22 липня 2017, субота

Наплив біженців. Що зробить Німеччина

коментувати
Тяжке становище сотні тисяч біженців, які прориваються в ЄС, може остаточно розбити європейський порядок

Картина зі зневіреними біженцями, розміщеними в Будапешті у наметах, сподіваючись потрапити на поїзд в Баварію, схожа на повторну трансляцію старого фільму. У вересні 1989 року реформістський уряд комуністичної тоді ще Угорщини відкрив кордони з Австрією, дозволивши десяткам тисяч східних німців проскочити «залізну завісу» і перебратися до кращого життя на Заході. До листопада слабкий режим в Східному Берліні зіткнувся з таким масовим переселенням громадян через треті країни, що поступився тиску і відкрив кордони для Західної Німеччини.

Таким чином, чверть століття тому саме криза біженців знесла Берлінську стіну та допомогла змести комунізм. Сьогоднішня криза ризикує спровокувати розкол на нібито єдиному і вільному континенті. Боротьба України з реваншистською Росією і безперервні судоми грецької економіки вже продемонстрували крихкість європейського порядку. Тяжке становище сотні тисяч біженців може остаточно розбити його.

Більшість європейців вважають Європейський Союз роздутим від бюрократії, чия основна користь полягала в забезпеченні прийнятних за ціною авіаперельотів, дешевого вина та більш низьких витрат на роумінг. Сьогодні більшість фундаментальних питань до ЄС залишаються відкритими для обговорення. Якою частиною свого суверенітету європейські держави повинні поділитися у період нестабільності? Чи є ЄС лише економічним союзом, чи його цінності виходять за рамки загальної валюти?

Реакція на приїзд біженців до кордонів ЄС показує, наскільки розділений континент: між бідними і багатими, заходом і сходом, націоналістами і постнаціональними державами. Особливо чітко були видні ці відмінності, коли прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан відвідав лідерів ЄС в Брюсселі в четвер. Орбан, який представляє старомодну державу-націю, заявив, що його уряд захищає кордони Європи і звинуватив у наростанні припливу мігрантів німецьку щедрість до сирійських біженцям. «Це не європейська проблема, а німецька», – сказав він.

Чверть століття тому саме криза біженців допомогла змести комунізм

Між тим, німецький канцлер Ангела Меркель та французький президент Франсуа Олланд закликали до вироблення загальноєвропейського рішення, яке б «чесно» розподілило біженців з країн ЄС в залежності від здатності країни приймати новоприбулих. Очікується, що на наступному тижні президент Єврокомісії Жан-Клод Юнкер представить план переміщення 120 тис. біженців у відповідності з новою системою квот. Колишні комуністичні країни та Британія (як найбільш неохочий член ЄС) виступають проти централізованої системи.

Такі країни, як Угорщина та  Чехія, які були стабільним джерелом політичних біженців в часи Холодної війни, чинять жорсткий опір загальному європейському рішенню. Розділ пройшов навіть всередині Німеччини, де східні німці значно більш ворожі до мігрантів, ніж західні. Захищені від зовнішнього впливу «залізною завісою», в основному етнічно однорідні країни комуністичного блоку мало стикалися з імміграцією і проблемами мультикультуралізму.

Тільки після падіння комунізму та виведення Червоної Армії країни Східної і Центральної Європи, в тому числі Німеччина, повністю відновили свій суверенітет. Держави від Балтики до Балкан, які лише нещодавно отримали суверенітет, вибрали для свого подальшого розвитку інтеграцію з ЄС, хоча керувалися при цьому абсолютно різними причинами. Так, німецький істеблішмент, збентежений і навіть трохи наляканий власною владою, бачив в об'єднаній європейській Німеччині ключ до міцного світу. Підтримку розширення ЄС з боку ФРН також можна розглядати, як покаяння за руйнівні легіони Гітлера. Тим часом, східні європейці розглядали ЄС як гарантії процвітання та свободи від російського домінування.

Як старі, так і майбутні члени ЄС були зацікавлені в нових ринках і загальному добробуті. Бюрократи з Брюсселя слухняно по кілька разів перевіряли дотримання принципів верховенства права в нових демократіях, але ніхто не дбав про те, чи сприйняли звичайні громадяни цих країн ліберальні цінності Західної Європи.

У 2004 році вісім пострадянських країн приєдналися до ЄС. За інерцією відбулося розширення заради розширення. Без особливої метушні в 2007 році до ЄС увійшли Болгарія та Румунія. Поки тривали хороші часи, здавалося, що європейська партія буде продовжувати свій рух на схід і на південь.

Веселий експеримент ЄС в геополітиці вперше боляче відгукнувся під час світової фінансової кризи, коли євро потрапив під тиск, і європейці почали сумніватися в ціні та сенсі подальшого розширення. Наступний великий шок припав на минулий рік, коли президент Росії Володимир Путін сприйняв половинчасте загравання Європи з Україною як можливість анексувати Крим і почати таємну війну в Донбасі, щоб зробити членство цієї країни в ЄС неможливим.

Хоча Німеччина була рушійною силою і в переговорах по боргах в рамках єврозони, і в мирному процесі з урегулювання кризи в Україні, Меркель завжди намагалася «європеїзувати» ці рішення в тандемі з Францією та іншими партнерами. Причина такої поведінки полягає не просто в німецькій скромності, але і в спробах уникнути прийняття на себе більшої - сумірної з політичною та економічною могутністю Німеччини - відповідальності. Криза біженців підкреслила існуючу напруженість між тими членами ЄС, які вимагають більшого суверенітету, і тими, хто закликають до ще меншого.

Коли Орбан заявив, що застряглі в Угорщині мігранти – це «проблеми Німеччини», він не просто намагався самоусунутися від вирішення питання. Самі біженці ясно продемонстрували, що вони не мають ніякого бажання залишатися в Угорщині і будуть робити все можливе, щоб дістатися до Німеччини. Євросоюз, як і європейці, абстрактний для мігрантів. І якщо лідери ЄС проштовхнуть рішення по настільки емоційній проблемі як міграція, то вони ризикують викликати негативну популістську реакцію по всьому континенту.

Так зване «німецьке питання» - правильна конфігурація німецької державності - переслідує Європу протягом останніх двох десятиліть. Після об'єднання Німеччини, вбудованої в рамках ЄС і НАТО, німецьке питання перетворилося на європейське питання: що таке Європа, і яку роль повинна відігравати в ній Німеччина?

Меркель стикається з особливо підступною «Поправкою-22» (за аналогією з романом американського письменника Джозефа Хеллера «Поправка-22» - НВ). Якщо Німеччина візьме на себе роль гегемона Європи, то вона може відштовхнути від ЄС угорців, греків чи британців, які закликають до повернення до принципу нації-держави. Але пасивність небезпечна не менше, адже відцентрові сили в Європі можуть тільки посилитися.

Таким чином, європейський статус-кво – більше не варіант.

Переклад НВ

Текст публікується з дозволу автора

Оригінал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.