7 грудня 2016, середа

Чому Москва обміняла Афанасьєва та Солошенка

коментувати
Кремль віддає Україні її співгромадян, хоча ще нещодавно не збирався навіть розмовляти на цю тему

Геннадій Афанасьєв повинен був вийти на свободу в 2021 році. Юрій Солошенко – 2020. Час відчувається суб'єктивно – з точки зору в'язнів російської тюрми, обидві ці дати нескінченно далекі. А стан здоров'я політв'язнів (у Солошенка – рак, у Афанасьєва – зараження крові) могло зробити ці тимчасові рубежі і зовсім недосяжними, - пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Але ось вони вдома – їхній персональний жах закінчився. Однак сам формат звільнення Афанасьєва та Солошенка досить цікавий. Тому що їх не просто звільнили, а обміняли. Причому це саме той випадок, коли українських громадян обміняли на українських громадян. В Росію у відповідь чартером відлетіли одесити Олена Гліщинська і Віталій Діденко. У 2014-му вони, за даними слідства, створювали в області сепаратистський рух під назвою «Народна Рада Бессарабії».

Якби хтось сказав ще місяць тому, що Росія буде готова обмінювати українців на проросійських українців – його б підняли на сміх. Тому що з першого дня війни вся позиція Кремля складалася з формули «ми до цього стосунку не маємо». І навіть визнання участі російських військ у анексії Криму було половинчастим – солдати, за словами російського президента, лише допомагали самим кримчанам «визначитися з майбутнім».

А щодо подій на українському материку все було куди більш однозначно: Росія досі намагається переконати всіх, що війна – справа рук Банкової і має лише цивільний характер. Що Москва не є стороною конфлікту, і що всі переговори повинні йти безпосередньо між Донецьком, Луганськом і Києвом. І що будь-які сепаратистські рухи в українських регіонах породжені небажанням самих українців приймати «постмайданну Україну».

Гліщинська і Діденко – «свої» для Москви

І ось на цьому тлі Кремль забирає до себе українських громадян, які два роки тому закликали російського гаранта копіювати «кримський прецедент» по всій території України. І якщо обмін ув'язненими йде за формулою «наших на ваших», то в цьому розкладі Гліщинська і Діденко – «свої» для Москви. Тієї самої Москви, що ще нещодавно намагалася відхреститися від будь-яких натяків на те, що причетна до подій на території сусідньої країни.

Якщо ви не бачите в цьому суперечності, то згадайте, що вся історія Донбасу – це приклад того, як Москва, цинічно експлуатуючи прорадянські настрої, перетворила цілий регіон на рукотворне «Сомалі». В якому автомат Калашнікова став єдиним соціальним ліфтом. І всі заклики місцевих прорадянськи налаштованих людей «ввести війська» або роздати паспорти з двоголовим орлом так і залишилися без відповіді.

Якщо доля Гліщинської і Діденка – це «сигнал» Москви для «внутрішнього користування» про те, що «своїх не кидаємо», то дуже скоро двоє одеситів повинні стати топовими ньюсмейкерами на російських каналах. Вони повинні стати публічними, повсюдними і балакучими. Тоді цей «сигнал» дійсно стане «новою нормою»: якщо ти за Росію, то Кремль про тебе не забуде і, рано чи пізно, забере. А якщо Глищинская і Діденко повторять долю Александрова та Єрофєєва, то ні про який сигнал мови бути не може.

Тому що з моменту повернення російських спецназівців в Росію їхня доля нікому достеменно не відома. Навіть російські телеканали подавали звільнення Надії Савченко не як обмін, а як акт суверенного милосердя. Причому малося на увазі, що це було мало не в односторонньому порядку. Для цього Кремль навіть розіграв історію про родичів убитих російських журналістів, які попросили у Володимира Путіна звільнити українську льотчицю. З урахуванням того, що самі родичі щиро вважали її причетною до загибелі чоловіків, вся ситуація виглядає втричі цинічно.

І саме тепер питання постають перед нами у весь свій риторичний зріст. Чому Кремль віддає Україні її співгромадян, якщо ще недавно не збирався навіть розмовляти на цю тему? Переговори йдуть між Києвом і Москвою чи Кремль торгується з Брюсселем і Вашингтоном? Що отримує Росія в обмін на українських громадян і чи обмежується її інтерес лише тим, що лояльні Кремлю громадяни залишають українські в'язниці? Наскільки велика пакетна угода і скільки прізвищ стоїть в цьому списку?

Саме ці питання будуть визначати конфігурацію завтрашнього дня. Тому що в миролюбність Москви – так само як і її готовність керуватися абстрактним гуманізмом – віриться насилу. Зрештою, рішення про помилування українців приймає та сама людина, яка два роки тому доводила всьому світові нікчемність прикордонного стовпа і те, що у «русского мира» немає меж, є лише горизонти.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.