6 грудня 2016, вівторок

За що ми воюємо в Донбасі

коментувати
За що ми воюємо в Донбасі
Якщо рік тому всі розмови між бійцями та волонтерами крутилися навколо шоломів і бронежилетів, то тепер все частіше звучить інший запит: дайте нам сенс, поясніть, за що ми воюємо

Немає українця, у якого не було б знайомого або хоча б знайомого знайомих, мобілізованого в Збройні сили або Національну гвардію. Завдяки цьому багато хто знає "окопну правду": і про наші успіхи в зоні АТО, і про факти здирництва, корупції, пияцтва і т. д. Так, зрештою, неважко зайти на Фейсбук і зануритися в океан думок під хештегом #зрада і #перемога.

Часто спілкуюся з військовослужбовцями, добровольцями та волонтерами. Якщо рік тому всі розмови крутилися навколо касок-бронежилетів-аптечок-трусів-карематів, то зараз у більшості підрозділів з цим проблем немає. І на питання "Що потрібно зробити?" відповідь звучить дещо несподівано — армії, солдатам і офіцерам потрібно дати сенс, чітко пояснити, за що вони воюють.

Це тільки в положенні "сидячи на дивані" світ війни на сході здається чорно-білим, де тонкою лінією розділені наші і не наші. Багато хто, повернувшись звідти, відзначає, що частина товаришів по службі схильні рахунок за позбавлення і навіть загибель товаришів пред'являти не Путіну і російським окупантам, а Петру Порошенку та іншим особам української політики.

Ця риторика звучить не тільки в курилках. Про це вголос говорять керівники Правого сектора, що люблять міркувати про режим "внутрішньої окупації", який нібито свідомо знищує в топці війни патріотів. Іншими словами — навіщо воювати за Україну Порошенка, який гірше, ніж Янукович, і якому не сьогодні-завтра доведеться відповідати за свої злочини в міжнародному суді?

Це тільки в положенні "сидячи на дивані" світ війни на сході здається чорно-білим

Складно сказати, маємо справу з вдало впровадженим у свідомість російським вірусом або продуктом внутрішніх політтехнологій. Відмова від ідеї національної єдності, шантаж політичного і військового керівництва, заклики до реальних або ефемерних загонів прибічників "йти на Київ" створюють умови для загибелі демократичної країни, яка протистоїть озброєній до зубів ядерній імперії.

Путін зі своїми "чоловічками" не має шансів взяти владу в Києві. Але радикали-популісти, які спираються на оболванених, будемо говорити прямо, воїнів, які не можуть з окопів оцінити масштаб дипломатичної, санкційної гри цивілізаційного світу проти Кремля, здатні спробувати захопити Верховну раду, Адміністрацію президента, уряд. Це, до речі, не так і складно. Далі що? Повторення, тільки в багато разів в більш кривавій формі, подій 31 серпня.

І тут повернуся до тези, проти кого воюють українські солдати. Проти злочинного кремлівського режиму, який спочатку потренувався на своїй території, знищивши кілька сотень тисяч жителів Чечні, потім захопив п'яту частину території Грузії, а потім, скориставшись втечею Януковича, окупував Крим і підштовхнув гиркіних та бородаїв замутити криваву бійню в Донбасі.

Чи знає наш воїн все це? За замовчуванням вважається, що так. За словами знайомих офіцерів, найчастіше — ні. Олігархічні телеканали з маніпулятивними новинами і ток-шоу, масові проросійські газети, що виходять в Україні, забивали голови інформаційним сміттям майбутнім солдатам та офіцерам на громадянці. В казармі і тим більше на передовій вони виявляються в інформаційному вакуумі. Офіцер, доктор наук, що кілька місяців перебував на "передку", де на антену приймалися тільки російські та сепаратистські канали, говорив, що після годин прослуховування їх пропаганди починав втрачати землю під ногами.

Український боєць повинен знати, хто в нас друг, а хто — ворог. Для цього є спеціальні офіцери, раніше їх називали політруками, зараз — вихователями, психологами, фахівцями з гуманітарної підготовки. Але їх функція зводиться до написання звітів, а не роботи з особовим складом. В той час як їм би пояснювати, сперечатися, переконувати, запрошувати цікавих і "правильних" людей.

Потрібні нові кадри. В тому числі ті, хто сьогодні, може бути, і не мислить про військову кар'єру. Колега написав з учебки, що в шостій хвилі закликали більше сотні гуманітаріїв, вони проходять перепідготовку за даним профілем. Добре, але мало. Роботи — величезний фронт. І він не тільки в зоні так званої АТО, але і в Міністерстві оборони.

22 червня 1941 року розпочалася німецько-радянська війна. Вже 24 червня, на другу добу після нападу вермахту на СРСР, в газетах були надруковані вірші поета Лебедєва-Кумача Священна війна. Ще через два дні її вперше виконали перед бійцями, що відправлялися на фронт.

Минуло півтора року нашої війни за незалежність. Немає жодної пісні, яка б стала символом опору російському агресору. Потрібно створювати нову героїку. При всій повазі до подвигів дідів, у нас з'явилися свої Маресьєви і свої Сталінгради.

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Вахтанг Кіпіані   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Вахтанг Кіпіані
Вахтанг Кіпіані

Головний редактор проекту Історична правда

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.