1 травня 2017, понеділок

Чого не знають галасуючі "можемо повторити"

коментувати
Коли хтось в патріотичному запалі клеїть на заднє скло автомобіля напис «на Берлін», це означає, що він просто не розуміє ту саму війну

Історія здатна чогось навчати лише тоді, коли її пам'ятають. Інакше на зміну тези «більше ніколи» приходить підступне «можемо повторити». Проблема в тому, що прихильники другого гасла слабо уявляють, що саме вони хочуть «повторювати», - пише журналіст Павло Казарін для Крим.Реалії.

Один з головних музеїв Другої світової досі лежить під відкритим небом. Його єдині дослідники – учасники пошукових загонів. Саме вони знають, чому в радіатори наливали винне сусло. Вони в курсі, що спільного у знаряду та жіночої шовкової білизни. І про те, як пов'язані красноармійський «жетон смертника» та статистика «зниклих без вісті», теж можуть розповісти.

Промовиста фляга

«Коли відкопуєш німецького солдата, завжди кидається в очі те, що він повністю споряджений. Шкіряне «розвантаження», пряжка, небезпечні бритви з верстатами, дзеркальце. А загиблий радянський боєць майже завжди «гол как сокол». Аж до 1944-го року у вермахту майже завжди був порядок з підвезенням боєприпасів і харчуванням. У німців, коли вони стояли в довготривалій обороні, була навіть постільна білизна.

Знову ж таки, німецька фляга – мало того, що алюмінієва, так ще і обшита деревом – щоб уникнути перегріву. А у радянських солдатів були скляні фляги, які легко билися. Одного разу довелося відкопати радянську тушонку в скляній банці. На кришці під шаром солідолу було зображення ножа і детальний опис того, як відкривати консерви. Це робилося для тих, хто ніколи в житті не бачив тушонки».

Жетони смертників

«Коли в Севастополі з кораблів сходили на берег матроси, їх – максимум – вносили в якісь паперові списки, які зберігалися на кораблі. Причому у матросів, на відміну від піхотинців, навіть жетонів смертника не було. Якщо корабель гинув – разом з ним йшли на дно і архіви.

Німецький жетон смертника був зроблений з алюмінію, рідше – з цинку. Просвердлені в ньому дірки давали можливість розламати його на дві частини – одна частина вкладалася в кишеню (іноді – в рот) небіжчикові, інша відсилалася в Німеччину. Радянський же жетон представляв з себе пенал з паперовим вкладишем. Заповнювали цей вкладиш часто олівцем, причому нерідко цей олівець ховався в той же пенальчик. Якщо туди потрапляла волога, то дерево розривало пенал, попутно згнивав і паперовий вкладиш».

Що таке морпіх

«Морська піхота в роки війни – це, власне, матроси, які зійшли з кораблів на берег. Вони по праву вважалися елітою радянських збройних сил. По-перше, матроси служили перед війною по 5 років - тому вони були навчені куди краще звичайної піхоти. По-друге, на флот брали лише тих, у кого за спиною було мінімум 7 років школи – це необхідна умова для роботи зі складними корабельними механізмами. По-третє, це фізичні дані моряків.

Для ілюстрації: снаряд на есмінці важив 32 кг. При цьому знаряддя повинне було давати мінімум 5 пострілів в хвилину. Можете самі уявити, яким повинен був бути матрос, щоб в бою забезпечувати потрібну скорострільність.

У шукачів є так званий ексгумаційний лист – туди вписується опис останків і навіть орієнтовна причина загибелі (осколкове поранення, кульове або, наприклад, мінно-вибухова травма). Останки матросів дуже точно ілюструють поняття «генофонд нації». Майже всі – величезні, міцні мужики, ростом під два метри.

До речі, про колір форми. У матросів був такий військово-морський шовінізм – вони часом категорично не хотіли переодягатися в польову форму. Але це грало з ними нерідко і злий жарт – чорна форма була демаскуючим фактором».

Блузка для пороху

«В обложеному Севастополі жінки здали всі свої шовкові речі для потреб армії. Справа в тому, що гільзи боєприпасів калібром від 50 мм і вище зсередини обкладаються шовком – для кращого згорання пороху. А шовку-сирцю в обложеному місті катастрофічно не вистачало.

Знову ж таки – знаменитий севастопольський швейний комбінат № 2, який виготовляв обмундирування. Йому не вистачало потужностей – і жінки віднесли на підприємство особисті швейні машинки. А що таке в ті роки швейна машинка? Це, по суті, годувальниця – як корова у селі. Мало того, що всі жінки самі обшивали свої сім'ї, так швейна машинка ж давала можливість шити речі і на продаж. Але для фронту віддавали все найцінніше».

На війні багато фігури мови стають реальністю. Як, наприклад, фраза «море, червоне від крові»

Дві різні блокади

«Всі пам'ятають, що головний жах обложеного Ленінграда – це голод. А в обложеному Севастополі основна проблема була навіть не з їжею, а з водою. Літо 42-го року було одним з найспекотніших, плюс до цього – від постійних артобстрілів в повітрі «висіли» тисячі тонн піску та землі.

В мемуарній літературі є згадка, як при евакуації полотна Франца Рубо з Панорами першої оборони Севастополя знайшли старий план 4-го бастіону, де був хрестиком відзначений покинутий колодязь. Вирили восьмиметровий колодязь – і знайшли там воду!

І ще – у Севастополі був винзавод «Шампанстрой». Він почав роботу за пару років до початку війни. Через брак води під час оборони міста виноматеріал видавали не лише особовому складу, але й цивільному населенню. На винному суслі готували їжу, заливали в радіатори автомобілів і танків, поїли ним дітей. І досі багато хто з тих, хто пережив оборону Севастополя, шампанського категорично не п'ють».

Тушонка з тротилом

«Під час оборони міста Балаклавський консервний завод почав виробляти гранати. Це було нескладно, адже та ж протитанкова граната РПГ-40 представляє з себе порожню банку з-під тушонки з ручкою і детонатором, всередині якої містилося близько 500 грам тротилу. А граната РГ-42 – це фактично банка з-під згущеного молока з підривником від гранати Ф-1.

Нерідко з обрізків труб робили мінометні стовбури. Жерсть з дахів збирали для гранат. Для боєприпасів з горючою сумішшю збирали порожні пляшки. А ось те, що діаметр цигарки і патрона збігаються не випадково, а саме на випадок війни – це вже міф. Так може говорити лише той, хто не бачив патронний верстат. Так само як абсолютно непрофесійні міркування про «невипадкові» збіги діаметрів сосиски і великокаліберного патрона».

Жінки на війні

«Коли в кіно показують санітарок, які виносять бійців з поля бою – мало хто згадує, що таке було тільки в радянській армії. За західними військовими стандартами на полі бою в нейтральній смузі допомогу пораненим надавали після битви. А потерпілому бійцеві допомога потрібна в перші півгодини. І тільки у нас молоді дівчата під вогнем витягали з поля бою здоровенних мужиків зі зброєю. Між іншим, гвинтівка важить близько 4-х кг, а кулемет Дегтярьова – в районі 12-ти.

Багато дітей йшли на заводи працювати з міркувань патріотизму, до якого домішувався і практичний розрахунок. Адже утриманська продуктова картка – це мізер. А якщо підліток йшов на підприємство допомагати, він вже отримував картку робітника. І часом цим хлопчаки рятували від голодної смерті сім'ю – матір, сестер, братів».

Сало на рейках

«Партизанська кмітливість – це не тільки пісок, засипаний в стовбур танка (коли стовбур розривало при пострілі). Були ще випадки, коли в бензобаки засипали цукор – це призводило до повної зупинки двигуна. Уявіть, що відбувалося з літаками в повітрі.

На залізницях в гальмівні букси партизани іноді засипали пісок. При гальмуванні від фрикційного фонтану іскор з букса ті ж нафтові цистерни просто спалахували. Бувало й таке, коли рейки на невеликому підйомі натирали салом або солідолом. У підсумку залізничний склад не міг здолати підйом і виникав затор. Або ж не спрацьовувало гальмування перед вигином полотна – і потяг міг зійти з рейок».

Непартизанські гори

«Рельєф кримського півострова зіграв злий жарт з партизанським рухом. Гори не дозволяли їм робити такі ж рейди, які могли собі дозволити загони Ковпака або Сабурова. Крім того, восени і взимку кримські гори затягнуті хмарами. Одна справа – зробити аеродром і прийняти літак на рівнині, і зовсім інша – зробити таке ж в кримських горах в умовах хмарності. Не дивно, що кримський партизанський рух страждав від голоду і неможливості забезпечити поставки з «великої землі».

Кримський гірський рельєф грав на руку німцям. Полісся в Білорусі – це тисячі квадратних кілометрів лісів, а Крим – маленький, тут не сховаєшся. При цьому один поранений у горах забирає сили шести осіб: потрібно три зміни по дві людини для перенесення бійця, адже вози в горах марні».

1000 рублів за «Юнкерс»

«Під час пошуків доводилося натикатися на спеціальні агітаційні снаряди і бомби. Всередину цих боєприпасів вкладалися листівки, при спрацьовуванні заряду ці папери, намотані на стрижень, викидалися і розліталися над територією.

Мимоволі відзначаєш, наскільки різною було пропаганда всередині армій. У Союзі робився акцент на масовий героїзм і самопожертву, а німці закликали до того, щоб перемогти ворога і при цьому залишитися в живих. Так тривало приблизно до 1944-го року, коли ситуація в агітпропу змінилася з точністю до навпаки.

В середині війни, до речі, в Червоній армії ввели і грошові премії. Близько 1000 рублів платили за збитий ворожий літак. За корабель – близько 20 тисяч рублів. Платили гроші за евакуацію з поля бою радянської техніки. Гроші були все одно невеликі — булка білого хліба в тилу на чорному ринку коштувала десь 300 рублів. І, тим не менш, ці кошти грали свою мотиваційну роль – адже боєць міг відіслати їх рідним в тил».

«Листковий пиріг» мису Херсонес

«Про масштаб битв під Севастополем можна судити навіть з того, що німецька армія досягла тут найбільшої щільності артилерії на кілометр фронту за всю війну. Десь від 150 до 250 артстволів на кілометр фронту — і це не рахуючи авіації. Причому треба враховувати те, що сама площа обложеного Севастополя була порівняно невеликою: снаряди майже завжди падали в «житлову» зону.

На війні багато фігур мови стають реальністю. Як, наприклад, фраза «море, червоне від крові». Ті з севастопольців, хто пережив війну, згадують насамперед страшний трупний сморід, тисячі неприбраних тіл. Радянське командування не ризикувало кораблями для евакуації армії і мирних жителів в 42-му році – і на мисі Херсонес за німецькими даними, тільки в полон потрапило 80 тисяч радянських воїнів. Воронки на тому ж херсонеському аеродромі – це листковий пиріг. Спершу натикаєшся на 44-й рік: шар озброєння, німецькі останки, потім шар землі, а потім – 42-й рік і тіла наших солдатів. З деяких воронок діставали до п'ятдесяти чоловік.

Одного разу, до речі, був випадок, коли в селі Чорноріччя під Севастополем розкрили поховання і знайшли останки працівника міліції (по ґудзикам і пряжці визначили приналежність до роду військ). Бачили клубок пряжі? Ось так само він у колючий дріт був німцями замотаний».

Італійський «Ташкент»

«Під час війни Сімферопольський музей потрапив під повне розграбування. Кримську столицю німці взагалі взяли «теплою» — мотобригада Ціллера обігнала в настанні навіть радянські частини, які відступали з Перекопу. Зате вдалося врятувати картинну галерею Айвазовського і художній музей у Севастополі.

Ціла історія пов'язана з евакуацією полотна панорами першої оборони Севастополя. Справа в тому, що кораблі, які привозили в обложене місто озброєння і боєприпаси, вивозили з собою назад мирних жителів. Але так як весь Крим був захоплений, кораблям доводилося йти дуже далеко в море, щоб врятуватися від німецької авіації. Це не завжди виходило.

26-го червня 1942 року в Севастополь проривається останній великий надводний корабель – лідер ескадрених міноносців «Ташкент». Корабель-красень. По-перше, у нього були унікальні ходові якості (він давав 44,5 вузла при 2500 тонн водотоннажності). За коротку літню кримську ніч він встигав вийти з Новоросійська, дати гак у відкрите море, вивантажити в Камишовій бухті Севастополя поповнення (він брав на борт до 500 осіб), забрати тяжкопоранених (легкопоранені відмовлялися йти з поля бою) і знову вийти в зворотній шлях.

По-друге, він був гарний сам по собі – моряки називали його ще «блакитним крейсером». Справа в тому, що цей корабель будували італійці, а для Середземного моря блакитний колір був стандартним маскувальним забарвленням.

Так от, після того, як бомба влучила в будівлю Панорами, обгорілі шматки полотна Франца Рубо теж занесли на «Ташкент». Після того, як корабель вийшов із Севастополя в зворотний шлях, десь в районі п'ятої ранку його засікли німецькі авіарозвідники. «Ташкент» атакували цілих чотири години – на нього скинули близько 300 авіабомб. Пряме попадання було тільки одне – і знову доля – ця бомба ковзнула по якір-ланцюгю і пішла в море не вибухнувши. Але при цьому бічними гідроударами був зруйнований корпус, корабель був затоплений на одну третину і майже повністю позбувся ходу. І все ж він прорвався! І знову ж іронія долі – буквально через пару днів всього двома німецькими авіабомбами «Ташкент» був потоплений біля причалу в Новоросійську».

Шермани та Студебекери

«Найкращі вантажівки в радянській армії – це американські «Студебекери». Ці машини давали фору радянським вантажівкам по прохідності і потужності. До речі, на всіх лендлізовських машинах система числення була дюймова – і для кожного танка, літака або вантажівки необхідно було перекладати і адаптовувати інструкції.

При цьому американські «Шермани» користувалися суперечливою репутацією. У мемуарній літературі нерідко зустрічаєш, що екіпажі їх називали БМ-4 – «братська могила чотирьох». Справа в тому, що «Шерман» обшивався зсередини чистим каучуком. Робилося це для того, щоб врятувати танкістів від окалини, яка відлітає від броні в момент удару ворожого снаряда. Ідея правильна, але матеріал невдалий – адже каучук прекрасно горить. Влітку «Шермани» їздили з відкритими люками – і то у випадку пожежі встигав вискочити тільки командир машини. Знову ж таки – американський танк «Грант» не міг протистояти німецьким бойовим машинам, які випускались після 42-го року. Це підтвердили і танкові битви у Нормандії і Північній Африці.

Зате багато іншого було доречно. Радянський Союз не виробляв високооктанового бензину в принципі – і кожен танкер з імпортним пальним був на рахунку. В СРСР постачався і листовий алюміній – адже спочатку радянські винищувачі робилися з композитних матеріалів з невеликими вкрапленнями «крилатого металу». Нерідко використовувалася і просто т. н. «авіаційна фанера».

Дуже виручали і лендлізовські літаки. Наприклад, до кінця війни вся дальня бомбардувальна авіація Чорноморського флоту складалася з машин «Бостон А-20». Ці ж літаки використовувалися як торпедоносці. Знаменитий Покришкін теж літав на лендлізівській «Аерокобрі».

До речі, про асів. У послужному списку німецьких авіаторів часом значилося кілька сотень збитих літаків, а у наших – лише по кілька десятків. Така велика різниця пояснюється тим, що в радянській армії зараховувалися тільки ті збиті літаки, падіння яких підтверджувалося наземними службами. Тому радянським льотчикам не зараховувалися літаки противника, що впали в море або впали за лінію фронту».

Настріл

«Коли працюєш з металодетектором, часом натикаєшся на невідповідності між історичними описами боїв і фактами. Є таке поняття, як «настріл». Бойова траншея зверху завжди всипана гільзами – навіть якщо після війни частину гільз зібрали, то в землі все одно залишається з надлишком. І якщо настрілу немає, то, швидше за все, траншея – не бойова. І іноді ті ділянки, що за документами проходять як бойові, в реальності виявляються без настрілу.

Досі Севастополь і його передмістя – одне велике звалище зброї: на місто було скинуто від 1,5 до 2 тонн боєприпасів на квадратний метр. За деякими даними на Севастополь падало на день до десяти тисяч снарядів».

Без чоловіків

Дід одного з шукачів розповідав, що, коли він після демобілізації їхав за документами до себе на батьківщину в Тамбовську область, у села було страшно заходити. Всюди – одні лише вдови. Жінки, розуміючи, що їх сімейне життя, за великим рахунком, закінчилось, мріяли тільки про одне – про дітей. Навіть не в шлюбі – у вагітності вони бачили єдину можливість знайти сенс подальшого життя. «Нарозхват» були всі – від неповнолітніх до старих. Про це рідко пишуть, таке не часто знімають в кіно, але все це – лише ще одне обличчя Другої світової.

Ці розповіді не претендують на енциклопедичну точність – вони суб'єктивні, як і вся історія Війни. Але коли хтось в патріотичному запалі клеїть на заднє скло автомобіля напис «на Берлін», це означає, що він просто не розуміє ту саму війну, яку спекулянти воліють ідеалізувати до повного безпам'ятства.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.