28 квiтня 2017, п'ятниця

Непрощенна чесність Джамали для Росії

коментувати
Непрощенна чесність Джамали для Росії
Зараз багато напишуть: «Я знав, що Джамала переможе». Так ось – я цього не знав. Просто сподівався. І до самого кінця голосування думав, що головна інтрига в тому, чи втримає Україна друге місце

І справа ж не в якості пісні та номеру – просто Євробачення надто вже складний формат. Різні країни, різні аудиторії, різні уявлення про те, що таке «євроформат», різні ситуативні переваги. Колись бере гору етніка, колись – фриковість, колись – сильний вокал. Вгадати, що буде у тренді в цьому конкретному році – дуже і дуже складно. Тому я й не належу до тих, хто «завжди знав, що Джамала переможе». Просто сподівався, - пише Павло Казарін для Крим.реалії.

42 країни. Голоси від кожної віддає як професійне журі, так і звичайні глядачі. Аудиторія в шістсот мільйонів чоловік. Цілий виток амбіцій, інтересів, фінансових потоків, репутаційних історій. Формула з тисячами змінних.

І тим цікавіше читати тих, хто пояснює перемогу Джамали інтригами світової закуліси. Тих, хто вірить, що ніякої складної системи не існує, а результат голосування визначається чиєюсь злою волею. Тих, хто вважає, що перемога Джамали – справа рук західних політиків, які вирішили «насолити Москві».

Найцікавіше, що всі ці заяви – лише сеанси саморозкриття. По суті, ми присутні на сповіді, коли люди розповідають нам про те, як влаштований, на їхню думку, світ і що в цьому світі вони вважають припустимим. Якщо б вони самі організовували конкурс, то обов'язково б передбачили можливість класти персональний важок на ту чи іншу чашу ваг. А так як вони звикли міряти світ по собі, навіть не сумніваються, що в організаторів конкурсу є можливість «ручного налаштування підсумків».

Саме трагедія депортації заважає адептам Кремля відчувати перемогу у війні як безумовне свято

Але в цьому році їх реакція на підсумки конкурсу буде особливо жорсткою. Не просто тому, що це Україна. А тому, що це ще Джамала. Яка до того ж співає про ту саму подію, яка руйнує головну «духовну скрепу» Росії – Міф про Велику Вітчизняну.

В межах цього міфу депортація кримських татар була «покаранням за колабораціонізм». І більшість текстів, які пишуть в Росії про цю подію, присвячені трагедії не народу і не темі «вкраденої батьківщини». Навпаки – навіть через сім десятиліть день депортації підноситься як день покаяння. Але не покаяння перед кримськими татарами, а як день покаяння для кримських татар.

Загальна інтонація проста: депортація, звичайно, злочин, але, мовляв, «самі винні». Тому що билися не тільки в Червоній Армії, але ще й на боці вермахту. І якщо кримські татари будуть старанно каятися, то ми, так і бути, їх пробачимо і, може бути, навіть поспівчуваємо.

І ось така вибіркова пам'ять існує тільки для кримських татар. Тому що ніхто в Росії під час покладання квітів до Вічного вогню не каже, що треба пам'ятати не тільки про подвиги російських солдатів, але ще і про Андрія Власова і РОА, про 15-й козацький кавалерійський корпус СС і 29-у гренадерську дивізію. Більше того – всі народи Союзу сприймаються тільки як переможці, і лише кримським татарам за доступ до цього свята пропонується пройти фейс-контроль через покаяння прилюдно.

Кримські татари стали єдиним винятком з радянського міфу про війну. Щодо інших народів діє негласний принцип: подвиг і героїзм оголошуються колективною нормою, а зрада і колабораціонізм – індивідуальними відхиленнями. А щодо кримських татар вийшло все навпаки: їхні герої оголошуються винятками з правила, а правилом оголошуються ті, хто воював на боці вермахту.

Більше того – рефреном звучить теза про те, що «відсоток зрадників» серед кримських татар виявився вищим, ніж у інших народів. Але всі, хто в Росії порівнює чисельність росіян і кримських татар, які воювали по різні лінії фронту, забувають одну просту річ: колабораціонізм можливий лише на окупованій території. У Томську або Владивостоці не могло бути ні поліцаїв, ні добровольчих охоронних батальйонів – німці туди не дійшли, а, отже, місцеве населення не стояло перед подібним вибором. Тому любителі вираховувати «коефіцієнт зради» повинні брати за основу чисельність населення, що жило на території, окупованої вермахтом. А це вже дасть зовсім інші пропорції.

Але доводити все це прихильникам «русского мира» абсолютно безглуздо. Тому що саме трагедія депортації заважає адептам Кремля відчувати перемогу у війні як безумовне свято. Тому що саме вона перекреслює увесь пафос: виходить, що звільнення півострова від німців не стало торжеством справедливості. Що за звільненням була трагедія. Що Добро, перемігши Зло,  вчинило злочин. І треба визнати, що це було не цілком «Добро», або заявити, що воно вчинила не цілком злий вчинок. А другий варіант звучить простіше і привабливіше.

Тому що тоді не треба буде ні перед ким вибачатися. Не треба буде піддавати сумнівам релігійну у своїй простоті хронологію подій. Не доведеться рефлексувати на тему мудрості командування і партійного керівництва. Не піде з-під ніг грунт, стоячи на якому, «радянська людина» віддає перевагу спогляданню на минуле, сьогодення і майбутнє.

А Джамала співає саме про трагедію. Про вкрадену батьківщину. Про злочин, за який ніхто не покаявся. Вона співає про все те, про що в сучасній Росії прийнято мовчати. Причому робить це під українським прапором, нагадуючи всьому світу про те, кому насправді належить півострів.

Непрощенна чесність, погодьтеся.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.