23 березня 2017, четвер

Для Європи вечірка закінчилася

коментувати
Європейський Союз, який колись здавався обителлю благоденства, здається, перебуває на межі краху, причому таке враження складається як всередині, так і за його межами

Нехитра німецька фраза «Friede, Freude, Eierkuchen» (мир, радість і млинці) цілком могла б стати гаслом Європейського Союзу. Спочатку вираз має на увазі прагнення відгородитися від проблем, проте з його допомогою можна описати і той безтурботний оптимізм, з яким більшість європейців крокували назустріч світлому майбутньому об'єднаної Європи. Сьогодні ця надія, здається, випарувалася.

Європейський Союз розширювався останні 20 років. Здавалося, ця «вечірка» не закінчиться ніколи. Майже всі країни континенту були запрошені вступити в ЄС. Ті, кого не запросили, отримали втішні компенсації.

Але ейфорія тривала недовго. Фінансовий крах 2008 року і грецька боргова криза, що послідувала за ним, стали першими провісниками загибелі. Після нападу Росії на Україну 2014 року стало остаточно зрозуміло, що вечірка закінчилася. Українці місяцями не залишали центр Києва, вимагаючи від уряду підписання Угоди про асоціацію з Європейським союзом. Коли мирні протести перетворилися в насильницькі, а президент країни втік до Росії, Кремль почав відривати частини української території, щоб зруйнувати надії країни на європейську інтеграцію.

Новий прозахідний уряд України все одно підписав Угоду про асоціацію. Але чи хоче Європа Україну і тепер, вже незрозуміло. На загальнонаціональному референдумі, що відбувся у квітні, 61% голландських виборців проголосували проти ратифікації згаданої Угоди. Це був чіткий сигнал, незважаючи на рекомендаційний характер референдуму.

Автопілот Європейського Союзу працює тільки за гарної погоди

Голландське «ні» символічне для всього континенту. У Західній Європі, де все більше людей вважають іноземців нахлібниками і звинувачують керівництво ЄС у нерозсудливості, зростають націоналістичні тенденції. Наближається референдум щодо виходу Британії з Євросоюзу – як би він не закінчився – найяскравіший тому приклад. Сплеск популярності праворадикальних партій у Франції та Німеччині, де наступного року мають відбутися загальнонаціональні вибори, також пояснюється незадоволеністю існуючим статус-кво. У Фінляндії та Норвегії безкомпромісні націоналісти вже отримали міністерські портфелі, а Австрія впритул наблизилася до обрання першого з часів Другої світової війни праворадикального президента.

Розчарування панує і серед нових східних членів ЄС. Вони підписувалися на білу, християнську Європу, а отримали втручання у внутрішні справи і мультикультурну бюрократію. Угорщину і Польщу, які колись вважалися лідерами регіону в частині демократичної трансформації, сьогодні очолюють політики, що бравують шовіністичними висловлюваннями в дусі 1930-х років. Чехія, батьківщина Оксамитової революції 1989 року, слідом за Британією заговорила про вихід з Євросоюзу. Німецька ісламофобська партія «Альтернатива для Німеччини», тим часом, користується найбільшою популярністю серед жителів колишньої НДР, які так і не зуміли заявити про себе в об'єднаній Німеччині.

Протягом 1990-х років прагнення Німеччини забезпечити стабільність своїх східних сусідів було рушійним фактором розширення ЄС. У міру приєднання до Євросоюзу нових країн європейська інтеграція стала процесом, що здавався не стільки історичним, скільки незворотним. Для колективного Заходу це своєрідний спосіб спокутування провини за те, що в ході Другої світової війни він віддав Східну Європу Адольфу Гітлеру та Йосипу Сталіну. Економічну нерівність буде згладжено. Нерозривні торгові зв'язки і єдина валюта унеможливлять виникнення конфліктів у майбутньому.

Тепер же Європейський Союз, який колись здавався обителлю благоденства, здається, перебуває на межі краху, причому таке враження складається як зсередини, так і за його межами. Українці, перші європейці, загиблі з прапорами ЄС в руках, застрягли в останньому ряді. Перспективи членства для таких балканських країн як Албанія і Сербія, в кращому разі, віддалені.

Турецький президент Реджеп Таїп Ердоган використовує кризу біженців, щоб витиснути більше поступок з Європейського Союзу, в який Туреччина давно прагне вступити. Щодо Росії, то президент Володимир Путін розглядає союз 28 країн як суперника, гідного лише саморуйнування.

Надія на Європу, здається, померла. Ліберальна демократія – навіть в Англії, на своїй батьківщині – видається слабкою, безвольною. І німецьке марнославство зіграло в цьому чималу роль.

Політичний клас об'єднаної Німеччини переслідував ідею європейської інтеграції з дивною сумішшю економічного імперіалізму, культурної зарозумілості і щирого жалю з приводу злочинів нацистів у Східній Європі. Більш добра і чемна Німеччина не розгубила своїх амбіцій. Замість домінування з допомогою військової могутності вона вдалася до допомоги ринкових законів і віри в демократичну сумлінність Німеччини, завойовану останніми двома поколіннями.

Європейський Союз мав право вимагати від своїх нових членів наслідування демократичних цінностей. Крім того, це був добрий привід для радикальної зміни політичних систем колишніх комуністичних диктатур. Однак, цінності з допомогою законів не передаси.

Криза біженців стала випробуванням для цих цінностей. Східні європейці практично одностайно відкинули новоприбулих. У Данії, Німеччині та Франції багато хто відчували те ж саме.

Потрібно визнати, заслуга за запобігання гуманітарній катастрофі в Європі восени минулого року належить канцлеру Німеччини Ангелі Меркель, яка зберегла кордони своєї країни відкритими. Ніхто не знає, як далеко зайшов би войовничий прем'єр-міністр Угорщини Віктор Орбан у поганому поводженні з біженцями, які намагалися пройти через його країну. Тільки Німеччина виявилася досить сильною і багатою, щоб врятувати їх.

Проте, заклики Меркель до «європейської солідарності», її заклики надати притулок біженцям здебільшого не знайшли відгуку. Зрештою, Німеччина не проявила тієї само солідарності, коли Італію і Грецію заполонив потік тисяч мігрантів, що прибувають до них з моря. Правила про повернення шукачів притулку «безпечним третім країнам» були придумані для того, щоб тримати їх подалі від багатих північноєвропейських країн. Коли Меркель в односторонньому порядку вирішила відкрити кордони сирійським біженцям, які опинилися в скрутному становищі в Угорщині, її дії застали сусідів Німеччини зненацька.

Автопілот Європейського Союзу працює тільки за гарної погоди. У часи турбулентності – грецька криза, російська агресія, потоки біженців – Європі потрібен капітан. Меркель взяла на себе керування не тому, що є природним лідером, а тому, що вона керує найпотужнішою країною Європи.

Меркель – прагматик. Вона робить прагматичні кроки, щоб впоратися з безладом. У спробах пояснити свої рішення німецький канцлер часто називає їх безальтернативними. Альтернатив не було ані наданню допомоги Греції, ані зміні політики щодо Путіна на немилість, ані відкриттю кордонів для біженців.

На думку Меркель, зупинити потік біженців до Німеччини можна лише в його джерелі, а саме - шляхом досягнення угоди з Ердоганом про повернення всіх мігрантів, які проходять через Туреччину.

Дилема німецького керівництва полягає в тому, що, вдаючись до рішучих кроків, Берлін незмінно наштовхується на звинувачення в одноосібних рішеннях. Але коли він коливається, інша Європа занурюється в чвари і нічого не робить.

Німці починають розуміти те, що американцям довелося зрозуміти після Другої світової війни: незалежно від того, що ти робиш (або не робиш), хтось все одно буде тебе ненавидіти за це. Історичний тягар нацизму Німеччини ще більше ускладнює завдання бути лідером Європи. Лідерство – не лише готовність бути лідером. Це ще і наявність людей, у яких є лідерські якості. Проблема сучасної Європи полягає в тому, що у неї немає візіонерів, які б знали, в якому напрямку слід рухатися континенту.

Коли наприкінці 1980-х років Радянський Союз почав розвалюватися, лідер Кремля Михайло Горбачов мав мужність уявити нерозділену Європу. Після падіння Берлінської стіни президент Франції Франсуа Міттеран і канцлер Німеччини Гельмут Коль направили Європу в бік об'єднання. Вацлав Гавел, письменник і дисидент, який став першим президентом посткомуністичної Чехії, надихнув мільйони людей в Європі.

Меркель, яка вважається лідером Німеччини за замовчуванням, надихає небагатьох. Головні претенденти на її місце – Путін і Ердоган, прихильні своєму регресивному погляду на Європу, в якій вони хочуть жити.

Коли президент США Барак Обама у квітні відвідав Німеччину, він прагнув надихнути німців. Він нагадав, що Європейський Союз «залишається надією для багатьох і він необхідний всім нам». Обама також попередив: якщо Європа буде сумніватися в собі, вона підсилить ворогів демократії по всьому світу.

Коли борт №1 полетів, Меркель знову залишилася наодинці з проблемами Європи. Зважаючи на те, що кандидати в президенти США ставлять під сумнів, чи потрібно Америці перейматися проблемами європейських союзників, невідомо, чи зможе Меркель розраховувати на Штати надалі.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Люсьєна Кіма на Reuters. Републікування повної версії тексту заборонене.

Спочатку опубліковано на Reuters

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.