6 грудня 2016, вівторок

Українські музеї майбутнього

коментувати
Відеопрезентації, інтерактив та електронні бібліотеки — українським музеям пора діяти за рамками очевидних можливостей. Інакше вони так і залишаться без відвідувачів

Після приходу нового губернатора Михайла Саакашвілі в Одесі почалася активна робота, в тому числі і в культурному секторі. Якщо згадати успішну музейну реформу Давида Лордкіпанідзе в Грузії, можна очікувати, що щось схоже зроблять і в Україні. Але поки що більшість українських музеїв змушені застосовувати стратегію виживання, а не процвітання.

В офісі нового директора Національного історичного музею Тетяни Сосновської кипить життя. “Я прекрасно розумію, що таке сучасний музей і яким він повинен бути. І не через п'ять років, а зараз,— говорить вона.— З іншого боку, прекрасно розумію, що ми не маємо такої розкоші, як дизайнерські рішення та сучасне обладнання".

Розкіш європейських музеїв поширюється не тільки на регулярне оновлення інвентарю, але і на соцмережі. У Музею національної історії Лондона — 327 тис. фоловерів у Фейсбуці і майже 796 тис. "чекінів". Відвідуваність музею — в середньому 4 млн осіб на рік. І тут необхідно побачити прямий зв'язок між лайками і відвідинами. Переключитися з архаїчного мислення на прогресивне і згадати, що одна з функцій музею — навчання та освіта.

Більшості українських музеїв потрібно зрозуміти, що вони конкурують не тільки між собою. З погляду маркетингу вони стоять в одній черзі з торговими центрами, кінотеатрами і численними лекторіями. Зрозуміло, мова йде про інший зміст. Але якщо подача понура, то в нашому багатому пропозиціями для розуму і серця світі ніхто не захоче витрачати час на смуток.

До багатьох безцінних експонатів можна дотягнутися рукою. Вони не закриті склом або ґратами

Людям може бути цікавим не музей минулого, а музей майбутнього про минуле. З відеопрезентаціями, інтерактивними програмами, електронною бібліотекою. І аж ніяк не з похмурими люстрами і висохлими бабусями-наглядачками. Якщо музеї не почнуть мислити ширше своїх очевидних можливостей, вони так і залишаться без відвідувачів.

За іронією долі наступного дня після зустрічі з директором історичного музею я опинилася в Будапешті і оселилася в апартаментах з грандіозним видом на Музей історії. Фасад будівлі як раз прикрашали до щорічної Ночі музеїв. Діджей налаштовував апаратуру, перед входом натягували великий екран для демонстрації фільмів, а на фасаді розвішували паперові гірлянди. З кожною годиною збиралося все більше людей.

Всередині історичного музею Будапешту, як, втім, і будь-якого іншого музею про минуле, з ходу огортають запахи густої старовини. Здається, що зараз тебе втягнуть в чергову нудну історію, але не тут‑то було. Перше, що я бачу в основному залі для змінних експозицій,— гойдалки в натуральну величину, пригвинчені до стелі, на яких гойдаються важкі афроамериканки. Всі фотографують один одного на тлі експонатів. Наглядачки немає. Хтось розглядає експозицію, хтось слухає музику або відпочиває на смугастих лежаках.

Нагадаю: в якийсь момент Будапешт вирішив перестати бути містом з радянським минулим і вибрав багату європейську історію, де музей — не тільки місце для зберігання цінностей, але і для натхнення.

Постійна колекція музею — не найвидатніша. Але при цьому вона чудово презентована. До багатьох безцінних експонатів можна доторкнутися рукою. Вони не закриті склом або ґратами, як часто буває в музеях, що сидять на руїнах комуністичного ладу.

В іноземних музеях вражає якість презентації ідей. В українських цього почуття не відшукати. Тут є прекрасні колекції, хороші виставки, але вони абсолютно не окриляють відвідувачів. І справа не тільки в обмеженому бюджеті, але і в способі мислення.

Коли я вчилася в Англії, головне, про що нам говорила директор курсу манірна леді Лізі Перотт (тривалий час вона працювала в Тейт Модерн),— це переосмислення. Ви можете займатися чим завгодно, але важливо завжди дивитися на своє заняття з висоти XXI століття. Не можна просто взяти добре предмет, який добре зберігся і показати його на виставці тому, що він є. Це нудно. Повідомте нові факти про нього, покажіть під іншим світлом або помістіть серед абсолютно несхожих речей. Слід розширити межі сприйняття.

І це лише верхівка айсберга. Україні пора переосмислити роль музею в цілому. Адже якщо продовжувати розуміти музей як місце збереження культурної спадщини, він так і залишиться спрямованим тільки в себе. Порожні зали підтверджують, що це шлях в нікуди. Якщо ж подивитися на музей як місце зустрічі та розвитку культурного діалогу — він одразу переорієнтовується на людину. Для цього, власне музеї і створені.

Колонка опублікована в журналі "Новий Час" за 7 серпня 2015

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Катерина Тейлор   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.