19 вересня 2017, вівторок

Цензура здорового глузду

коментувати
Павло Казарін: Чи дає вторгнення право на цензуру?
Фото: ЕРА

Павло Казарін: Чи дає вторгнення право на цензуру?

Головна дискусія останніх трьох років зводиться до кордонів особистої свободи. Чи може війна виправдовувати пропаганду? Де та межа, після якої колективне благо починає суперечити персональній незалежності?

Колись давно я вірив в ринок ідей. Але виявилося, що свідомість — вибір дорослих, а суспільства бувають інфантильними.

Головна дискусія останніх трьох років зводиться до меж особистої свободи. Чи може війна виправдовувати пропаганду? Чи спокутує вторгнення право на цензуру? Де та межа, після якої колективне благо починає суперечити персональній свободі?

Ми сперечаємося про це кожного разу, коли справа доходить до інформаційної політики. Багато хто щиро переконані, що будь-яка людина — істота раціональна. Часом здається, що ця переконаність — привіт з нашого довоєнного минулого, коли ми цінували Україну не стільки за наявність чогось доброго, скільки через відсутність чогось поганого. І тотальна відкритість українського ринку ідей була проявом не стільки вільнодумства, скільки байдужості країни до власної долі.

А потім сталася війна. І ось вже третій рік ми намагаємося відповісти на питання: чи може відкрите навстіж суспільство залишатися відкритим в умовах агресії з боку закритого?

Відкрите суспільство живе в логіці конкуренції ідеологій. Але в умовах війни ці підходи мирного часу перетворюються в зяючу діру. У розпорядженні Кремля — чудово налагоджена система пропаганди, сумарний річний бюджет якої перевищує мільярд доларів. Медіа, які працюють на російський порядок денний як з Москви, так і безпосередньо з Києва. Підгодовані лідери громадської думки, старанно відпрацьовують свої рублеві гонорари. По інший бік окопів — нуль. Nihil. Ніщо. Як мінімум на рівні державної інформаційної політики.

До того ж, один з вимірів нинішньої війни — це битва за ідентичність. З одного боку барикад — українці, з іншого — Москва, а між ними — інертна маса, зосереджена на цінностях побутового виживання. Надзавдання Кремля — переконати їх у тому, що вони малороси. Надзавдання України — включити їх в свій проект політичної нації.

У мирний час є шанс переграти будь-яку помилку, але на війні других шансів не буває

Власне, війна почалася тоді, коли Кремль зрозумів, що програє битву за уми і серця. Коли корабель під назвою Віктор Янукович пішов на дно, він потягнув з собою все, що було в його ідеологічних трюмах, включаючи "братні народи", "друга державна" і латентне антизахідництво. Саме в цей момент Кремль вирішив не покладатися на м'яку силу, зробивши ставку на жорстку силу. І ось вже три роки Україна відбивається від спроб перетворити її на Малоросію.

Довоєнна етика лівого лібералізму закликає нас до чесної конкуренції. Не обмежувати чуже, а створювати своє. Не забороняти, а пропонувати. Але в тому і штука, що Давиди перемагають Голіафів здебільшого в притчах. У реальному житті вони стають гумусом для нерозбірливих у методах левіафанів.

От уже третій рік ми спостерігаємо, що концепція "раціонального вибору" не завжди працює. Що навіть європейські країни можуть виявитися заручницями популістських ідей. Що минуле намагається брати реванш у майбутнього по всьому континенту. І реальне благополуччя країни та її громадян не завжди є запобіжником на шляху подібного сценарію. Перемога євроскептиків у Польщі, яка є одним з головних бенефіціарів євроінтеграції, — тому найкращий доказ.

Реальність — це те, що ми про неї думаємо. Тому конкуренція сьогодні йде не за реальність, конкуренція йде за опис реальності.

У мирний час є шанс переграти будь-яку помилку, але на війні других шансів не буває. А тому немає сенсу і часу сперечатися з тими, хто захищає право "Малоросії" на існування. Компроміс неможливий — перемога їхніх підопічних стане гумкою для спільного майбутнього. Що відбувається з територією, на якій тріумфує "русский мир", ми бачимо на прикладі Донецька і Луганська.

Дорослішання не завжди пов'язане з віком. Сивина не прирікає носія на мудрість. Люди здатні залишатися інфантильними все життя і здійснювати вчинки всупереч здоровому глузду. І якщо доля окупованих територій для когось не стала точкою переосмислення, значить, він просто не здатний на переосмислення. Часу на дискусії більше немає.

І точно так само немає часу на ілюзії, що всі точки зору рівноцінні в ситуації війни. Партія любителів пхати пальці в розетку не має права давати поради. Якщо хтось хоче вірити в небесну твердь — це не дає йому права викладати астрономію.

Люди — не калькулятори. На щастя. На жаль.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 9 червня 2017 року. Републікація повної версії тексту заборонена

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.