13 грудня 2017, середа

Наодинці з Путіним. Що коли Захід зніме санкції

коментувати
Наодинці з Путіним. Що коли Захід зніме санкції
Вашингтон робить останню спробу розрядити все ще активовану бомбу сповільненої дії, якою є Україна

З огляду на останні закулісні переговори американські дипломати знову готові розглядати Україну як один з пріоритетних напрямків зовнішньої політики.

15 січня помічник держсекретаря США Вікторія Нуланд зустрілася з ключовим радником Кремля в прибережній резиденції Володимира Путіна на Балтійському морі. Нуланд, топ-дипломат США у справах Європи, вирушила до вкрай мілітаризованого російського регіону Калінінград, щоб провести зустріч з Владиславом Сурковим, помічником Путіна, який опікується сепаратистськими регіонами у Східній Україні. Їхній шестигодинний «мозковий штурм», як пізніше висловився Сурков  у розмові з російськими журналістами, стосувався складних питань процесу мирного врегулювання конфлікту і був оцінений ним як «конструктивний і корисний».

Назвати цю зустріч «незвичайною» буде недостатньо. Російські державні ЗМІ представили Нуланд як ляльковода прозахідної революції в Україні два роки тому, а Сурков, творець путінської декоративної демократії, розглядався на Заході як один з натхненників анексії Криму. Враховуючи роль Суркова в кримських подіях, Сполучені Штати і Європейський Союз в березні 2014 року внесли його до чорного списку, заборонивши в'їзд на їх територію.

Для Барака Обами починається останній рік президентства, і Вашингтон робить останню спробу розрядити все ще активовану бомбу сповільненої дії, якою є Україна. Ключові партнери в Європі – німецький канцлер Ангела Меркель і французький президент Франсуа Олланд – серйозно відволіклися на кризу біженців та загрози тероризму.

Для американських і європейських політиків поразка з другим Мінськом – не варіант

Тим часом Кремль, переслідуваний низькими цінами на нафту і загальними туманними перспективами в економіці, продемонстрував готовність реалізувати так звані Мінські угоди. Точно так само, як у Східній Україні, Путін гарячково намагався стати частиною проблеми, а потім частиною її вирішення в Сирії. Включивши Росію у військову гру на Близькому Сході, президент РФ змусив Вашингтон звернути на себе увагу. Напередодні миротворчої місії Нуланд  Обама навіть підняв слухавку телефону, щоб поспілкуватися з Путіним і закликати його виконати свою частину обов'язків. Потім, вже після зустрічі Нуланд і Суркова, держсекретар США Джон Керрі провів переговори з російським колегою Сергієм Лавровим і заявив, що пов'язані з Україною санкції щодо Росії можуть бути ослаблені , якщо Мінські угоди будуть реалізовані найближчими місяцями.

Мінські угоди – це два окремих документи: Мінський протокол , початковий договір про припинення вогню від вересня 2014 року, і наступний  «пакет заходів з імплементації» , вироблений Путіним, Меркель, Олландом і українським президентом Петром Порошенком під час  нічного переговорного марафону в білоруській столиці Мінську. Цей додатковий документ – відомий як «Мінськ-2» – включає в себе послідовні заходи, починаючи з поетапного припинення вогню, більшої автономії для Донбасу, виведення російських військ («іноземних збройних формувань»), місцевих виборів і, нарешті, відновлення контролю Києва над кордоном з Росією.

Термін виконання Мінських угод сплив наприкінці 2015 року. Але з огляду на той факт, що на сході України не встановилося навіть тривалого перемир'я, всі сторони погодилися продовжити мінський процес на 2016 рік .

Захід розцінює Мінськ-2 як єдино можливий варіант виходу з ситуації, ніяких серйозних обговорень щодо певного запасного плану або Мінська-3, не ведеться. Європа та її сусіди без того стикаються з досить сильними потрясіннями від донбаського конфлікту. Для американських і європейських політиків поразка з другим Мінськом – не варіант. Бої в Україні вже забрали життя понад 9 тис. осіб з квітня 2014 року, коли російські бойовики проникли в Донбас і захопили урядові будівлі.

Нинішній поспіх у розв'язанні конфлікту пояснюється страхом західних столиць перед тим, що Порошенко почне зволікати, після чого мінський процес перетвориться на нескінченну гру звинувачень між Києвом і Москвою. Кремль, своєю чергою, хоче скористатися моментом і налагодити відносини із Заходом, допоки Європейський Союз дуже зайнятий іншими викликами.

Якщо здасться, що Путін готовий співпрацювати, а Порошенко затягує процес, Брюсселю, імовірно, буде важко досягти одностайності у відновленні економічних санкцій проти Росії цього літа.

Потужні проросійські лобісти в Німеччині, Франції та Італії наполягають на полегшенні санкційного режиму. Послідовні економічні обмеження, вжиті Європейським Союзом і Сполученими Штатами протягом 2014 року, значною мірою стримали амбіції Путіна в Україні. Загроза нових санкцій у поєднанні з падінням світових цін на сировину спровокувала гальмування російської економіки.

Хоча західні санкції мали на меті окремих особистостей (як Сурков) і державні компанії, Путін вжив відповідних заходів щодо заборони імпорту продовольства з ЄС і США, що, зрештою, більше вдарило по пересічних росіянах, аніж по його ворогах.

Українці, які самі зіткнулися з економічним колапсом, розглядають санкції проти Росії як критично важливу умову виживання їхньої країни. У Києві сподіваються, що зі скороченням російської економіки зменшиться і можливість Путіна сіяти хаос в Україні. Якщо ж Захід вирішить, що Росія виконує Мінські угоди і, як наслідок, послабить санкції, Порошенко може залишитися з Путіним сам на сам .

Дилема для Порошенка полягає в тому, що цього тижня спливає термін, коли можна ухвалити зміни до Конституції, які відкривають шлях для надання сепаратистським регіонам «особливого статусу», що передбачено Мінськом-2. На сьогодні у президента немає 300 голосів у парламенті для ухвалення поправки. Незалежно від того, чи зазнає він невдачі в цій справі або просто відкладе голосування, з боку виглядатиме, ніби український президент не виконує своєї частини обов'язків.

«Мінськ» став поганим словом в Україні. Люди все більше розчаровуються в тому, що Захід акцентує на конституційних поправках, коли базові умови мирного процесу – повне припинення вогню, міжнародний моніторинг, обмін полоненими – досі не виконані повною мірою. Багато українців все більше відчувають, що доля країни вирішується за кордоном. Водночас вони бояться, що Україна буде забута Заходом, як ще одна держава у війні біля кордонів Європи.

Меркель в паніці поспішала укласти другі Мінські угоди, щоб українська війна не перетворилася на європейську пожежу. Завдяки чому Путін зумів розставити в новій угоді пастки, яких практично неможливо уникнути: поступки повстанським регіонам вкрай непопулярні в Україні, а проведення місцевих виборів відповідно до національного законодавства є неможливим. Найгіршим сценарієм для німецького міністра закордонних справ буде провал Порошенка в ухваленні конституційних змін, проведення сепаратистами своїх власних «виборів», які поховають Мінські угоди і відродять заклики в Вашингтоні до надання зброї Україні.

Водночас є підстави вважати, що Кремль серйозно налаштований на деескалацію. Польові командири сепаратистів, що противилися навіть номінальному зближенню з Україною, за повідомленнями, гинуть насильницькою смертю або просто усуваються від повноважень . Деякі кажуть, що Кремль готовий здати своїх уповноважених осіб у Донецьку і Луганську – Олександра Захарченка та Ігоря Плотницького відповідно – в обмін на визнання Києвом місцевих виборів.

Бойовики, які воюють за «Новоросію», вважають, що Кремль їх зрадив. Ігор Гіркін, відставний російський спецпризначенець , який почав повстання в Слов'янську, висловив свій гнів у нещодавньому інтерв'ю на радіо .

«Коли ми діяли в Слов'янську та в Донецьку, коли я був командувачем, – розповідає Гіркін, – йшлося як мінімум про створення незалежної Новоросії. Зараз ідеться про повернення якихось окремих районів до складу України. ...Скільки ще ми будемо танцювати, умовно кажучи, під дудку наших так званих поважних західних друзів, які нас затягнули в цю війну на Україні, але які не дали нам у цій війні перемогти?»

Гіркін, переконаний російський націоналіст, який воював на п'яти війнах, не шкодував слів. «Доля республік ДНР і ЛНР вирішується в Москві», – зазначив він.

Після того як у серпні 2014 року Кремль відкликав Гіркіна, він накинувся з критикою на таких чиновників, як Сурков, звинувачуючи їх у відмові від проекту «Новоросія». Ці дві людини представляють два протилежних полюси російського керівного класу: циніків і націоналістів. Поки Сурков провадить політику, перемикаючись з оманних ігор на маніпуляції і назад, Гіркін сповнений рішучості воювати за Росію.

«Попереду складний історичний період, – сказав Гіркін своїм прихильникам під час радіоінтерв'ю. – Треба вірити, що у нас ще буде можливість продовжити те, що ми почали в 2014 році».

Навіть якщо сьогодні Путін захоче прибрати цих людей, джини, яких він викликав для розпалювання війни в Україні, вже вилетіли з пляшки.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Люсьєна Кіма. Републікування повної версії тексту заборонене.

Початковий текст опубліковано на Reuters

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.