5 грудня 2016, понеділок

План «Анаконда». Крах Росії Україну не врятує

коментувати
Мрія про те, що наша країна апріорі приречена на успіх, ілюзорна

Мрія про раптове щастя незнищенна та екстериторіальна. В одному епосі головний герой може експлуатувати чарівну щуку, в іншому його кусає радіоактивний павук, але суть незмінна. Люди не перестають мріяти про те, щоб отримати рибку, не набуваючи знань про те, що таке човен, - пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Я думаю про це кожного разу, коли натикаюся в стрічці соцмереж на прекраснодушних людей, які вірять в план «Анаконда». Суть якого в тому, що Захід обов'язково збудує в Україні проект «вітрина», щоб звідси загрожувати «варварам», переконуючи останніх в могутності демократії, яка подарувала світу айфон і колайдер. Ці люди настільки чудово наївні, що бачать в будь-якій події обов'язковий символ швидкого настання ста тисяч років безпробудного щастя.

І у всьому цьому радісному воркуванні є тільки одна проблема. Воно небезпечне.

Тому що весь цей трьоп позбавляє адепта почуття відповідальності. Переносить в солодку млість байдикування. Адже якщо Брюссель і Вашингтон все вже вигадали за нас, то немає ніякого резону самому щось змінювати. Схоже на віру в добрих богів, які обов'язково спустяться на землю, щоб відвезти свою добру паству в райський сад.

Насправді ні. Тому що Захід – це не географія. Його частиною можна стати, навіть існуючи в іншій частині планети – як Ізраїль або Південна Корея. І їм не можна, залишаючись у самому підчерев'ї цивілізації – приклад Албанії вам в допомогу. Іноді трапляються винятки: деякі держави виявилися в орбіті того ж Євросоюзу в силу політичних рішень Брюсселя. Але це виняток, а не правило.

У всіх інших випадках природа успіху була одна і та ж: відповідальність за власний вибір, вміння бачити наслідки і чітке розуміння, що недоліки – пряме продовження переваг. Польські реформи середини 90-х років, коли країна вступала до ЄС, передбачали відмову від металургії та набуття сільськогосподарського комплексу. Будь-які розмови про те, що потрібно сидіти на двох стільцях, були б ілюзією, що вела до краху. Країна зуміла зробити свій відповідальний вибір – стати регіональним гравцем. Україна такий вибір не зробила – і отримала Януковича.

І безглуздо вірити, що тепер європейський і американський пересічний житель, зосереджено припавши до телевізора, чекає від свого керівництва беззастережної підтримки Києва. З однієї простої причини: вони чують про нашу країну переважно тоді, коли Джамала виграє «Євробачення», а Кличко проводить поєдинок. У всіх інших ситуаціях ми для них – периферія ойкумени. Якій можна співчувати в переломні моменти, але доля якої навряд чи буде предметом постійної уваги.

Так само як не варто переоцінювати і західні еліти: для них Україна важлива, вони готові її підтримувати, але цей процес може бути лише дорогою з двостороннім рухом. Віра в якийсь план щодо «примусу українців до щастя» настільки ж релігійна в своїй архітектурі, наскільки відірвана від реальності на практиці.

Якщо новий 91-й відбудеться, то він поставить перед Україною ще більш серйозні виклики

Мрія про те, що Україна апріорі приречена на успіх і потрібно лише дочекатися, поки в самій Росії відбудеться крах – ілюзорна. І справа не в тому, що крах і центробіжність в самій Росії неможливі – це якраз цілком реальний виклик – а в тому, що якщо новий 91-й відбудеться, то він поставить перед Україною ще більш серйозні виклики, ніж ті, з якими країна стикається сьогодні.

Біженці, кримінал, люди зі зброєю, хаос вертикалей – ніхто навіть не думав про те, до чого Україні в такому сценарії потрібно бути готовою. Просто уявіть, що ваш агресивний сусід по сходовому майданчику програвся в карти, і в його квартирі відтепер притон. По суті, відбудеться лише оновлення викликів: на зміну його мрії віджати вашу квартиру прийдуть асоціальні елементи зі сколотими венами і чимось важким в кишенях. Люди без особливої стратегії, зате з відточеною тактикою. Виклик? Безумовно. Проблема? Ще й яка.

Навіть якщо збудеться все те, про що так люто пишуть прихильники світового плану з перетворення України на форпост цивілізації – це не скидає виклики та ризики. Тому що географію не скасуєш: Росія буде ослаблювати Україну свідомо, або – якщо центробіжність в якийсь момент переможе – це буде відбуватися в силу обставин. І єдина запорука виживання в цьому випадку – вміння бути ефективними.

Будувати економіку. Модернізувати країну. Скорочувати державу там, де вона не потрібно. Нарощувати її присутність там, де без неї ніяк. Позбавлятися від ілюзій. Не вірити популістам. Сегментувати товариство по політичним поглядам. Проводити реформи. Визначати правила гри в країні. Доносити бички до сміттєвого баку і прибирати лайно за собаками.

І найголовніше – навчитися брати на себе відповідальність. За зроблене та незроблене. За себе і за країну.

Проблема будь-якого плану «Анаконда» і «Вітрина» як раз в тому, що вони привчають своїх адептів до думки, що всього цього можна уникнути.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.