості, відмовитися від конфронтації з Європою і Америкою, оскільки за умов технологічного відставання Росії та за відсутності західних інвестицій жодні серйозні зміни на краще в економіці не можливі.

Путін у відповідь дав зрозуміти, що ніколи не буде «торгувати суверенітетом» і вибачатися за конфлікти, які не починав. Путін також пообіцяв захищати незалежність Росії — увага! — до кінця свого життя, що вже говорить багато про що.

Діагноз поганий: Путін живе в полоні своїх амбіцій і фобій, придуманої картини світу, в якій вороги весь час посягають на незалежність і суверенітет Росії, і взагалі Захід «перший почав». Тобто тут Путін, як це не парадоксально, мислить як банальний російський обиватель, мізки якого ґрунтовно промиті кремлівською пропагандою, і навіть починає щиро вірити, що брак якісної провізії на прилавках магазинів і неможливість їздити в дешеві тури до Єгипту та Туреччини — результат підступів ворожого Заходу.

Що істотніше, не тільки цей епізод, але і практично будь-які дискусії про те, як вивести російську економіку із тривалої кризи, впираються в одне — прагнення путінського режиму утримати владу будь-якою ціною. Будь-які серйозні реформи неможливі без політичної лібералізації. Це в Кремлі чудово розуміють. Почавши реформи, неминуче втратиш владу або принаймні змушений будеш нею ділитися. Єдина альтернатива — закручування гайок, посилення поліцейських заходів, ухвалення нових репресивних законодавчих актів, ще жорстокіша боротьба з опозицією, знищення останніх незалежних ЗМІ, посилення цензури, переслідування інакодумців тощо. І все це — під прапором згуртування нації перед лицем зовнішньої загрози.

У результаті військова конфронтація із Заходом стає все реальнішою. Найреальніше — у Прибалтиці.

Але можуть бути й інші, екзотичніші сценарії, категорично відкидати які не варто. До того ж, як було сказано вище, Валентина Матвієнко натякнула, що на пострадянському просторі є й інші країни, де може знадобитися захищати етнічних росіян.

Подумаємо, на що вона натякає? Вважаю, перш за все на Казахстан, де останнім часом ситуація дестабілізується.

В Алма-Аті на початку 20-х чисел травня відбулися найчисленніші за всю пострадянську історію Казахстану виступи опозиції (в абсолютних цифрах не особливо вражаючі, але добрий початок, як кажуть). Далі сталися заворушення в Актобі (колишньому Актюбінську), начебто інспіровані ісламськими радикалами. Це зовсім поруч із російським кордоном. Відмінний привід почати терміново захищати росіян — від ісламістів, що казна-звідки з'явилися. А може, від «кольорових» революціонерів казахського походження.

Ще цікавіша та обставина, що Матвієнко у своїй заяві згадала Білорусь. Хоча і Назарбаєву складно дорікнути в русофобії, він все ж будує казахську національну державу — будує, як вміє. У процесі такого будівництва у російськомовних громадян можуть бути проблеми. Ну або хоча б скарги. Але білоруську владу звинувачувати в пригніченні етнічних росіян — це взагалі, здавалося б, повний абсурд.

Якщо б не одна обставина. І Лукашенко, і Назарбаєв все частіше обережно, але досить недвозначно висловлюють невдоволення станом справ у Митному союзі та інших спільних з Росією «інтеграційних» проектах, акуратно, але наполегливо чинять опір спробам Москви створювати в межах цих проектів наднаціональні органи, не визнають російської анексії Криму, не підтримують позицію Москви щодо інших питань, які стосуються України.

Ось тут мимоволі постає питання: а чи не з'явилася у Кремлі спокуса під прапором захисту росіян у Білорусі та Казахстані створити серйозні проблеми Назарбаєву та Лукашенку, нагадати обом, хто в пострадянському домі господар і що може трапитися із норовливими лідерами, які уявили, що можуть робити все, що заманеться.

Тим більше, що російське втручання в далекому Казахстані чи вотчині «останнього диктатора Європи» (насправді, передостаннього — Путін віднедавна крутіший) не викличе настільки хворобливої реакції, як військові авантюри в Прибалтиці.

У всякому разі, я б з усією серйозністю поставився до попередження досвідченого українського політика і досвідченого дипломата Романа Безсмертного, що раніше служив послом в Білорусі, а до недавнього часу працював у тристоронній групі з імплементації Мінських угод, який кілька днів тому виступив з попередженням: Росія взялася за реалізацію «донбаського сценарію» в Білорусі та Казахстані, де також очікується створення «народних псевдореспублік».

Але це, повторюю, екзотичні сценарії. А виклики безпеці Латвії та Естонії (меншою мірою — Литви, де дуже малий відсоток етнічних росіян і згладжені гострі кути міжнаціональних відносин, хоча сміливий і рішучий зовнішньополітичний курс Вільнюса викликає в Кремлі найбільше ненависті) — сувора реальність.

Утім, знаменитий британський журналіст Едвард Лукас, який чи не першим заговорив про загрозу безпеці Заходу від путінського режиму, вважає, що головна мета Росії полягає в тому, щоб домогтися свого без повномасштабної війни. «Якщо тобі вдається збити противника з пантелику, залишити без друзів і зламати його волю, воювати не потрібно».

Едвард Лукас вважає, що сьогодні набагато більшу загрозу для Заходу становить підривна діяльність російських спецслужб в Європі. Посилаючись на думку авторитетного британського фахівця з розвідки Марка Галеоті, він пише, що поки західні розвідки займаються рутинним збором інформації, російські спецслужби організовують вбивства, шантаж, підкуп потрібних людей, а також підривні пропагандистські акції.

Такі «активні заходи» мають метою скинення і дестабілізацію європейських урядів, операції на підтримку російських економічних інтересів і атаки на політичних опонентів Кремля. Країни Заходу тільки починають розбиратися з усім цим, зокрема і з дивним переплетенням російської розвідки зі злочинністю, бізнесом і пропагандою.

І все ж, за всієї поваги до аналітичних здібностей і знань Едварда Лукаса, з яким я маю честь бути знайомим ще з часів його роботи в Москві кореспондентом впливового британського журналу «Економіст», я б не применшував військову загрозу миру, що йде від путінського режиму.

Суворо дозоване брязкання зброєю, спочатку розраховане виключно на окремих європейських лідерів зі слабкими нервами, поступово переходячи в звичку, може не довести до добра. Заряджена рушниця, з якою весь час бавляться, рано чи пізно стріляє.

Не вірите? Але який вже рік поспіль під час урочистостей на честь перемоги над гітлерівською Німеччиною люди, які до цієї перемоги жодним чином не стосуються та в житті не нюхали ні запаху крові, ні пороху, хваляться самовпевнено: «Можемо повторити».

Хваляться, хваляться і в один прекрасний момент можуть остаточно в це повірити.

Овва, як це нагадує кінець 30-х! Якщо завтра війна, якщо завтра в похід, броня міцна і танки наші швидкі, коли нас в бій пошле товариш Сталін і на вражій землі ми ворога розгромимо малою кров'ю, могутнім ударом!

Потім була катастрофа 1941 року. Хочете повторити?

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.