9 грудня 2016, п'ятниця

Після путчу. Що робитиме Ердоган

коментувати
Після путчу. Що робитиме Ердоган
Жорстокі репресії можуть призвести до ускладнення відносин з Європою і Америкою. А без закручування гайок президент ризикує знову нарватися

Що ж усе-таки сталося в Туреччині? Перемога ісламістів? Поразка прихильників світського, прозахідного шляху розвитку Туреччини? Чи просто погано підготовлений заколот, такий собі ГКЧП по-турецьки?

У конспірологічні версії, на кшталт тієї, що Ердоган сам влаштував проти себе військовий переворот, щоб, придушивши його, розв'язати в країні масові репресії й остаточно встановити диктатуру, чесно кажучи, мало вірю.

Це, втім, не означає, що турецький президент не спробує тепер діяти саме так. Тим більше, що він, можливо, хотів ось-ось розпочати новий раунд репресій проти неблагонадійних військових і цивільних осіб.

Чи не найвпливовіша турецька газета «Джумхурієт» відразу після провалу путчу повідомила, що за її інформацією — повстанці виступили поспіхом, не підготувавшись, на швидкуруч через те, що намагалися попередити дії ердоганівських спецслужб, які нібито планували в ніч з п'ятниці на суботу (з 15 на 16 липня) почати масові арешти противників режиму.

Може, так воно і було. А може, все було простіше: організатори невдалої спроби військового перевороту готувалися давно, але врешті вирішили виступити поспіхом, щоб скористатися відсутністю Ердогана.

Тільки ледачий не намагався ще порівняти провалений заколот з виступом декабристів — хоча історичні аналогії, особливо так далеко рознесені в географічному і культурному просторі, а в часі — так взагалі майже на двісті років, неминуче кульгатимуть. Якщо вже проводити паралелі з минулим, то доречно згадати невдалу змову проти Гітлера 20 липня 1944 року, в якій ключову роль грали незадоволені Гітлером військові — прусські аристократи і монархісти.

Ердоган тепер залежить від тієї частини армії і спецслужб, яка його підтримала

Завдяки відносно недавньому голлівудському фільму «Операція «Валькірія» всі пам'ятають головного героя змови — полковника графа Клауса фон Штауффенберга у виконанні Тома Круза, якому вдалося підкласти портфель з вибуховим пристроєм мало не під ноги Гітлеру, але той дивом уцілів.

Мало хто пам'ятає, що до змови була причетна ще й безліч набагато вищих німецьких воєначальників, політиків, дипломатів, в тому числі фельдмаршали Вітцлебен, фон Клюге, Роммель, фон Кляйст, начальник абверу (військової розвідки) адмірал Канаріс, колишній начальник генштабу генерал Гальдер, колишній начальник головного штабу сухопутних військ генерал Бек та інші. Серед них був навіть колишній посол Німеччини в Москві граф фон Шулленбург — той самий, який 22 червня 1941 року змушений був повідомити радянському керівництву, що Німеччина оголосила війну СРСР, хоча особисто він був рішуче проти тієї війни. Настільки, що за кілька днів до її початку пішов фактично на державну зраду і поінформував Молотова про день і час нападу. Ані Сталін, ані Молотов, які судили про західних дипломатів за власним боязкими і покірними підлеглими з радянського Наркомінсправ, не повірили тоді, що німецький посол може самостійно піти на такий сміливий вчинок — вирішили, що це чергова дезінформація.

Серед змовників у липні 1944 був і командуючий окупаційними військами у Франції генерал Карл фон Штюльпнагель. Мало хто пам'ятає, що він зумів на кілька годин фактично взяти владу в Парижі, заарештувавши там більше тисячі офіцерів СС, СД і гестапо.

Але багато з перерахованих вище високопоставлених військових не були впевнені в успіху змови, тому в ній активно не брали участь і відійшли вбік, як тільки дізналися, що замах на Гітлера виявився невдалим, що фюрер живий. Це, до речі, не врятувало більшість з них від загибелі — деякі були все одно незабаром арештовані і страчені, деякі вкоротили собі віку. Як той само Роммель — йому запропонували або добровільно піти з життя і бути похованим національним героєм, або прийняти ганьбу суду, принизливої кари і репресій проти членів сім'ї. «Лис Пустелі» волів прийняти отруту (за іншою версією, застрелитися).

Ось і зараз, як багато хто і передбачав, в Туреччині почалися арешти та звільнення високопоставлених турецьких військових, а також суддів та інших цивільних чиновників. Напевно серед них теж є такі, хто не квапився підтримати путчистів, чекав, на чий бік схилиться шалька терезів, і що буде з Ердоганом — можливо, втече, можливо, буде заарештований, а можливо, і убитий.

Чи стане тепер Ердоган, який почав суворо закручувати гайки, злом номер один для Заходу, відсунувши Путіна на друге місце — подібно до того, як Путін після Криму і Донбасу відібрав у Лукашенка титул «останнього диктатора Європи»? Теж зовсім у цьому не впевнений, хоча деякі шановані мною автори пророкують саме такий розвиток подій.

Я би все-таки не забував про те, що Туреччина — член НАТО. Туреччина залежить від союзників по північноатлантичному блоку. Туреччина хоче в ЄС — вона, звісно, принижена тим, що в ЄС її ніяк не приймають, але від цього бажання, схоже, не зменшується. У розпал подій увечері в п'ятницю багато керівників НАТО явно не квапилися виступити із засудженням путчистів, на підтримку Ердогана, судячи з усього, хотіли подивитися, чия візьме. Схоже, вони були б не проти, якби військові усунули турецького президента від влади.

Чому військові виступили проти Ердогана — зрозуміло. Він давно налаштував проти себе частину офіцерства, яке в Туреччині, як і в багатьох країнах Сходу, здавна вважається однією з найбільш освічених, прозахідних сил суспільства (при цьому не обов'язково ліберально-демократично налаштованих). Турецькі офіцери, зазвичай, проходять стажування, а часом і повноцінне багаторічне навчання в західних військових школах і академіях. По-друге, турецька армія історично завжди виступала гарантом спадщини Ататюрка (Мустафи Кемаля) — засновника сучасної постосманської Туреччини.

Він сам був професійний військовий, герой першої світової війни. Жорстокий, між іншим, був політик і воєначальник. Різав безжально вірмен і греків, а потім так само безжально насаджував у Туреччині європейські традиції і звичаї, змусив не тільки жінок зняти чадру, але і чоловіків — феску, носити європейське вбрання, перевів турецьку мову на латинську абетку, вичистивши її від арабських і перських запозичень.

Створив у Туреччині парламентську республіку, домігся усунення мусульманського духовенства від участі в політиці, перетворив країну в найбільш світську і європеїзовану на всьому Близькому Сході.

З Росією став дружити, вважаючи, що традиційна багатовікова ворожнеча з нею була однією з головних причин провалу турецької зовнішньої політики і розвалу Османської імперії.

Після смерті Мустафи Кемаля армія завжди стояла на сторожі «завоювань кемалізму» — загрозу їй вона бачила і з боку комуністів, і з боку лібералів, і з боку ісламістів, і всякий раз втручалася, усувала від влади президентів і прем'єрів, які, як здавалося військовим, відступають від спадщини Ататюрка. При цьому, навівши лад, мирно передавала владу новим цивільним правителям.

Щодо Ердогана, якщо коротко, до нього у військових — чотири головних претензії.

Він розколов суспільство на прихильників і супротивників все більшої ісламізації країни. Він наступив на корпоративні інтереси вищого офіцерства — відставки, арешти, тюремні строки озлобили, як мінімум, частину армії. Ердоган зіпсував відносини Туреччини з зовнішнім світом — буквально з усіма, з ким тільки можна було. Нарешті, він знову, по суті, довів справу до нової запеклої війни з курдами.

Туреччина воює з ними багато років — і все безрезультатно. Але ж курдів 25 мільйонів чоловік. Удвадцятеро більше, ніж жителів Чечні. Перемогти їх у партизанській війні, яку вони ведуть, фактично неможливо.

Чому військові програли, теж більш-менш очевидно. По-перше, погано підготувалися. По-друге, не заручилися підтримкою всієї армії. По-третє, не врахували, що багато громадян не готові проміняти ісламіста з диктаторськими замашками на військового або групу військових у владі — приблизно з такими само замашками. По-четверте, недооцінили популярність Ердогана серед його прихильників, їхню готовність підтримати свого лідера.

Що буде далі — розвилка. Жорстокі репресії, включно з поверненням смертної кари, можуть призвести до ускладнення і без того складних відносин Туреччини з Європою і Америкою. А без закручування гайок Ердоган ризикує знову нарватися — не обов'язково на ще один путч, краще підготовлений. Скоріше — на масові вуличні виступи опозиції, подібні тим, які йому так насилу вдалося погасити в 2013 році.

Крім того, як не парадоксально, Ердоган тепер залежить від тієї частини армії і спецслужб, яка його підтримала. Ще він залежить і від своїх прихильників — набагато більше, ніж раніше. І насаджувати жорсткий контроль над сучасними засобами масової інформації і комунікацій може не поспішати.

Адже якби він у вирішальний момент не звернувся б до народу по мобільному зв'язку через FaceTime, він, можливо, не переламав би ситуацію. Не вийшли б масово прихильники Ердогана на вулиці — дивись сценарій пішов би по-іншому.

Тож з висновками і прогнозами про те, куди далі рушить Туреччина, я не поспішав би. Але і не квапився б, як деякі, з однозначними висновками, що від авторитарних правителів позбутися можна тільки мирними, демократичними методами.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.