17 серпня 2017, четвер

Поразка української мрії

коментувати
2014 і 2015 роки були для України періодом зростання єврооптимізму

2014 і 2015 роки були для України періодом зростання єврооптимізму

Україна вірить у Європу набагато більше, ніж Європа вірить у саму себе

На тлі регулярного торжества євроскептиків на виборах в ЄС, офіційний Київ вдивляється в Брюссель як в єдину дороговказну зірку. І невипадково в Україні настільки гостро переживають неготовність Європи вчасно виконувати взяті на себе зобов'язання. Як, наприклад, це сталося з безвізовим режимом, який ЄС обіцяв надати Києву в обмін на пакет реформ. Зрештою, своє домашнє завдання Україна виконала, а Брюссель – досі ні, – пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Те, що сьогодні відбувається, – значно важливіше, ніж може здатися на перший погляд. Тому що мрія про Європу була головним наповненням «неросійського» порядку денного в Україні. Саме ЄС сприймався як якась надмета і надцінність – простір ідеального сьогодення і не менш ідеального майбутнього. І нинішня неготовність Європи вчасно виконувати свої зобов'язання може привести до моральної поразки головної української мрії.

Після анексії Криму і вторгнення на Донбас вперше за чверть століття український публічний порядок денний став монопольно прозахідним. Офіційний Київ втратив можливість лякати Брюссель тим, що «втече до Москви» – відтепер він змушений брати транші фінансової допомоги разом із зобов'язаннями щодо проведення реформ. Все це збігалося з очікуваннями українського громадянського суспільства – того самого, яке довго і послідовно зростало на проєвропейських настрояхв. І саме 2014-й рік був поворотним моментом в українській історії.

Багато в чому, він був роком набуття Україною реальної незалежності. Тієї самої, за яку доводиться битися. Тієї самої, заради якої доводиться йти на жертви. Зі свого боку, Україна чекала взаємності – приблизно такої, на яку могли розраховувати колишні країни Варшавського блоку, які отримали в 90-ті роки великий обсяг фінансової допомоги. Але Київ не врахував того, що змінився час. Момент прозріння України збігся з жорсткою внутрішньою кризою всередині самої Європи. Україна сьогодні опинилася в ситуації запізнілого гостя, який прийшов на вечерю в той момент, коли інші вже налаштовані розійтися по домівках.

Європа все більше починає ставати для України джерелом розчарування, а не сподівань

Цікаво, що 2014 і 2015 роки були для України періодом зростання єврооптимізму. Цьому багато в чому сприяло запровадження Європою санкцій проти Росії, заморожування активної фази бойових дій за допомогою міжнародних переговорів і перспектива безвізового режиму для українців з країнами ЄС. Останній пункт на додачу активно просувала українська влада, щоразу говорячи про це як про фундаментальний прорив. Зрештою, це питання було медійно проінвестовано так багато, що воно і справді стало в Україні певним символом.

Українці виходили на демонстрації, вимагаючи від депутатів прийняти необхідні антикорупційні закони для безвізового режиму. Зрештою, українська влада виконалаи всю призначену їм домашню роботу і жодних перепон на шляху введення «безвізу» більше не залишилося. Але тут з'ясувалося, що сам ЄС не готовий виконувати свою частину угоди – і, врешті, у 2016 році довгоочікуване для Києва рішення так і не було прийнято.

Brexit, референдум у Голландії про призупинення Угоди про Асоціацію між ЄС і Україною, конфлікти з Польщею про спірні сторінки історії стали потроху розмивати єврооптимізм українців. Можливо, очікування від самого початку були завищені – це правда. Але, чималою мірою, все, що відбувається, сталося внаслідок посилення популістів у різних країнах Європейського Союзу. Які збирали голоси виборців, зокрема, за допомогою антиіммігрантської риторики. В рамках якої безвізовий режим з Україною теж не мав успіху.

Європа все більше починає ставати для України джерелом розчарування, а не сподівань. Її образ у свідомості громадян країни починає потроху тьмяніти і з білосніжного стає сірим. А це загрожує тим, що імператив «європейських цінностей» і «європейського суспільства» теж починає зазнавати іміджевих втрат.

Всі українські реформи останньої чверті століття відбувалися лише тому, що країна намагалася бути схожою на захід. Намагалася йому наслідувати, копіюючи його модель соціального життя. Європа виступала в ролі якоїсь «землі обітованої», куди українське суспільство рано чи пізно обов'язково прийде – нехай навіть після сорока років поневірянь і злигоднів. Але немає сенсу йти, якщо пункт призначення не є для тебе мрією.

Якщо Бога немає, то все можна. Якщо «небесної Європи» немає – теж. Якщо Брюссель втратить образ того морального авторитету, до якого звикла апелювати Україна, то це ризикує вдарити по самій ідеї реформ і внутрішніх трансформацій. І якщо сьогодні українські популісти з опозиції продовжують за інерцією вимовляти проєвропейські гасла, то завтра при такій динаміці їх не буде стримувати нічого.

Немає нічого більш сталого, ніж мрія. І немає нічого більш нищівного, ніж її крах.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.