10 грудня 2016, субота

Проспект Мотороли, образа Кремля та імперські маркери

коментувати
Російський порядок денний сьогодні став вторинним стосовно українського

Коли в Україні говорять про «десовєтизацію» вулиць і пам'ятників – це означає ще й те, що в Росії жодної «десовєтизації» не трапиться. Причина лише в тому, що російський внутрішній порядок сьогодні відлаштовується від українського, і головне його завдання полягає в тому, щоб не повторюватися, - пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Будь-яке місто запам'ятовується не тільки вулицями, але і тим, на честь кого вони названі. А вулична топоніміка пострадянського простору здебільшого саме радянська. Де поряд з безневинними «пролетарськими» і «першотравневими» увіковічнені люди, які всю першу половину століття топили величезну країну в крові.

Ми звикли сприймати їх імена як частину ландшафту, не думаючи про те, що історична роль більшості з них зводилася до масового терору в тій чи іншій формі. Звичайно, при бажанні можна в біографії кожного знайти речі, які не виглядають витягами з кримінальної справи, але суті справи це не змінює.

Ось, наприклад, був Климент Ворошилов. Ліві можуть як завгодно довго згадувати про те, що він був організатором більшовицького руху в Луганську і домігся того, що саме там більшовики прийшли до влади демократичним шляхом, отримавши більшість на виборах у міську думу (більше таких прецедентів не було ніде). Але сьогодні для всіх куди важливіше те, що саме підпис Ворошилова стоїть на 185 розстрільних списках, за якими було страчено 18 тисяч осіб. Саме тому будь-яка спроба зробити Ворошилова актуальною символічною фігурою, яка уособлює прихід «лівих» до влади демократичним шляхом, буде розбиватися об його ранню біографію.

Кожне знесення пам'ятника «вождю» Москва сприймає як символічний удар по собі

Бо питання не тільки в реальній біографії, а й у символічному наповненні. Той же Ленін сьогодні для України – це не революціонер і не творець національних протодержав на постімперському просторі, а архітектор системи, яка стала причиною загибелі величезної кількості українців. І не тільки українців.

І немає нічого дивного в тому, що кожна країна намагається визначитися зі своїм ставленням до минулого через призму власного сьогодення.

Уявіть на хвилину, що ДНР і ЛНР збереглися. І що в Донецьку люди їздять по проспекту Мотороли, що переходить у площу Захарченка, від якого під прямим кутом розходяться вулиці імені Гіві і Мільчакова. Через пару поколінь будь-які спроби істориків розтлумачити реальний внесок усіх цих персонажів в історію міста будуть натикатися на байдужість людей. І на слова про те, що «не треба нічого перейменовувати» – мовляв, «треба пам'ятати історію такою, як вона є».

Українська ревізія щодо топоніміки закономірна – від тріади «СРСР» – «Кремль» – «імперія» Київ буде і далі дистанціюватися. Пам'ятники Іллічу – це не стільки пам'ятники конкретній людині, скільки історія про двоголового орла, а також серп і молот в одному флаконі.

Зносити їх зручно навіть інструментально. Нічого іншого імперського і непотрібного в Україні сьогодні немає. Та ж російська мова – про «люстрацію» якої в Україні любить розповідати Дмитро Кисельов – залишається частиною повсякденного побуту країни. І навіть війська АТО матюкаються цілком собі на «великому і могутньому».

Але саме з цієї ж причини радянські пам'ятники отримують друге життя в самій Росії. Тому що після Криму Москва знову відчуває себе столицею імперії. І кожне знесення пам'ятника «вождю» вона сприймає як символічний удар по собі. Тому що в нинішньому ідеологічному коктейлі Ілліч – точно такий же імперський маркер, як Храм Христа Спасителя. Ніякого нового парку «Музеон» – з пам'ятниками радянської спадщини, зібраними в одному місці – більше не буде.

До того ж російський внутрішній порядок за останні два роки став вторинним стосовно  України. Найкраща ілюстрація того – рух «Антимайдан», в самій назві якого міститься антитеза першопричини. А батьківщиною першопричини є як раз-таки Україна. Будь-яке наоче заперечення вітається – про що б не йшла мова. «Якщо Євтушенко проти колгоспів, то я – за».

І для самої Росії пам'ятники Іллічу – всього лише консервативно-охоронний символ без революційного змісту. Ідеальний мешканець центральної площі середньостатистичного містечка. Класичний збірний образ для всієї імперської еклектики, яка примудряється поєднувати два протиріччя: «Росію, яку ми втратили» і «Радянський Союз – царство соціальної справедливості».

Єдина іронія цієї ситуації полягає в тому, що Леніна для Росії перепрограмувала саме Україна.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.