19 вересня 2017, вівторок

Держава – це я

коментувати
Українське суспільство ділиться на тих, хто вважає співпрацю з органами «доносом» і тих, хто сприймає це як нормальну взаємодію

Співпрацювати з державою може лише той, хто вважає її «своєю». І це ще одна лінія розмежування в Україні, пише Павло Казарін для Крим.Реаліі.

Етичні системи часто народжуються з колективної сімейної пам'яті. Ти можеш не пам'ятати дідуся, котрий вирушив в табори за неправильний тост, але його пам'ятає твій батько. І він привчає тебе до думки, що будь-яка співпраця з вертикаллю – тим більше репресивною – це «харам» і всіляке «не можна».

Тим більше, що позадержавне в СРСР було двох типів. З одного боку – тюремна злодійська субкультура, що жила ідеєю неспівпраці з владою. З іншого – інтелігентсько-дисидентська, яка відчувала себе винесеною за дужки офіційного і урочистого. Тюрми ставали простором дифузії, де другі успадковували досвід перших.

1991 рік пострадянські країни зустріли з однаковим відчуттям: стандартом вважалася відстороненість від держави. Будь-яка форма співпраці з правоохоронцями – доносом. Будь-яке повідомлення про правопорушення – «стукацтвом».

Три роки - дуже невеликий термін для руйнування соціальної традиції

По суті, точкою розмежування було ставлення до держави. Якщо суспільство не вважає вертикаль «приватизованою» і «своєю», то воно намагається від неї відповзати, справедливо вважаючи силовиків кастою, з якою мати справ не варто.

В Україні ця реальність існувала аж до 2014-го. А з початком війни багато виявили, що держава – це ще й батьківщина. Ті, хто вирішив приватизувати систему, вирушили всередину неї: добровольцями в армію або волонтерами в держоргани. Берлінська стіна між горизонталлю і вертикаллю зламалася. Нехай навіть локально.

Втім, інерцію ніхто не відміняв. Так само як і виплекану століттями традицію недовіри. А тому українське суспільство продовжує ділитися на тих, хто вважає співпрацю з органами – «доносом». І тих, хто сприймає це як нормальну взаємодію між тими, хто захищає, і тими, кого захищають.

Три роки – дуже невеликий термін для руйнування соціальної традиції. Тим більше для суспільства, яке десятиліттями звикало сприймати людину в формі і з повноваженнями як представника чужого і ворожого середовища.

Традиція «співпраці» пестувалася не тільки піснями радіо «Шансон». Її вирощували ще й біографії інтелігенції. Тієї самої, яка потрапляла під репресивний каток з приводу і без. В якій анекдоти про «товариша майора» досі сприймаються як світський спосіб підтримати бесіду.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.