22 сiчня 2017, неділя

Кримський Bentley. Де закінчується Україна

коментувати
Якщо блокаду не вдається виконати, варто подумати над тим, щоб зовсім відмовитися від неї

«Історія з автомобілем Bentley, який 22 квітня намагалися ввезти з Криму на територію материкової України без української довіреності на право управління, отримала продовження. Судячи з новин, через чотири дні авто зникло зі штрафмайданчика у Херсонській області. І давайте відверто: це історія вже не стільки про автомобіль, скільки про державу і блокаду як таку», - пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Блокада півострова почалася з того, що Київ відмовився приймати будь-які документи з Криму, на яких стоять російські печатки. Доручення, довідки, атестати, дипломи, свідоцтва про народження, шлюб та смерть – все це виявилося за межами українського права. Будь-який папір з двоголовим орлом, виданий на півострові, автоматично позбавлялися юридичної сили на території інших регіонів України.

В цьому була буденна логіка невизнання анексії. Наступним кроком стало обладнання адміністративної межі між півостровом і Херсонською областю. Після – блокада постачання води та заборона на торгівлю. Останнім кроком стало непродовження договору про постачання електроенергії в Крим. Кожен з цих кроків мав два виміри: з абстрактних правозахисних позицій, будь-яке посилення можна було назвати неетичним, але з точки зору довгострокових державних інтересів, у всьому можна було знайти свою інструментальну логіку.

Заборона на кримські довіреності з двоголовим орлом більш ніж недвозначна

Проте історія з Bentley показова. Виходить, що українська держава та її силові структури навіть очевидні прямі заборони (заборона на кримські довіреності з двоголовим орлом більш ніж недвозначна) готові ігнорувати. Причому ігнорувати безпосередньо, навіть не намагаючись виправдовувати свої дії за допомогою юридичної казуїстики.

Сама собою ця ситуація безпосередньо ілюструє звичну тезу: якщо хочете боротися з корупцією, скорочуйте повноваження чиновників. Корупція можлива лише там, де у людини з посвідченням є право приймати рішення, і від її підпису залежить доля якогось вантажу, проекту або майна. Тому, чим менше в чиновника повноважень, тим менше у нього можливостей вимагати у громадянина хабар.

По ідеї, в рамках нинішніх взаємин з півостровом, в українського держслужбовця немає такого «люфту» в прийнятті рішень. Регламент його дій прописаний від А до Я: що пускати, що не пускати, які документи брати до уваги, а які - ні. Але на практиці виявилося, що це не так. Що навіть юридично неіснуючі для України російські папери, видані в Криму, можуть прийматися як легітимні. І можуть бути підставою для того, щоб перетинати адмінкордон між півостровом і материковою Україною в обхід чинного закону про СЕЗ і митних правил.

Чи потрібна така блокада взагалі?

Якщо держава не може змусити себе виконувати свої власні імперативні норми, в яких немає можливостей для різночитання, так, може, таку державу в якихось речах простіше «скоротити»?

Може, варто відкрити кордон для перевезення всього, що не зброя і не наркотики? Дозволити курсувати транспорту? Відновити торгівлю? Відновити залізничне і автобусне сполучення? Залишити армію і доглядові групи, які будуть шукати зброю і злочинців, але прибрати заборони, за подолання яких прикордонники і митники беруть гроші?

Можливо, це звучить як крамола, але, насправді, це не так. Блокада Криму, що почалася з невизнання документів і закінчилася електроенергією, була інструментальною. Її ідея складалася з двох аргументів: по-перше, здорожити утримання півострова для Москви, по-друге - така практика в усьому світі має демонструвати, яке майбутнє чекає регіон, який стане заручником власних або чиїхось ще необдуманих амбіцій.

І якщо цю інструментальність блокади не вдається виконати, якщо порушується найбазовіший пункт з приводу документів і печаток, то може варто і зовсім відмовитися від цього механізму? Зробити ставку на максимальне залучення кримчан в життя материка? Полегшити їм подорожі, переїзди, купівлі українських товарів, комунікацію з материком? Зрештою, в цьому підході цілком можна знайти ту саму інструментальність, що є у попередньому. Тільки зводиться вона до формули «своїх не кидаємо», «в Криму живуть наші», «російські військові приходять і йдуть, а українські кримчани залишаються».

І не варто думати, що висновки не відповідають інформаційному приводу. Історія з Bentley стала надбанням громадськості саме тому, що це люксовий автомобіль, на який неможливо не звернути увагу. Який громадські діячі пішли перевіряти через його ексклюзивність. А скільки таких історій було з куди більш непомітними машинами, імен власників яких ми ніколи не дізнаємося?

Не хочеться писати трюїзми, але під час війни особливо важливо розуміти, де лежить межа того, що держава вважає неприпустимим для себе. Тому що митник, який закрив очі на російську довіреність, – адже він і є держава в даний конкретний момент часу на тій чи іншій ділянці адмінкордону. Систему характеризує не помилка, а реакція на помилку. Але протягом останнього тижня ми чітко переконалися, що за обома пунктами державна машина завалила іспит.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.