6 грудня 2016, вівторок

Російський бюджет готується до війни

коментувати
«Піночети» залишають після себе країни, здатні до еволюції. А «чавеси» - вже ні

Російський бюджет готується до війни. Такі заголовки найбільш точно відображають реальність: Мінфін РФ відправляє під ніж соціальні статті, а вивільнені $ 11 мільярдів віддадуть силовикам. Причому, розподіляти ці гроші будуть в закритому режимі. Тобто, без публічного обговорення, – пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Ще недавно цивільні міністри в Москві тримали оборону від силових відомств, які наполягали на зростанні своїх витрат. Але, судячи з усього, потроху логіка військового часу все глибше прописується в головах кремлівських мешканців. І ось уже скорочуються «цивільні» статті в усіх напрямах. Причому, Крим – не виняток. Тільки в нинішньому році програма соціально-економічного розвитку півострова недорахується 15,6% – в абсолютних цифрах це $ 370 мільйонів.

Ми спостерігаємо важливий перелом. Хоча б тому, що донедавна в російському політикумі існували певні правила. Наприклад, в гуманітарному блоці міністерські пости повільно, але вірно переходили під опіку «патріотів» – тих людей, які не цуралися будь-якого кон'юнктурного жонглювання принципами. Приклад тому – той же міністр культури Володимир Мединський, який написав у своїй докторській дисертації про те, що в стародавній Русі церковні книги були на російській (!) мові, що робило їх доступними для мас, на відміну від Європи, де книги були на латині. Інший приклад – це російський омбудсмен, генерал-майор міліції Тетяна Москалькова, яка заявляє, що її головне завдання – не допустити того, щоб «права людини використовувалися як політичний інструмент».

Але на тлі всього цього гуманітарного паноптикуму, економічний блок уряду залишався в руках людей, які не з чуток знають про те, як влаштована економіка. Це почалося ще п'ятнадцять років тому – в той момент, коли стеля російських амбіцій впиралася в ідею наздогнати Португалію за рівнем ВВП. А тепер, судячи з усього, Кремль може опинитися на роздоріжжі.

Справа в тому, що авторитарні режими бувають двох типів.

По один бік барикад – ринки і рейтинги. По другий – пояс Богородиці і Сталінград

Один з них можна умовно охрестити «правим авторитаризмом». У гуманітарній сфері тут все сумно. «Духовні скрєпи» і молодіжні держорганізації, «велика історія» і «героїчні предки», «моральність» і «велич вітчизняної культури». Церква, профспілки, армія і народ єдині до божевілля. Силовики користуються пошаною і повагою. Країна душить інакомислення в обіймах. Якщо не вдається – підключаються спецслужби.

Але при цьому в цій моделі економічні важелі все одно залишаються в руках професіоналів. І побутова економіка цілком нагадує звичайну капіталістичну реальність. Магазини та ресторани, торгові центри та кредити, вільний обмін валют і біржа, поїздки за кордон і приватний бізнес. Приблизно так поводилися Піночет і Лі Кван Ю, Франко та Ататюрк, Пак Чон Хі та грецькі полковники. І в той момент, коли правитель йде – ці країни досить безболісно вливаються в те саме середовище, яке заведено називати «колективним Заходом». Тому що йде ідеологічна надбудова, а економічний базис у цих режимів мало чим відрізняється від того, що існує в країнах «розвиненої демократії».

А є інший тип авторитаризму – лівий. Його відмінність в тому, що крім боротьби за моральність і духовність, правитель вирішує ще домогтися «народної справедливості». Роздати національні багатства представникам цієї самої нації. За допомогою держави, зрозуміло.

В результаті виходять фіксований обмінний курс і чорний ринок, регулювання цін і дефіцит, монополія зовнішньої торгівлі і втеча інвесторів. На чолі структурних відомств, що відповідають за економіку (Центробанк, Мінфін, Мінекономіки) стають люди, які вважають патріотизм прекрасною альтернативою компетентності. І починається пекло.

Радянський Союз і Куба, Північна Корея і Зімбабве – в усіх цих режимів, на відміну від країн «правого авторитаризму», після відходу вождя проблеми не закінчуються, а лише починаються. З'ясовується, що сама структура суспільного устрою не адаптована до реального життя. До цього ж життя виявляються не адаптовані й самі громадяни, яких відучили від самостійності і привчили до патерналізму. Система зазвичай йде в рознос і загрожує найжорсткішими бунтами і заворушеннями.

До недавнього часу російська держава цілком вписувалося в першу модель. Плоска шкала оподаткування та ведення підприємницької діяльності, іноземці в економіці і бізнесі; відбирання і націоналізація застосовувалися вибірково і глобальний «макдональдс» від країни не відлякували. Більш того – в тій же Європі зараз цей самий колективний «містер твістер» всіляко намагається розв'язати скасування санкцій – саме тому, що йому працювалося в Росії тепло і комфортно.

Але війна змінює правила гри. Коли Кремль починає висувати світу ультиматуми, то це може означати й те, що колишнє прагнення Росії самій стати рівноцінною частиною Заходу змінилося. І в цей момент російське керівництво може виявитися перед найскладнішим у своїй історії вибором.

По один бік барикад – ринки і рейтинги, платіжні системи та економічні закони. По інший – пояс Богородиці і Сталінград, народність і «русский мир». Вибір, який мало що перелицює для еліти, але нескінченно змінить все для тих, хто внизу.

Тому що «піночети» залишають після себе країни, здатні до еволюції. А «чавеси» – вже ні.

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.