20 сiчня 2017, п'ятниця

Як Москва планує домовитися з Заходом

коментувати
Що насправді мав на увазі Путін, коли нещодавно під час прогулянки з «другом Сільвіо» по набережній Ялти заявив, що доля Донбасу вирішується не в Росії?

Його демонстративна поява в компанії Берлусконі в центрі міста, ім'я якого в нашій свідомості дорівнює імені анексованого півострова, була, ясна річ, черговим посланням граду і світу: «Крим — мій!».

Але чому Путін не може сказати те ж саме про Донбас?

Хтось скаже: хрестовий похід у «Новоросію» провалився. З восьми областей України, які, як розраховував Путін, впадуть до його ніг, вдалося захопити лише частину Донецької і Луганської областей. Ціною жертв серед українського цивільного населення та втрат серед глибоко законспірованих учасників неоголошеної війни, "вантажів 200" назад у Росію, ціною членства в G8, збитого малазійського Боїнга, санкцій, втрат для російської економіки і особистих репутаційних втрат, ціною перетворення в „нерукопотисного“ політика, спілкуватися з яким західні лідери хочуть все менше. Але ж вдалося.

Чому ж Путін у відповідь на заклик з натовпу роззяв включити захоплене до складу Росії відповідає, що це, мовляв, не до нього, нехай ЛНР/ДНР домовляються з Києвом? Чому він обманює очікування публіки, і дає привід безлічі ЗМІ повідомити про його заяву в Ялті під заголовками: „Путін відмовляється від Донбасу“?

Причому відбувається це після того, як у зоні боїв на сході України настає несподіване затишшя — замість нової спроби масштабного наступу сепаратистів і „відпускників-добровольців“, яку віщували поновлені в серпні обстріли українських позицій і концентрація російських військ і бойової техніки по той бік кордону.

Чому ж Путін у відповідь на заклик з натовпу роззяв включити захоплене до складу Росії відповідає, що це, мовляв, не до нього, нехай ЛНР/ДНР домовляються з Києвом?

Одночасно в Донецьку примусово відсторонюють від посади главу тамтешнього самостійного парламенту Пургіна, чи не останнього ідейного прихильника «війни до останнього кінця» за незалежний Донбас, і міняють його на набагато гнучкішого мінського пареговірника Пушиліна. „Збіг? Не думаю“.

У ЗМІ все частіше пишуть про те, що Путін нібито втрачає інтерес до „гібридної війни“ на сході України. Що він більше не проводить регулярних нарад по українських справах з силовиками і головним своїм помічником по українських справах Владиславом Сурковим. Що в самому Донбасі як бойовики з місцевих, так і заїжджі „відпускники“ втомилися, видихалися, розчарувалися і вже точно не готові до затяжної „війни на виснаження“. Що російська важка військова техніка виводиться з Донбасу. Минулої неділі, наприклад, в мережі з'явилося відео, де видно, як російські танки залишають Горлівку, де їх, ясна річ, не було.

При цьому Москва посилює свою військову присутність у Сирії, нарощує військові поставки режиму Асада і вже практично не приховує цього. Це теж збіг? Знову-таки, не думаю.

Судячи з усього, Путін готується до виступу в ООН 28 вересня. Міністр Лавров вже підтвердив, що Путін буде говорити про Україну, про санкції щодо Сирії. Хто б сумнівався.

Схоже, Путін хоче домовитися з Заходом. Але — на вигідних йому умовах. Він розраховує запропонувати американцям і європейцям угоду: я йду на поступки по Донбасу, припиняю вогонь, прибираю звідти своїх військових. Я готовий взяти на себе тягар ведення війни проти ісламського халіфату. Але давайте і ви підете мені назустріч. Послабте санкції, а краще зніміть їх зовсім. Визнайте, що Крим — мій.

Розраховує Путін — вже не вперше — геть погано. Навіть міністр закордонних справ Німеччини Штайнмаєр, як давно помічено, менше від інших високопоставлених західних дипломатів схильний займати жорстку позицію щодо Москви, і той застеріг Росію від одноосібного втручання в сирійський конфлікт.

У кінці минулого тижня я провів багато годин у розмовах з західними учасниками чергового Ялтинського форуму — „українського Давосу“, який, на жаль, вже другий рік проходив не в Ялті, а в Києві. Не буду втомлювати читача переліком усіх зірок світової політики, які взяли в ньому участь — від ізраїльського патріарха Шимона Переса до одного з претендентів на пост президента США від республіканської партії Дональда Трампа, який виступав на форумі по телемосту з Нью-Йорка, від колишнього прем'єр-міністра Великобританії Тоні Блера до легендарного співака і музиканта Елтона Джона. Так високо я, напевно, і не літав, але з багатьма великими західними політиками, журналістами, дипломатами, політологами поспілкуватися зумів, і ось що вони сказали мені з приводу реакції Заходу на можливі пропозиції Путіна: Для Заходу буде неприйнятна ситуація, якщо Росія спробує „вбити двох зайців“: включитися в боротьбу з „ісламською державою“, але при цьому підтримати режим Асада в Сирії.

Якщо Росія відмовиться від спроб допомогти Асаду у війні з опозицією — тоді буде предмет для розмови про спільну боротьбу з ІДІЛ. Але навіть якщо Москва погодиться допомагати Заходу протистояти „халіфату“, ні Європа, ні Америка не відмовляться від підтримки України і не підуть на визнання анексії Криму.

До речі, Вікторія Нуланд, заступник держсекретаря США, яка відповідає за всі українські справи, відкритим текстом заявила на форумі — в присутності журналістів — що санкції проти Росії не будуть зняті, поки Крим не повернеться під суверенітет України. Але чи означає це, що Путін, образно кажучи, здригнеться і побіжить?

І в українських ЗМІ, і в деяких російських, зрозуміло, опозиційно налаштованих, накопичується, як мені здається, надмірний оптимізм щодо неминучих змін у Росії. Мовляв, правлячий режим хитається, економіка ось-ось розвалиться від падіння цін на нафту, скорочення виробництва і споживання, ослаблення рубля, західних санкцій і так далі. Це, боюся, передчасні очікування.

Серйозні економісти, з якими мені вдалося поспілкуватися, попереджають: хоч негативні тренди і наявні, фінансово-економічний запас міцності путінського режиму ще дуже великий.
Падіння цін на нафту компенсується ослабленням рубля — в результаті Росія отримує в казну від експорту нафти майже стільки карбованців, скільки отримувала раніше, коли нафта коштувала вдвічі дорожче, але долар був удвічі дешевший.

І ще — в цій ситуації Путіна рятує відносно низька інфляція. Якщо інфляція розженеться, або якщо нафта подешевшає ще більше, скажімо, до 30 доларів за барель (що запросто може статися після того, як іранська нафта хлине на світовий ринок), або якщо станеться і те, і інше (що теж цілком ймовірно), тоді в Путіна будуть великі проблеми.
Але якщо усе залишиться приблизно так, як зараз — а це теж реалістичний сценарій — запасу міцності в режиму вистачить років на п'ять, як мінімум.

Це без урахування таких речей, як „тіньова економіка“, яка є в Росії і як і раніше ледве піддається оцінці й обліку. Коли безліч людей займаються — без будь-якої реєстрації — дрібним приватним підприємництвом, працюють одночасно на двох-трьох роботах за готівку, яка ніде не обліковується, не сплачуючи жодних податків, або просто годуються з присадибних і дачних ділянок, — але при цьому в результаті виживають.

Тому, якщо Путін не зможе домовитися з Заходом щодо якихось політичних розмінів і компромісів щодо України, він може запросто продовжити сьогоднішню політику „ні війни, ні миру“. Він постарається зберегти максимум важелів впливу на ситуацію на сході України, щоб мати можливість час від часу розігрівати там затухаючу пожежу й тим самим створювати проблеми і Києву, і Брюсселю, і Вашингтону. Що зможуть протиставити цьому Захід і сама Україна — про це треба думати і говорити окремо.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.