26 вересня 2017, вівторок

Три роки тому ми були іншими

коментувати
Майдан, анексія Криму, вторгнення на Донбас сьогодні злилися для нас в одну загальну нерозривну низку подій

Час щодня міняє нас – кожен прожитий день дарує нам новий досвід. Новий досвід змушує переосмислювати уявлення про норму. А це переосмислення руйнує той контекст, в рамках якого ми ще недавно сприймали реальність, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Майдан, анексія Криму, вторгнення на Донбас сьогодні злилися для нас в одну загальну нерозривну низку подій. Для нас – зразка 2017 року – збитого «Боїнга» не було б без розстрілу на Інститутській. А захопленого Донецька – без розгону студентів в листопаді 2013. Ми звикли вважати анексію – реакцією на Майдан. Донбас – продовженням Криму. Для нас всі трагічні й героїчні події останніх років – це глави однієї і тієї ж книги. Але в той момент, коли відбувалася кожна з цих подій – ми й гадки не мали, що буде далі.

Ми пишемо цю книгу в режимі реального часу – сторінку за сторінкою, розділ за розділом. І в міру того, як відкриваються нові обставини – ми переглядаємо свої власні рефлексії з приводу попередніх голів. У 2015 році будь-кого, хто засумнівався б у Надії Савченко, – було б піднято громадською думкою на вила. А в 2017 році вона точно так само підніме на вила того, хто продовжує мати ілюзії щодо неї.

Але в тому й особливість, що людина належить своєму часу. Він невіддільний від нього – з усіма своїми хибними уявленнями і помилками. Понад те – продукт епохи: саме контекст обставин змушує нас складати своє ставлення до людей і подій, до прогнозів і минулого.

Навесні 2014 року легко було вимовляти «я знав, що Майдан переможе». А в 2013 році на це в кращому випадку можна було лише сподіватися. Тому що історія вуличних протестів кувалася в реальному часі. І тільки завзятість тих, хто не пішов з вулиць, позбавила країну від Віктора Януковича.

Навесні 2015 року легко було говорити, що Донбас став продовженням Криму. Але коли російські війська їздили півостровом – ми й гадки не мали, яка кривава каша завариться через два місяці на сході країни.

Весною 2014 року легко було вимовляти «я знав, що Майдан переможе». А в 2013 році на це в кращому випадку можна було лише сподіватися

Навесні 2016 року легко було засуджувати Мінські угоди. Але в 2015 році їх укладали лише для того, щоб країна отримала перепочинок, а щоденні втрати на фронті перестали обчислюватися двозначними цифрами.

Час змінює нас і наші відчуття. І ця непомітна трансформація створює у нас відчуття, ніби ми завжди були такими, як зараз. А насправді ми просто не пам'ятаємо самих себе з нашого недавнього минулого. І якби ми зустрілися з самими собою з 2013, 2014 або навіть 2015 року – абсолютно не факт, що ми б знайшли спільну мову.

Я пам’ятаю, як в 2014 році вся Україна, припавши до екранів, стежила за тим, як її військові в Криму не спускали прапори. Наказів з Києва не було, техніка не їздила, воєнний стан не вводили. Після втечі Януковича армія виявилися в правовій пастці. Вона робила те невелике, що було в її арсеналі в той момент – не приймала нову присягу в умовах тотальної плутанини. Ми вважали це героїзмом.

Нам, відученим від думки, що у країни є армія, вже цей пасивний опір здавався подвигом і вчинком. Країна звикне до війни куди пізніше – коли будуть Іловайськ і Дебальцеве, Донецький аеропорт і Савур-Могила. Активна фаза привчить нас до думки, що армія може не тільки сидіти в обороні, а й влаштовувати наступ. Не тільки зціпивши зуби стояти на місці, а й наступати. І всі ці затяжні бої у свідомості багатьох обнулять «кримську облогу». Змусять обивателя вважати її недостатньою.

З'являться ті, хто почне засуджувати офіцерів, що  вийшли на материк в 2014 році, за слабохарактерність і нерішучість. Хоча в лютому 2014-го левова частка тих, що кидають камені, говорила і писала зовсім інше. І в той момент, коли соціальні мережі введуть пошук постів за датами – у нас буде привід в цьому пересвідчитися.

Насправді, це психологічна підміна. Напередодні війни всі ми були сповнені ілюзій і сумнівів, від яких позбавлялися протягом наступних трьох років. Але виносити вироки самим собі неприємно – і тому обиватель виносить їх оточуючим. Так, ніби він сьогоднішній був точно таким же й раніше, а всі інші – ні.

Не треба брехати самим собі. Три роки тому ми були іншими. І через три роки теж будемо іншими. І найчастіше під кожною інквізиторською мантією ховається колекціонер власних помилок, які він намагається засуджувати в оточуючих.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.