19 серпня 2017, субота

Держава – це я

коментувати
Українське суспільство ділиться на тих, хто вважає співпрацю з органами «доносом» і тих, хто сприймає це як нормальну взаємодію

Співпрацювати з державою може лише той, хто вважає її «своєю». І це ще одна лінія розмежування в Україні, пише Павло Казарін для Крим.Реаліі.

Етичні системи часто народжуються з колективної сімейної пам'яті. Ти можеш не пам'ятати дідуся, котрий вирушив в табори за неправильний тост, але його пам'ятає твій батько. І він привчає тебе до думки, що будь-яка співпраця з вертикаллю – тим більше репресивною – це «харам» і всіляке «не можна».

Тим більше, що позадержавне в СРСР було двох типів. З одного боку – тюремна злодійська субкультура, що жила ідеєю неспівпраці з владою. З іншого – інтелігентсько-дисидентська, яка відчувала себе винесеною за дужки офіційного і урочистого. Тюрми ставали простором дифузії, де другі успадковували досвід перших.

1991 рік пострадянські країни зустріли з однаковим відчуттям: стандартом вважалася відстороненість від держави. Будь-яка форма співпраці з правоохоронцями – доносом. Будь-яке повідомлення про правопорушення – «стукацтвом».

Три роки - дуже невеликий термін для руйнування соціальної традиції

По суті, точкою розмежування було ставлення до держави. Якщо суспільство не вважає вертикаль «приватизованою» і «своєю», то воно намагається від неї відповзати, справедливо вважаючи силовиків кастою, з якою мати справ не варто.

В Україні ця реальність існувала аж до 2014-го. А з початком війни багато виявили, що держава – це ще й батьківщина. Ті, хто вирішив приватизувати систему, вирушили всередину неї: добровольцями в армію або волонтерами в держоргани. Берлінська стіна між горизонталлю і вертикаллю зламалася. Нехай навіть локально.

Втім, інерцію ніхто не відміняв. Так само як і виплекану століттями традицію недовіри. А тому українське суспільство продовжує ділитися на тих, хто вважає співпрацю з органами – «доносом». І тих, хто сприймає це як нормальну взаємодію між тими, хто захищає, і тими, кого захищають.

Три роки – дуже невеликий термін для руйнування соціальної традиції. Тим більше для суспільства, яке десятиліттями звикало сприймати людину в формі і з повноваженнями як представника чужого і ворожого середовища.

Традиція «співпраці» пестувалася не тільки піснями радіо «Шансон». Її вирощували ще й біографії інтелігенції. Тієї самої, яка потрапляла під репресивний каток з приводу і без. В якій анекдоти про «товариша майора» досі сприймаються як світський спосіб підтримати бесіду.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.