19 сiчня 2017, четвер

Як НАТО насправді провокує Путіна

коментувати
І намагається надолужити згаяне

Польща готується до проведення багатонаціональних військових навчань, наймасштабніших за останнє десятиліття. Навчання «Анаконда-16», в яких будуть брати участь 31 тис. військовослужбовців з понад 20 країн світу, покликані продемонструвати єдність і швидкість реагування сил НАТО напередодні майбутнього саміту у Варшаві. Збройні сили США зіграють ключову роль в майбутніх навчаннях. Так, американський механізований полк, що базується в Німеччині, буде імітувати місію з порятунку Балтії від нападу Росії.

Навчання починаються лише через кілька тижнів після того, як Сполучені Штати задіяли першу з двох систем протиракетної оборони в Східній Європі, які викликають серйозні суперечки. В наступному році Пентагон планує збільшити свої витрати в Європі до $3,4 млрд (у чотири рази) і розгорнути бронетанкову бригаду в країнах Східної Європи на ротаційній основі – крім додаткових сил НАТО, які будуть розгорнуті в Польщі та країнах Балтії.

Реакція Кремля на «Анаконду-16» передбачувана. Російський президент Володимир Путін вже пригрозив Румунії за участь у протиракетному щиті США. Великомасштабні маневри лише підтвердять наратив Кремля про те, що Росія нібито оточена ворожими силами. Супротивникам війни в Європі також не доведеться довго шукати нових підтверджень американської войовничості.

Посилення протистояння нагадує загадку про курку і яйце. НАТО стверджує, що повернення до політики стримування є сумним наслідком нападу Путіна на Україну в 2014 році. Кремль і його апологети відповідають, що їм довелося вторгнутися в Україну, щоб випередити невблаганне наближення очолюваного Штатами альянсу до Росії. Всі дебати щодо українського конфлікту починаються і закінчуються питанням про роль НАТО.

У випадку України НАТО – лише відволікаючий маневр. Членство колишньої радянської республіки в Альянсі ніколи не розглядалося серйозно, і до російського вторгнення ідею приєднання до НАТО ледь підтримувала п'ята частина українців.

Всі дебати щодо українського конфлікту починаються і закінчуються питанням про роль НАТО

Альянс фактично схилився перед Кремлем, коли в 2008 році Німеччина та Франція заблокували прямий шлях Грузії та України до членства. Через кілька місяців Росія окупувала два сепаратистських регіони Грузії як прелюдію до анексії Криму і створення двох маріонеткових держав на сході України. Щоб стати членом НАТО, у країни не повинно бути яких-небудь нерозв'язаних територіальних суперечок.

Багато хто міг забути про це, однак саме об'єднана Німеччина наполягала на розширенні НАТО в перші роки після розпаду Радянського Союзу. Мова не йшла про диявольську змову Пентагону. Питання гаряче обговорювалося по обидві сторони Атлантичного океану. Хоча колишнього радянського лідера Михайла Горбачова турбував тріумфалізм Заходу після закінчення Холодної війни, він заявив, що обіцянки західних лідерів не розширювати НАТО – не більше ніж «міф».

Німці перебували на передовій лінії Холодної війни більше чотирьох десятиліть, тому вони прагнули розширити міхур безпеки НАТО на схід настільки, наскільки це було можливим. Захід був спонукуваний наївним припущенням, що Росія так само хоче, щоб нові незалежні країни Східної Європи перетворилися на стабільні, процвітаючі демократії. Але насправді Кремль – ще до Путіна – волів бачити на цьому місці буферну зону слабких, роз'єднаних клептократій, без шансу долучитися до західних інституцій і стати прикладом для Росії.

«Розширення» – не найкраще слово, щоб описати процес поповнення НАТО, оскільки припускає, що 12 східноєвропейських країн, які приєдналися до альянсу з 1999 року, були якось пасивно залучені до його складу. Опинившись після Другої світової війни в пастці радянської сфери впливу, поляки, литовці, чехи й угорці скористалися найкращою гарантією безпеки, що існувала поблизу. Зрештою, рішення про вступ до НАТО було прийняте суверенними, демократичними державами тому, що вони не могли захистити себе, але збереження нейтральності не було прийнятним для них варіантом.

Москва не приречена на протистояння з Заходом. Росія була союзником західноєвропейських держав більше двох століть. У 2000 році, вперше балотуючись на пост президента, Путін заявив, що не бачить в НАТО ворога і не виключає можливості приєднання до альянсу – як рівного. Останні два слова є ключем до розуміння тієї злості, яку він відчуває по відношенню до НАТО сьогодні.

З точки зору Кремля, куди краще бути гідним суперником, ніж бути ігнорованим. На жаль, підйом Путіна збігся з президентством Джорджа Буша-молодшого, якого мало цікавили почуття як друзів, так і ворогів. Перевагам Путіна було дано відсіч. Перед обличчям войовничої однобічності Буша членство Москви в Раді Безпеки ООН, Великій вісімці і Раді Росія-НАТО виявилася марною.

Інтерес Буша до Східної Європи, насамперед, пов'язаний з бажанням винагородити країни, що приєдналися до його «коаліції доброї волі» в ході війни з Іраком. Він дарував їм членство в НАТО, або обіцяв розмістити на їх території елементи планованої Штатами системи з перехоплення ракет Близького Сходу.

Коли в 2009 році президентом США став Барак Обама, йому довелося вибиратися з-під завалів катастрофічної зовнішньої політики Буша. Новий президент оголосив «перезавантаження» у відносинах з Росією і заморозив плани з розміщення систем ПРО в Східній Європі (можливо, найбільш спірне питання між Вашингтоном і Москвою).

Зрештою Обама схвалив урізаний варіант ракетного щита Буша, тому що відмовитися від проекту, в який були залучені союзники зі Східної Європи, було складно з політичної точки зору. Хоча закони фізики не дозволяють націлити нові установки на стратегічну ядерну зброю Росії, протиракетна оборона служить для Кремля ще одним підтвердженням того, що НАТО його оточує.

Спочатку Обама хотів співпрацювати з Путіним з питань, які представляли спільний інтерес, і продовжувати ігнорувати його скрізь, де було можливо. Американський президент не зумів належним чином оцінити постімперські фантомні болі, які досі переслідують Росію.

Коли Обама говорив про майбутнє без ядерної зброї, Путін чув: Росія повинна бути позбавлена єдиного надійного засобу стримування. Коли Білий дім зробив розворот у бік Азії і в 2013 році вивів останній американської танк з Німеччини, Кремль побачив в цьому зниження прихильності США до Європи.

Блискавична окупація Криму і сфабриковане повстання в Східній Україні застали НАТО зненацька. Незважаючи на те, що східні європейці побоювалися намірів Москви, інші члени Альянсу були схильні розглядати Росію як сварливого сусіда, а не таємного ворога.

Зусилля НАТО щодо забезпечення безпеки східних союзників шляхом розміщення ротаційних сил США чи Німеччини – перший критично важливий крок по відновленню балансу в Європі. Однак протиракетна оборона – політичний футбол, не представляє для Росії реальної загрози. Країни Східної Європи використовують її, щоб домогтися розміщення на їх території американських військовослужбовців, хоча Кремль може роздути з цього загрозу оточення.

Сполучені Штати можуть спровокувати Путіна, ігноруючи його, ставлячись до нього зверхньо або недбало – але ніяк не своєю войовничістю. Саме тому НАТО настільки завзято намагається надолужити згаяне.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Люсьєна Кіма на Reuters. Републікування повної версії тексту заборонене.

Спочатку опубліковано на Reuters

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.