29 квiтня 2017, субота

13 тривожних місяців для України (повна версія)

коментувати
Обама при можливості перекладає справи зовнішньої політики на плечі інших. Байдена, наприклад

Обама при можливості перекладає справи зовнішньої політики на плечі інших. Байдена, наприклад

Попереду — рік "кульгавої качки": останній рік перебування Барака Обами при владі. Вплив господаря Білого дому слабшає, і Путін може цим скористатися. Особливо — щодо України

Не встиг Джозеф Байден четвертий раз після Майдану розпрощатися з гостинним Києвом, як держсекретар США Джон Керрі знову (вже вдруге цього року) відвідав сусідню Росію. Всі одразу помітили: в Росію Керрі їздить частіше, ніж в Україну.

Втім, його начальник Барак Обама за трохи менше як сім років свого президентства в Україні не побував взагалі жодного разу. Одного разу прийняв українського президента у Вашингтоні. Та нетривала і досить прохолодна зустріч Обами з Петром Порошенком у Білому домі була цілковитим контрастом з захопленим прийомом, який влаштували Порошенку в Конгресі.

Кажуть, Обаму намагалися переконати приїхати до Києва восени після того, як він тричі зустрівся з Володимиром Путіним: у Нью-Йорку — "на полях" ювілейної сесії Генасамблеї ООН, у Туреччині на саміті G20 і в Парижі на екологічному саміті. Здавалося, це потрібно як мінімум для того, щоб розвіяти підозри, що давно зачаїлися в душах українців: а чи не здає їх усе‑таки американський президент в обмін на допомогу або на поступки у справах, пов'язаних з Сирією. Однак Обама не дав себе умовити.

Американські політологи і журналісти пояснюють це тим, що Обама терпіти не може займатися питаннями зовнішньої політики і при можливості перекладає ці обов'язки на плечі інших. Байдена, наприклад. Але він, як не крути, тільки друга людина у Вашингтоні. Приміром, впливу віце-президента не вистачає, щоб переконати Обаму надати Україні військову допомогу у вигляді поставок летальної зброї.

Путін просто‑таки зачарував Джона Керрі, оповив злими чарами

У Вашингтоні щодо цього вже давно є консенсус: в обох палатах Конгресу США склалася двопартійна більшість на підтримку військових постачань Україні. За — не лише сенатори, конгресмени і віце-президент, але ще і міністр оборони, головнокомандувач силами НАТО в Європі і навіть держсекретар. Проти — лише Обама, але саме за ним вирішальне слово. А він уперся — ніяких ракет, і крапка.

Говорячи про позицію Керрі, я сказав "навіть", тому що останнім часом у його діях явно намітився проросійський крен. Під час останнього візиту до Москви він був настільки люб'язний у спілкуванні з Путіним і Сергієм Лавровим, що багатьох спостерігачів це покоробило. Відразу згадалося, як Керрі приїжджав у Росію попереднього разу — минулої весни. Тоді він кілька годин перемовлявся з Путіним у Сочі, а після закінчення заявив, не моргнувши оком, що "удостоївся честі" бути прийнятим президентом Росії.

Ось саме цей зворот "удостоївся честі" обурив найбільше. Колишній заступник держсекретаря США Девід Креймер, один з найглибших знавців Росії і України в Вашингтоні, днями написав, що Путін просто‑таки зачарував Джона Керрі, оповив злими чарами.

Міркуйте самі: ось віце-президент США виступає в українському парламенті, використовуючи при цьому, мабуть, найсильніші вирази, які коли‑небудь дозволяв собі використовувати американський чиновник такого високого рангу: “Сьогодні Росія окуповує суверенну українську територію. Дозвольте мені висловитися гранично ясно: США не визнали, не визнають і ніколи не визнаватимуть спробу Росії анексувати Крим. У Донбасі Москва продовжує формувати загони сепаратистів, командувати і керувати ними. М-о‑с-к-в‑а".

А ось Джон Керрі виступає цього тижня в Москві після зустрічі з Путіним: “Ми не прагнемо ізолювати Росію — це не самоціль нашої політики, ні. Чим швидше Москва виконає лютневі [Мінські] угоди про припинення вогню, тим швидше будуть скасовані санкції. Світ стає кращим, коли Росія і США діють спільно". Відчуваєте різницю?

Байден починає з того, що нагадує про Крим, через анексію якого США та їхні союзники почали запроваджувати санкції проти Росії. Керрі ж про Крим не каже жодного слова, натякаючи на те, що для ослаблення санкцій буде достатньо виконання Мінських домовленостей.

Хоча давно вже зрозуміло, що в Москві і Києві сенс цих домовленостей трактують по‑різному. Українська сторона вимагає вивести з Донбасу все озброєння і повернути їй контроль над кордоном з РФ. Російська — домагається, щоб спочатку на фактично контрольованій нею території Донбасу відбулися вибори, намагаючись легітимізувати нинішні самостійні влади ЛНР і ДНР і маючи намір зберігати їх під своїм протекторатом.

При цьому міністр закордонних справ РФ заявляє, анітрохи не вагаючись: "Поки заступник Обами Джо Байден їздить по Європі і рекомендує продовжити санкції проти нас, не беручи до уваги те, як Київ поводиться під тиском Заходу, ми не зможемо досягти взаєморозуміння".

Після таких слів і справді слід замислитися: а чи є сенс держсекретареві їхати в Москву на переговори? Однак він їде і, здається, йде на нові поступки: "Сполучені Штати не домагаються зміни режиму в Сирії". Це означає, що американська адміністрація вустами Керрі пом'якшує свою колишню позицію: Асад повинен піти. Тепер американці кажуть, що хочуть запустити переговорний процес, у результаті якого самі сирійці повинні визначити майбутнє Сирії. По суті, Керрі вперше погодився з думкою Москви.

Такий поворот подій вселяє тривогу. Тому що знову в Путіна з'являється відчуття, що він розумний, хитрий і переграв усіх. А ось несимпатичний Путіну з першого знайомства Обама — типовий слабак.

Тривогу це викликає ще й тому, що попереду — рік "кульгавої качки", останній рік перебування американського президента у владі, коли вага та вплив будь-якого господаря Білого дому починають знижуватися.

І тут згадується 2008‑й — рік, коли "кульгавою качкою" став Джордж Буш. Багато хто вважав його слабким президентом, хоча це далеко не так: Буш дуже рішуче діяв після терактів 11 вересня, відправив війська в Афганістан, потім в Ірак, виграв війну і скинув Саддама Хусейна. Але потім початкові воєнні успіхи змінилися низкою невдач, на саміті Північноатлантичного союзу в Бухаресті у 2008 році Бушу не вдалося реалізувати свій намір надати Україні і Грузії План дій щодо членства в НАТО: вперлися головні союзники — Німеччина і Франція, не без впливу з боку Росії.

У результаті Путін, відчувши слабкість американського президента, вирішив цим скористатися і провів бліцкриг проти Грузії.

Є загроза, що щось подібне може повторитися і в 2016‑му, але цього разу щодо України. Путін може порахувати, що Обама теж зовсім ослаб, і у нього з'явиться спокуса вдатися до нової силової авантюри. Спокуса ця може посилитися ще й тим, що у європейських союзників США в майбутньому році будуть зовсім інші пріоритети — проблема біженців, "грекзит" (небезпека виходу Греції з єврозони), можливий вихід Великобританії з ЄС. Крім того, Америка буде повністю занурена в президентську передвиборчу кампанію.

Провокувати Путіна на непередбачувані кроки може ще і та обставина, що будь-який наступний господар Білого дому стане боротися за повернення США глобального лідерства, яке явно похитнулося за роки Обами, котрий у зовнішній політиці був відверто слабким президентом. Путіну залишається користуватися цією слабкістю лише 13 місяців. Це будуть дуже тривожні і напружені місяці. Особливо для України.

Продовження колонки Євгена Кисельова читайте в журналі Новое Время за 18 грудня 2015 року

Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 18 грудня 2015 року. Републікування повної версії тексту заборонене.

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.