21 вересня 2017, четвер

Крим пізнього Януковича

коментувати
Крим продовжує жити в реальності пізнього Януковича

Крим продовжує жити в реальності пізнього Януковича

Анексія будь-якого регіону обов'язково б розбудила Україну. Але жертва агресора стала б незмінною жертвою цього процесу

Людина – істота не раціональна, а раціоналізуюча. А тому не варто дивуватися змінам, які відбуваються з людьми, змушеними жити під російськими прапорами, пише Павло Казарін для Крим.Реалії.

Природа часу така, що вона здатна грати як за тебе, так і проти. Проблема анексії Криму в тому, що вона заморозила регіон, занурила його в формалін, зупинила на тому етапі розвитку, яку інша частина України пройшла ще в 2014-му. І з тих пір розкол між материком та півостровом лише зростає.

Цей розкол – ціннісний і світоглядний. На материку часто можна почути фразу про те, що «нічого не змінюється», але це не так. Складно оцінювати зміни, коли ти знаходишся всередині них. Але якщо захочете зрозуміти, як сильно змінилася країна, погляньте в новинні стрічки 2013 року.

Україна домовляється про саму себе. Навіть будь-які розмови про декомунізацію останню чверть століття наштовхувалися на ритуальне «не можна чіпати історію». А сьогодні вже якось дивно згадувати про те, що ще півтора роки тому країна майоріла пам'ятниками Леніну і вулицями Кірова. Україна переступила цей кордон без будь-яких потрясінь: приблизно так само, як і замінила «Велику Вітчизняну» на «Другу світову».

А Крим продовжує жити в реальності пізнього Януковича. Коли єдиний спосіб комунікації з владою – це підлабузництво перед першою особою в надії, що вона милостиво погодиться знайти управу на своє оточення. І немає нічого дивного, що за цей час ті кримчани, які під час Майдану щиро йому співчували, світоглядно дрейфують у бік російського ліберального табору.

Зрештою, далеко не кожному під силу залишатися в глухому ідеологічному підпіллі, уберігаючи самого себе від будь-якої дифузії переконань. Особливо коли ти знаходишся в чужому інформаційному просторі.

До того ж, російські медіа пропонують своїй аудиторії не дві точки зору, а п'ять або шість варіантів, в яких правдивій версії простіше загубитися. Умовно кажучи, росТБ пропонує обговорювати не те, чи місяць круглий або плаский. Воно пропонує обговорювати,чи місяць круглий або плаский, або зроблений зі швейцарського сиру, або прибитий до небосхилу цвяхами. І головне завдання усього цього розмаїття – привести глядача до думки, що «правди» не існує. Що вона завжди з півтонами та домішками – навіть тоді, коли її цілком можна дистилювати на основі доказів.

А ще кожній людині важливо відчувати себе «на правильній стороні». І тому вона починає шукати у своєму житті ті речі, якими може пишатися. І чим далі – тим більше спогадів в житті кримчан буде пов'язано з «російським» періодом у житті півострова. А сам цей період буде все міцніше входити в побут як обов'язковий інтер'єр біографії.

Але ключова проблема ментального розмежування між материком і півостровом полягає в іншому. Саме анексія Криму і вторгнення на Донбас створили ситуацію, коли політична та державна ідентичність стали доступні для громадян України на рівні особистої участі. Хтось йшов добровольцем на фронт. Хтось починав займатися волонтерством. Хтось жертвував гроші на армію. І лише кримчани та жителі Донбасу виявилися в масі своїй позбавлені цього персонального досвіду громадянської співучасті в житті країни. А бути глядачем і учасником – зовсім не одне і те ж.

Цілком ймовірно, що якби Москва вирішила нанести перший удар не по Криму, а по Сумській області, то сьогодні жителі півострова точно так само відстоювали незалежність країни. І якщо вам здається це неймовірним – згадайте Дніпро, який до війни був одним із ключових міст для проросійських гасел, а після початку вторгнення став форпостом української ідентичності на сході країни.

В тому і полягає зла іронія долі – анексія будь-якого регіону обов'язково б розбудила Україну. Але жертва агресора стала б незмінною жертвою цього процесу. І те, що Крим і український материк все частіше говорять на мовах різних сенсів, теж закономірно. Тому що, якщо б не анексія півострова – українські сенси мало чим відрізнялися від тих, що панували в країні в 2013 році.

Пам'ятайте про це, коли вирішите кидатися звинуваченнями.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.