8 грудня 2016, четвер

Про прихвостнів путінського режиму

коментувати
Коли в один прекрасний день режим впаде, у чиї двері Чубайс постукає і скаже: «Я прийшов до вас навіки оселитися»?

...Чекісти пороли Чубайса на кухні «Воронячої слобідки», більш відомої як дачний кооператив «Озеро» — за неправильне поводження з електричною енергією. Заразом — і за всі інші гріхи.

І доки його шмагали, Анатолій Борисович зосереджено думав про значення російської інтелігенції, а заодно — і про трагедію російського лібералізму.

А може, так треба, — думав він, сіпаючись від ударів і роздивляючись темні, панцирні нігті на нозі одного колишнього міністра і співзасновника «Озера». — Може, саме в цьому спокута, очищення, велика жертва?...

Приблизно така картина, навіяна миттєвою літературною асоціацією, постала у мене перед очима, коли я прочитав інтерв'ю Чубайса радіостанції Business FM на Петербурзькому економічному форумі.

Якщо хто не пам'ятає або зовсім не читав «Золоте теля» Ільфа і Петрова, в цьому романі є розділ «Васісуалій Лоханкін і його роль в російській революції», героя якої, карикатурного псевдоінтелігента, січуть різками малосимпатичні — м'яко кажучи — сусіди по комунальній квартирі, а він намагається знайти філософське виправдання своєї нездатності дати відсіч переможному хаму.

Більше того, коли на порозі «Воронячої слобідки» раптом з'являється Остап Бендер, перериваючи екзекуцію, і запитує у Лоханкіна, чи гарні його сусіди, той відповідає: «Прекрасні люди!»

"Але ж вони, здається, ввели в цій квартирі тілесні покарання?" — зауважує Бендер (до речі, єдиний герой книги, який викликає симпатію, не позбавлений розуму і інтелекту та який чесно зізнається, що йому не подобається жити за радянської влади).

У нас любили і Хрущова, і Брежнєва, і Горбачова, і Єльцина — і якою ж скороминущою виявлялася ця любов

"Ах, — відповідає Лоханкін проникливо, — адже в кінці кінців, хто знає! Може бути, так треба! Може бути, саме в цьому велика проста правда!"

З того часу Васісуалій Лоханкін з його «великою сірячинною правдою» став синонімом радянського і пострадянського інтелектуала, готового не тільки зносити всілякі приниження від радісної гопоти і вельможного бидла, але і виправдовувати нездатність або небажання — постояти за себе вищими міркуваннями, на зразок «непереборної провини інтелігенції перед простим народом».

Деколи самовиправдання інших «лоханкіних» набувало досить наступального і агресивного характеру.

Як на мене, то Анатолій Чубайс поводиться в інтерв'ю Business FM саме таким чином. Особливо — коли, явно звертаючись до колишніх соратників, які, як він відмінно знає, в еміграції не з власної волі, заявляє: "Якщо тобі не подобається цей народ — так, дорогий, тоді і не намагайся займатися цим народом, країною, а займайся іншою країною і іншим народом. А якщо ти займаєшся цією країною, тоді, будь ласка, виходь з того, що є речі, які важливіші, ніж ти і твоя ідеологія, і це — народ цієї країни".

Тут же Чубайс робить дивне відкриття: виявляється, чинна влада в Росії реально спирається на підтримку більшості, не важливо — у 86 відсотків, більше або менше.

Ну так, тут же погоджуся я, влада Сталіна, Гітлера або Муаммара Каддафі теж спиралась на підтримку більшості народу. Тільки от варто було вождю померти або бути вбитим, як від народної підтримки не залишалося і сліду. У нас любили і Хрущова, і Брежнєва, і Горбачова, і Єльцина — і якою ж скороминущою виявлялася ця любов! І до Путіна народна любов теж коли-небудь швидко розвіється, наче й не було її зовсім.

Але поки вона ще жива, Чубайс поспішає залишатися «в тренді» і міркує про те, що потрібно створювати національний російський, справжній лібералізм, який відрізнявся б своїми цінностями від цінностей лібертаріанських, які є по суті своїй є космополітичними.

Нагадайте, де і коли ми це вже чули — ні, не про «ліберальну імперію» — про те, що час починати боротьбу з безрідними космополітами?

Тим часом Чубайс доносить до найвищої відомості, що у тих лібералів, які збираються на різні зарубіжні сходки кшталт березневого Форуму вільної Росії у Вільнюсі, лібералізм взагалі має маргінальний, антинародний характер.
«Це я б визначив одним словом — виродження», говорить Чубайс.

А ось я визначив би цим самим словом — «виродження» — еволюцію самого Анатолія Борисовича.

Можна сформулювати й по-іншому. «Здача і загибель радянського інтелігента» — так називається книга, яку написав півстоліття тому покійний Аркадій Белінков, письменник, літературний критик, колишній тюряжник з 58-ю статтею, дисидент, а під кінець життя — "невозвращенец", добровільний емігрант.

Після книги Белінкова, як це часом трапляється, тема конформізму й колабораціонізму, що знищують лякливих і ні в чому не твердих інтелектуалів, нехай навіть нескінченно яскравих і талановитих, закрита чи не назавжди.

Формально ця книга — про драму письменника Юрія Олеші, який погубив себе як особистість і як літератора після того, як він прийняв правила гри, що диктувались системою. Але по суті, це книга — про всіх. І про Олешу, і про його блискучих сучасників — Ейзенштейна, Шкловського, Еренбурга, Олексія Толстого. В певному сенсі — і про Чубайса також.

Аркадія Белінкова лаяли: навіщо він веде вогонь по своїх? Навіщо з такою лютою безкомпромісністю викриває далеко не найгірших і не самих підлих представників радянської інтелігенції, що коли — куди не плюнь — є куди більш огидні типи?

Ставили йому в приклад Пушкіна, який називав Олександра I «володарем слабким і лукавим», «плешивим чепуруном, ворогом праці», «ненавмисно пригрітим славою», але незадовго до смерті написав:

Он человек! Им властвует мгновенье. 
Он раб молвы, сомнений и страстей; 
Простим ему неправое гоненье: 
Он взял Париж, он основал лицей.

На що Белінков відповідав: «що проливається кров, розтоптана демократія, розтління народу здійснюються за допомогою потурання тих, хто все розуміє, або зробив вигляд, що його обдурили, або дав себе обдурити < ....> Спочатку потрібно перемогти зрадників, яких так багато під схимою страдників і чистоплюїв, тих, хто злякався боротьби, засоромився, сполохався, перебіг і здався».

Погодьтеся, адже сказано це про нинішнього Чубайса — нехай і майже за п'ятдесят років до наших сьогоднішніх сумних днів.

«Я прихвостень чинного режиму» — кокетує Анатолій Борисович. Але іноді буває, що людина, намагаючись ось так знущатися, виносить собі дуже точний, я сказав би навіть, нещадний вирок.

От тільки цікаво: коли в один прекрасний день режим впаде, як дах «Воронячої слобідки», підпаленої власними мешканцями одразу з шести кінців, у чиї двері Чубайс постукає і скаже: «Я прийшов до вас навіки оселитися»?

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.