8 грудня 2016, четвер

Без образ. Про примирення між Росією й Україною

коментувати
Чи зможуть росіяни й українці колись святкувати День примирення та що для цього має статися

Це питання важко було не поставити собі у чергову річницю закінчення Другої світової війни в Європі, спостерігаючи за тим, як по‑різному відзначають День Перемоги в Україні та Росії.

Це питання не може не постати знову після перемоги Джамали на конкурсі Євробачення, яка викликала в Росії хворобливу реакцію.

Утім відразу хочеться уточнити: а в кого? За моїми спостереженнями, нормальні люди в Росії сприйняли успіх Джамали цілком адекватно. На жаль, вони в меншості. Протистоять їм чиновники, політики, ідеологічна обслуга путінського режиму і, на жаль, більшість пересічних росіян.

Це результат багаторічної, кропіткої, я б навіть сказав, витонченої роботи прокремлівських ЗМАП (засобів масової агітації та пропаганди) з промивання мізків населення.

Для того щоб між Росією та Україною відбулося примирення, потрібно, щоб пішов зворотний процес. А це не так вже й просто і не так швидко може статися. Знаєте, налигатися — легко та приємно. Протверезіти — набагато тяжче та болючіше.

Мені важко уявити, щоб російський політик зумів публічно покаятися перед Україною

Є багато різних історичних прикладів примирення між країнами і народами. Зрозуміло, що найчастіше як приклад наводять Німеччину, яка після Другої світової війни не просто помирилася зі своїми сусідами, з країнами антигітлерівської коаліції, але стала їх найближчим і найважливішим союзником. Ба більше — неформальним лідером нової Європи.

Але для цього Німеччині довелося пройти дуже довгий, складний, болісний шлях денацифікації. Для цього знадобилося, щоб 7 грудня 1970 року канцлер ФРН Віллі Брандт опустився на коліна на місці знищеного нацистами Варшавського гетто. Зверніть увагу: цей символічний жест покаяння стався лише за 25 років після падіння нацистського режиму. А для того щоб Німеччина стала такою, яка вона є зараз — демократичною та толерантною,— необхідно, щоб у країні змінилося кілька поколінь.

Ви можете собі уявити, щоб російський президент опустився на коліна перед пам'яттю про жертв депортації кримськотатарського народу? Взагалі перед пам'яттю усіх жертв комуністичного режиму, 100‑річчя приходу до влади якого виповнюється наступного року? Хоча б заради красивого жесту? Я — ні.

Навіть покійний Борис Миколайович Єльцин, який — що б про нього не казали тепер — був не тільки любителем несподіваних, ефектних вчинків, але і переконаним, нехай і стихійним, антикомуністом і антісталіністом, виявився нездатним це зробити. Мріяв винести Леніна з мавзолею, але так і не зважився. А вже про Путіна годі й казати.

Ба більше, навіть якщо після Путіна — а він не вічний — до влади в Росії прийде якийсь інший політик, набагато демократичніший і ліберальніший, мені важко уявити собі, що він зуміє публічно покаятися перед Україною і всім світом за анексію Криму. Не кажучи вже про те, щоб повернути його назад, як Німеччина повернула чехам Судети.

Боже, та в Росії вже 300 з гаком років офіційна пропаганда говорить про гетьмана Івана Мазепу як про зрадника і державного злочинця таким тоном, ніби він якийсь вчорашній перебіжчик або корумпований російський чиновник, що позавчора видав уряду іншої країни якісь надсекретні державні таємниці!

Для того щоб примирення відбулося, боюся, знадобляться глибокі цивілізаційні зміни в самій Росії, які потребуватимуть чимало десятиліть. Бо нинішній конфлікт між Україною і Росією, як і нова холодна війна між Росією і Заходом, на мій погляд, ґрунтується на конфлікті двох різних цивілізацій, двох різних систем цінностей. А такі конфлікти можуть тривати дуже довго.

Подивіться на Близький Схід, Ізраїль і арабів. Скільки було спроб примиритися. Скільки угод підписано. Скільки Нобелівських премій миру присуджено. А хура й нині там.

Гадаю, щось подібне чекає на нас і в історії відносин між Україною і Росією — навіть якщо Мінські або якісь інші, в іншому форматі, мирні угоди будуть найближчим майбутнім реалізовані. Радий буду помилитися, але боюся, що ви ще згадаєте мій песимістичний прогноз.

Колонка опублікована в журналі "Новое время" від 20 травня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.