9 грудня 2016, п'ятниця

Кремлівська машина часу

коментувати
Кремль примудрився начинити «російськість» кондовою архаїкою, мракобіссям і шовінізмом. І оголосити п'ятою колоною всіх тих, хто з цією начинкою не згоден

Російські чиновники осідлали машину часу і катаються на ній в минуле. Я думаю про це кожного разу, коли читаю їх заяви, - пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Ось, наприклад, спікер Ради Федерації Росії Валентина Матвієнко говорить про те, що в деяких країнах нагнітається конфронтація щодо Росії, поширюється русофобія і робляться спроби «ізолювати своїх громадян від великої російської культури» під приводом «їх нібито нелояльності до країни проживання». «Ніхто і ніколи не приводив фактів, прикладів їх нелояльності, просування політичних та економічних інтересів Росії на шкоду інтересам країни проживання», – підсумувала спікер Ради Федерації.

Якщо б ця новина побачила світ у 2013-му – ми б не здивувалися. Тому що до війни такі заяви звучали постійно. Україна балансувала між Європою і Росією. Захід спирався на єврооптимістів, Москва – на прорадянську ностальгію. У кожного вектора були свої партії і свої адепти.

Три роки тому закон про декомунізацію був неможливий у принципі. Леніни були вмонтовані не стільки в постаменти, скільки в свідомість. Георгіївська стрічка символічно прирівнювалась до прапору ЄС, а «Партія політики Путіна» час від часу з'являлась у виборчих бюлетенях.

Але ж Матвієнко говорить все це сьогодні. А на дворі 2016-й. Дві. Тисячі. Шістнадцятий.

Йде третій рік експлуатації Москвою тези про те, що росіяни поза Росією неможливі. Що держава є той єдиний стрижень, на який росіянина треба насадити, інакше він – росіянин – стає якоюсь гидотою. Вже три роки Москва продає «російськість» як пакетний товар. Мовляв, якщо росіянин, то обов'язково повинен радіти Криму, Донбасу, називати Обаму мавпою і вимагати козацьких патрулів для всіх, хто носить різнокольорові штани. Якщо росіянин, то повинен молитися на цегляні стіни Кремля і на тих, хто в ньому лежить. Якщо росіянин, то в чоботях до індійського океану, українців до нігтя, іскандерами по лувру і рятівні молебні за ім'я архаїки.

У будь-якій згадці слова «росіянин» тепер буде луною звучати «кримська весна» та «#путінвведивійська»

За цей час Кремль зумів маргіналізувати росіян на всьому просторі колишнього Союзу. Він фактично закрив їм навіть потенційну можливість суспільної боротьби за свої права. Зробив неможливою будь-яку їх участь у політичному житті тієї чи іншої країни. У будь-якій згадці слова «росіянин» тепер буде луною звучати «кримська весна» та «#путінвведивійська».

Кремль переконав усіх, що будь-яка організація зі словом «російський» у назві – це всього лише ірредента, прихований агент впливу, орієнтований на Москву, а не на столицю власної країни. Він звів нанівець всі зусилля тих, хто намагався вписати росіян в ландшафт пострадянських країн; тих, хто вважав, що росіяни можуть брати участь у політичному житті не тільки в ролі «баби яги», яка завжди проти.

Під маркою захисту російських Москва ввійшла в Крим і Донбас. Під прапором допомоги російськомовним обстрілювала з «Градів» українську армію. Вона привчала прорадянськи налаштованих людей розмахувати триколорами і носити майки з двоголовим орлом. І ось тепер офіційна Москва намагається говорити, що громадяни України, які потрапили під її вплив, не просувають інтереси Росії на шкоду інтересам своєї країни.

Насправді, більшого русофоба, ніж Кремль, складно собі уявити. Тому що українські росіяни сьогодні змушені здирати з себе всі ті ярлики, які на них навішує Москва. Тому що в цьому зонтичному бренді тепер Віка Циганова і Хірург, Всеволод Чаплін і Рамзан Кадиров, войовнича гомофобія і радіоактивний попіл, шубохранилище і «Russia Today». Кремль примудрився начинити «російськість» кондовою архаїкою, мракобіссям і шовінізмом. І при цьому оголосити п'ятою колоною всіх тих, хто з цією начинкою не згоден.

Україна не займається дерусифікацією – вона займається десовєтизацією. Якщо серп і молот, пам'ятник Леніну і вулиця Карла Маркса для Валентини Матвієнко – це і є «велика російська культура», то це говорить лише про саму російську чиновницю.

Валентині Матвієнко було б корисно запам'ятати, що українські росіяни більше не маєть потреби в російській опіці. Вони воюють на сході, стримуючи спробу бойовиків перетворити країну на «сомалі». Вони волонтерять для армії, займаючись постачанням українських частин. Більше того – російська мова лунає в радіоперемовинах української армії, але це жодним чином не означає, що «етнічний росіянин» в Україні стає «політичним росіянином». Тому що «українець» – це не простір етнічного, а простір ціннісного. Ним не обов'язково народитися. Зате ним можна стати.

А ті, про кого говорить спікер Ради Федерації Росії – це всього лише прорадянські. Вони мріють не про «велику російську культуру», а про свою молодість, яку прожили в тоталітарній державі. Вони не хочуть Чехова і Рахманінова, а безвідповідальність і зрівнялівку. І всі ці люди зовсім не обов'язково повинні бути росіянами. Більше того – вони цілком можуть бути уродженцями Запоріжжя – як росіянин Сергій Глазьєв. Або ж можуть носити українські прізвища – як сама Валентина Матвієнко.

Історія зробила свій зворот. Але спікер Ради Федерації цього так і не зрозуміла.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.