10 грудня 2016, субота

Чому Путін відпустив Савченко

коментувати
Найімовірніше, на рішення російського президента вплинули якісь абсолютно незвичайні, екстраординарні обставини

Головне питання у всій історії із звільненням Надії Савченко, безумовно, звучить так: чому, все-таки, Путін погодився її відпустити?

Навіть більше, чому Путін зрадив своїй традиційній позиції щодо питання про помилування? Нагадаю, господар Кремля завжди наполягав: неодмінно потрібно, щоб засудженим (або засудженою) було написано відповідне прохання.
Він на цьому наполягав, хоча авторитетні юристи не раз намагалися роз'яснити, що конституційне право президента на помилування нічим не повинне бути обмежене.

Всі, здається, згадали в ці дні, що коли Путін зібрався з якихось причин (до речі, зауважу — досі теж абсолютно не зрозуміло, з яких саме) відпустити на свободу Ходорковського, то навіть Михайлу Борисовичу, який з такою гідністю і твердістю провів усі свої десять з гаком років за ґратами, довелося поступитися і написати прохання, нехай без каяття або визнання провини, але все-таки — написати.

А от в історії з помилуванням Савченко Путін став здавати одну позицію за іншою.

Зовсім нещодавно, 14 березня, лише два з половиною місяці тому, Путін вустами свого прес-ординарця Пєскова дав публічного «відкоша» Обамі у відповідь на його прохання звільнити Савченко. Пєсков переказав цю частину телефонної розмови двох президентів, давши зрозуміти, що торг був недоречний.

Тепер же, виходить, Путін прогнувся під Обаму. Влаштував свято в Україні. Відновив проти себе власних націонал-радикалів, всіляких трубадурів і адептів «російської весни» та «проекту Новоросія», які дружно заголосили, що Путін готується «злити Донбас».

До речі, судячи з того, як останніми днями активізувалися бойові дії на сході України, мало що провіщає поки майбутній «злив».

Ми знаємо безліч прикладів, якими часом схильними до забобонів бували абсолютні монархи і диктатори

Натомість Савченко Путін отримав двох грушників-«відпускників», хоча згідно з чутками російські дипломати зондували можливість звільнення з американських в'язниць двох російських громадян — Віктора Бута і Костянтина Ярошенка, які отримали в США тривалі терміни — перший за нелегальну торгівлю зброєю, другий — за наркотрафік. Кажуть, Путін навіть обговорював це з держсекретарем Джоном Керрі під час одного з нещодавніх його візитів до Москви, але нічого з цього не вдалося.

Можливо, Путін звільнив Савченко сподіваючись, що Захід розплачеться й у відповідь зніме чи послабить санкції проти Росії?

Не вважаю, що Путін міг будувати такі наївні розрахунки.

Чітка заява лідерів «сімки» на саміті в Японії, яка прозвучала буквально наступного дня після звільнення Савченко, що політика санкцій щодо Росії залишиться незмінною, на мій погляд, спростовує припущення про можливість якихось закулісних торгів навколо долі української льотчиці.

На мій погляд, ця заява також спростовує чутки про те, ніби США мають намір скасувати санкції проти Росії до 20 січня 2017 року, тобто до закінчення другого президентського терміну Барака Обами. Про це нещодавно говорив на «Ехо Москви» її головний редактор Олексій Венедиктов і на підтвердження навів цитату з інтерв'ю радника посольства США в Москві Ентоні Годфрі, яке той дав під час нещодавньої поїздки до Владивостока якомусь тамтешньому ЗМІ: «Ми хочемо, щоб санкції були зняті ще під час Обами. І ми все для цього робимо».

Боюся, американського дипломата неправильно зрозуміли, тим більше, що в англійській мові є тонкі відтінки модальності, які на жаль, губляться при неточному перекладі. Формула «ми хотіли б...» не завжди рівнозначна «ми хочемо». Навіть якщо «все для цього робимо».

На мій погляд, набагато важливіша свіжа заява головного американського представника щодо всіх українських справ Вікторії Нуланд після травневого візиту в Москву: «Санкції з Росії будуть зняті після виконання всіх пунктів Мінських угод».

Це означає, зокрема, що Росія повинна повернути Україні контроль над державним кордоном на українському боці на всій його довжині, включно з тією частиною, яка проходить територіією самопроголошених республік». Мені й не тільки мені, надзвичайно важко собі уявити, що Путін готовий на це піти.

Добре, а чи могло бути навпаки: Путін відпустив Савченко, тому що йому пригрозили, що інакше буде запроваджнено нові санкції?

У це теж не віриться, тому що зараз завдання США та їхніх найближчих союзників в Європі полягає в іншому: домогтися у червні на європейському саміті продовження чинних санкцій, подолавши невдоволення деяких країн-членів ЄС.

Є ще одна версія — нібито Путін вирішив, що тріумфальним поверненням Савченко на батьківщину він створює проблему президентові України Петру Порошенку. На мій погляд, версія надто хитромудра.

У Надії Савченко, безумовно, є політичний потенціал. Особиста харизма, впізнаваність — між іншим, одна з найважливіших умов успішної політичної кар'єри, репутація народної героїні — але немає поки безлічі інших необхідних ресурсів. Адміністративного, інформаційного, організаційного, фінансового, без яких у будь-якій країні стати великим політиком заледве можливо.

Головне, немає відповіді на запитання, а чи захоче вона долі професійного політика. Коли вона сказала на прес-конференції в минулу п'ятницю, що готова стати президентом України, сказано це було, по-перше, у відповідь на конкретне запитання: «А чи готові ви...?»

По-друге, сказано це було не з тією амбітною інтонацією, що часто починає відчувається в словах людини, на яку раптом звалилася мирська слава. У словах Савченко прозвучали, на мій погляд, зовсім інші ноти — служивої людини, військової, звиклої виконувати накази. Мовляв, накаже рідна країна бути президентом — ухилятися не буду.

Не менш екзотичною виглядає і протилежна версія: нібито Путін раптом вирішив зробити Порошенку приємне, щоб якраз до другої річниці обрання президентом український лідер, втративший за ці два роки свій раніше високий рейтинг, знову виглядав в очах публіки переможцем. Путін, звісно, великий комбінатор, але не до такої ж міри. Головне, навіщо?

Я хочу підтримати мого колегу Сергія Пархоменка, який в останньому випуску програми «Суть подій» на «Ехо Москви» висловив думку, що на рішення Путіна звільнити Савченко вплинули якісь абсолютно незвичайні, екстраординарні обставини. Версія Пархоменка про те, що це рішення невипадково прийнято напередодні поїздки Путіна на Афон, особисто мені здається дуже переконливою — що б хто не говорив.

Я коротко нагадаю суть версії: за роки свого перебування при владі Путін кілька разів вирушав у паломництво на оточену містичним ореолом гору Афон у Греції, де перебуває найбільший у світі, особливо шанований центр православного чернецтва. Але з п'яти попередніх путінських спроб відвідати Афон чотири в останній момент дивним чином зривалися. Можна не бути релігійним містиком, але мимоволі задуматися: а раптом і справді Богородиця, земним уділом якої вважається Афон, не хоче пускати тебе на святу гору?

Потрапити туди Путіну вдалося лише одного разу, у вересні 2005 року, причому після того, як він несподівано покаявся перед матерями дітей, загиблих у Беслані. Як абсолютно справедливо згадав Сергій Пархоменко, за кілька днів до тієї поїздки на Афон Путін спеціально розповів про це журналістам — той епізод описав тоді в черговому репортажі беззмінний хронікер путінського президентства Андрій Колесников з «Комерсанта». Знову-таки, погодьтеся, є привід для забобонних роздумів.

І ось зараз Путін знову вирішив відправитися на Афон — тепер всі обговорюють, як він там красувався в кріслі візантійського імператора. Тож чи не з містичних міркувань президент знову вирішив напередодні поїздки проявити християнське милосердя, відпустити Савченко? А раптом знову зірвалося б? Не вдалося б замолити гріхи? Хто знає... В усякому разі, з історії ми знаємо безліч прикладів, якими часом богобоязливими, схильними до містицизму і забобонів бували абсолютні монархи, диктатори, автократи та інші суворі правителі різних країн, а також люди з різних спецслужб.

Втім, звільнення Савченко могло бути викликано і екстраординарними обставинами іншої властивості. Наприклад, наполегливим, я б сказав навіть — проникливо сформульованим проханням когось з учасників телефонних переговорів лідерів країн «нормандської четвірки», які відбулися в ніч з 23 на 24 травня. Мені особисто здається чомусь, що на такий крок була здатна піти канцлер Німеччини.

Знаєте, між двома керівниками великих держав іноді, можливо, лише один раз за всю історію їх відносин, може статися й така розмова — спробую змоделювати її: «Володимире, — могла сказати Ангела Меркель, — я ніколи вас ні про що не просила особисто для себе. І ніколи ні про що більше не попрошу. Але сьогодні в мене до вас таке прохання є. Зробіть це для мене, будь ласка, для наших з вами подальших відносин — звільніть Савченко! Вам для цього не потрібно нічого, крім доброї волі, і ви це добре знаєте».

Чи була в такій ситуації у Путіна можливість сказати «ні» без шкоди для майбутнього? Не впевнений. А тут ще й містичні міркування — одне могло накластися на інше.

Текст публікується з дозволу автора.

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.