29 червня 2017, четвер

Кримська психологія. Чому півострів хотів в РФ

коментувати
Носії кримського прорадянського самовідчуття звикли вважати, що владі – видніше

Є щось знакове в тому, що півострів завжди був більше символом, ніж просто місцем. У 1954 році Микита Хрущов передавав його Україні, в тому числі, в честь трьохстоліття Переяславської ради. А через шість десятиліть анексія Криму поставила крапку в розмовах про єдність двох держав. Чимось нагадує поділ майна під час важкого і хворобливого розлучення, - пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Поки Крим жив під українським прапором, зберігався якийсь символічний простір «спільного»: мовляв, ми братські та близькі, у вас в гаражі наш Чорноморський флот стоїть. А тепер цього спільного більше немає. Втім, в Україні шукати ці самі точки перетину з Росією ніхто особливо не збирається. А ось про мотиви тих, хто в Криму чекав триколорів, цілком має сенс задуматися. Хоча б для того, щоб не жити в просторі міфів.

«На материку» сьогодні нерідко звинувачують прорадянських кримчан у зраді. А вони, в свою чергу, здивовано знизують у відповідь плечима. Вони спочатку не приймали для себе цінність української держави – вони були згодні на неї тільки в умовах, якщо Україна існує у форматі УРСР. Вони відчували Крим як якір, що утримує колишню радянську республіку у російського пірсу. Коли Україна відчалила від пірсу, якір залишився на березі. Хіба якір може собі дорікати в тому, що він тримає корабель на місці? Навпаки, це його завдання.

І немає особливого протиріччя в тому, що в грудні 1991 року 54% кримчан проголосували за незалежність України. Багато в чому, свою роль зіграла популярна ідея про те, що якщо багата країна скине з себе ярмо у вигляді країн Центральної Азії, життя покращиться. Але соціально-економічного дива не сталося. І вся криза пострадянських років у свідомості прорадянських кримчан пов'язується саме з набуттям незалежності.

Поки Крим жив під українським прапором, зберігався якийсь символічний простір «спільного»

У цьому теж була девіантність свідомості. Тому що криза була породженням неефективності радянської економіки, її принципової конкурентоспроможності в нових умовах. Той факт, що аналогічні процеси йшли на всьому пострадянському просторі – тому доказ. Але замість того, щоб вдивлятися в реальність, прорадянські кримчани воліли звинувачувати у всьому Київ. Водночас, кримська оборонна свідомість не була розрахована на експорт – лише на самозбереження. Звідси – популярна фраза про те, що «за Перекопом для нас землі немає».

Але при цьому у півострова в його прагненні до комфорту є абсолютно казкова мрія про «щуку», яка буде приймати за нього рішення. Навіть коли Янукович мав намір підписати угоду про Асоціацію з ЄС, на півострові не виникло жодного російського майдану з російським же порядком. Можливо, тому що будь-який протест – це жертвування чимось, вихід із зони комфорту. Носії ж кримського прорадянського самовідчуття звикли вважати, що «владі – видніше». Виникало протиріччя між двома позиціями: «ми в Європу не хочемо» і «владі краще знати». Перемогла друга, в тому числі тому, що вона не вимагала персональної активності.

До речі, багато в чому саме від аналогічного запиту на «стабільність» відбудовувалися кримські очікування часів захоплення півострова Росією. Спочатку – коли тільки озброєні люди з'явилися на вулицях Криму – був період напруженої мовчанки і прихованої реакції з серії «Ви з глузду з'їхали? Ми війни не хочемо». А пізніше, коли стало ясно, що війна в двері не стукає, що снаряди не літають і сценарій щодо безкровної зміни прапорів можливий – емоції змінилися. І якщо в кінці лютого збереження українського громадянства сприймалося більшістю кримчан як гарантія «непролиття крові», то вже до середини березня перехід в Росію сприймався значною кількістю кримських обивателів як гарантія «мирного результату».

Але у всього сказаного є і ще один висновок. Який пов'язаний з тим, що «бажання України» для якоїсь частини кримчан цілком може знову стати актуальним. По-перше, якщо сучасна Росія налякає Крим більше, ніж взимку 2013-го кримчани злякалися України. По-друге, якщо стандартом «золотого століття» замість радянських 70-х стануть українські «нульові». Але самі по собі ці настрої будуть означати не так вже й багато – вони можуть вплинути на швидкість вбудовування півострова в українську державу, але самі по собі не призведуть до постановки такого питання. Поставити питання таким чином здатний лише Кремль.

А ось звичне самовідчуття «владі видніше» цілком може стати тим фактором, який змусить кримчан погодитися з будь-яким рішенням Москви.

Друкується з дозволу Радіо Свобода/Радіо Вільна Європа, 2101 Коннектикут-авеню, Вашингтон 20036, США

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.