27 вересня 2017, середа

День Перемоги на апараті штучного дихання

коментувати
Будь-яка війна вмирає тоді, коли поховано останнього солдата. І після цього пам'ять про війну можна підтримувати хіба що на апараті штучного дихання

Анексія Криму лише сповільнила його десовєтизацію, але не скасувала. Рано чи пізно кримчани зрозуміють, що день Перемоги – це не «можемо повторити», а «ніколи більше».

Є два способи знімати війну. Перший – із прапорами, гучними промовами і рафінованим героїзмом. Другий – з брудом, кров'ю і без дистильованого пафосу. Здатність суспільства чесно міркувати про самого себе безпосередньо залежить від того, чи здатне воно застосовувати другий метод для опису власної історії, – пише Павло Казарін для Крим.реалії.

Як приклад можете взяти будь-який російський фільм про події Другої світової війни. Незалежно від року випуску це буде класичний епос: історія про битву абсолютного світла з не менш абсолютною темрявою. У ролі півтонів можуть виступати лише окремі персонажі. Скажімо, якийсь німець буде співчутливо ставитися до росіян і фрондувати власному командуванню. Або навпаки – цілком собі вітчизняний колабораціоніст побіжить до вермахтовскіх офіцерів міняти батьківщину на посилений пайок.

Особливість в тому, що ми так довго дивилися такі фільми, що навіть і не уявляємо, що Другу світову можна знімати якось інакше. Хоча, насправді, цілком навіть можна.

Сучасність ще можна спробувати вибудувати на минулому. Але на минулому не можна вибудувати майбутнє

Ось, наприклад, американський фільм «Лють» – про танковий екіпаж, що бореться в Європі десь наприкінці війни. Чистий бруд – на чоботях, мундирах, в побуті і звичаях. Ось американський солдат відбирає у мирних німців продукти для свого взводу. А ось замурзаний танкіст тягне німецьку вдову в підсобку для втіх. А ось досвідчений командир змушує новобранця власноруч застрелити німецького полоненого – щоб змусити молодика позбутися ілюзій, що війну можна пройти чистим.

У російській кінотрадиції уявити собі таке кіно неможливо. Лубок за зразком «Перл-Харбора» можливий – і регулярно виходить в прокат. Але кіномова, що показує війну через оскотинення людей, можлива хіба що для стрічок про Афганістан або Чечню. Тому що історія головної війни ХХ століття для російського обивателя лежить не в площині історичного знання, а в логіці релігійного культу. Навіть Другу світову акуратно дистилювали до Великої Вітчизняної, щоб викинути з неї всі неоднозначні моменти, на зразок поділу Польщі. Це справжнісінька громадянська релігія – зі своїм пантеоном святих, великомученика, апостолів і канонічним трактуванням подій. Будь-який відступ від канону вважається єрессю і карається інквізицією.

Проблема тільки в тому, що час невблаганний. Будь-яка війна вмирає тоді, коли поховано останнього солдата. І після цього пам'ять про війну можна підтримувати хіба що на апараті штучного дихання, та й тоді життєздатність міфу буде досить умовною.

А все тому, що одна з головних якостей людської пам'яті – це вміння забувати. Спогаду не можна продовжити життя штучно – так само як не вдасться і викреслити щось з пам'яті завчасно. Але чим далі йде від нас історична епоха – тим швидше її пам'ятники перекочовують у розряд архітектурних деталей, втрачаючи свою безумовну сакральність. Тому що минуле живе рівно доти, доки живі його сучасники.

Наприклад, для покоління прабабусь і прадідусів Громадянська війна мала сакральне звучання – на чиєму боці в тій сутичці не були б їх симпатії. А сьогодні вона перетворилася на синонім братовбивчої бійні, втративши ореол битви світла з темрявою. Тому що пішло покоління, і розмова про епоху ведеться без побоювання зачепити чиїсь почуття.

Це не означає, що Друга світова повторить цей шлях автоматично – хоча б тому, що для абсолютної більшості в тій війні залишається чітке розуміння «своїх» і «чужих». Але і її спадщина приречена згодом трансформуватися з безумовного подвигу старшого покоління на знеособлено-умовний героїзм епохи.

Особистісні переживання поступово будуть поступатися місцем офіційній тризні та колективним молебнам. Виросте покоління, якому дідусі не будуть у свята показувати кітелі з нагородами. І навіть парад на 9 травня буде сприйматися як головний огляд військ і техніки, а не як цитата історичних подій середини минулого століття.

І рано чи пізно буде змінюватися мова обговорення й стилістика дискусії. Так, держзамовлення і формована ним ідеологія будуть домінувати – у міру збереження відповідної статті витрат у бюджеті – але паростки нового осмислення будуть проростати. І в якийсь момент ми виявимо, що мова опису військового побуту може стати співзвучною все тій же голлівудській «Люті» про долю американського танкового екіпажу. В якій епос буде ділити місце з брудом побуту. І баланс одного й іншого в рівнянні буде теж змінюватися.

І всі ті теми, появу яких сьогодні в кримському громадському дискурсі навіть неможливо уявити, почнуть оконтурюватися. Події між вереснем 39-го і червнем 41-го – осмислюватися. Повсякденна тканина військового побуту – проговорюватися. Білі плями в історії Другої світової – проявлятися. Фігури замовчування приречені йти в минуле, і зупинити цей процес з кожним роком буде все складніше – просто тому, що спроба переграти час приречена на поразку.

Тому що сучасність ще можна спробувати вибудувати на минулому. Але на минулому не можна вибудувати майбутнє. Особливо, якщо це минуле вихолощене і не зазнає рефлексії.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.