6 грудня 2016, вівторок

Стару тезу "Україна – не Росія" вичерпано

коментувати
Україна цінна для Євросоюзу тим, що може не зупинити Росію, як прийнято вважати, а змінити вектор її розвитку

Президент Порошенко, виступаючи зі зверненням з нагоди Дня Європи, заявив, що саме українці "сьогодні захищають Європу від варварства, тероризму, агресії і мілітаризму, що нависли над усім нашим континентом". Зрозуміло, загрозою Європі далі була названа Росія. Україна представляється київськими політиками свого роду фронтиром, навколо якого відбувається сутичка зла і добра. У цьому в Києві і бачать місію країни, так чи інакше обґрунтовуючи своє європейське майбутнє тим, що "боротьба проти російської агресії є боротьбою за Європу".

З перших днів революції гідності я був повністю солідарний з українцями, обуреними діями свого клептократичного режиму. Я також сподіваюся, що Україна в майбутньому увійде в Європейський союз, а українська мова стане офіційною мовою ЄС. Саме тому хотів би висловити сумніви щодо того дискурсу, який зараз домінує в Києві.

На мій погляд, українські проєвропейські політики не свідомі простої обставини. У Європи своя самоідентифікація, яка десятиліттями передбачала певну межу між Європою і Росією. Ця межа, загалом і в цілому, проходить по межі Російської імперії і Радянського Союзу, і у свідомості європейського політичного класу вона нікуди не зникла.

Процес політичної консолідації Європейського Союзу передбачав, що члени цього об'єднання раді всім європейцям, які готові прийняти «загальноєвропейські» норми. Цим була обумовлена швидка інтеграція в ЄС Іспанії, Португалії та Греції після того, як ці країни звільнилися від військових диктатур. Настільки ж «оперативно» в Союз увійшли держави, яких політика Михайла Горбачова позбавила від радянського домінування. Відбувалося це тому, що всі країни від Португалії до Польщі і від Греції до Естонії «за визначенням» визнавалися європейськими та їхнє прагнення возз'єднатися з «Європою» сприймалося як щось природне. Між тим, коли межі Європейського Союзу підійшли до меж того, що в Кремлі називають «історичною Росією», логіка процесу не могла не порушитися.

Україна (як Білорусь чи Грузія, не кажучи про саму РФ) сприймаються в Європі зовсім не так, як Словаччина і навіть Болгарія. Всі ці країни — частина неєвропейського світу, і тому конфлікти між ними, не розцінюються європейцями як мають до неї пряме відношення. Ця обставина, на мій погляд, не враховують у Києві.

Потрібно не стверджувати, що Україна — це Європа, а доводити це

Протягом усіх "раундів" розширення Європейського союзу країни-члени ЄС могли оцінювати ризики прийняття нових держав в Союз, але ніколи не сумнівалися в тому, що ті мають на це підстави. Як тільки такі сумніви виникали, процес не зрушувався з місця: приклад — Туреччина. Тому, якщо раніше потрібно було лише довести, що ти відповідаєш вимогам", то тепер — ще і те, що ти "потрібен". І опис страждань народу і його боротьби з силами зла для входження в Європу тут не подіє. Європейці відчувають більше загроз на індивідуальному рівні (наприклад, від мігрантів), ніж на геополітичному (як від небезпечної та ядерної Росії), і останні не стануть для них основним чинником вибору. «Європа», зрештою, ніколи не просила Україну від когось захищати себе.

На наших очах, ймовірно, завершується черговий постмайданний період українсько-європейського зближення. На відміну від середини 2000‑х років, цього разу Київ досяг набагато більшого: вступила в дію Угода про асоціацію з ЄС; незабаром для українців буде скасовано візовий режим; країна отримала серйозну фінансову допомогу. Але це, мабуть, і є та межа, переступити через яку можна лише у разі, якщо європейці будуть по‑справжньому зацікавленими в Україні, а не просто віддадуть належне героїзму та волі українського народу. Потенціал експлуатації старої тези про те, що "Україна — не Росія", вичерпаний. Потрібно визначатися, що є Україна поза цього протиставлення і що вона може дати Європі і європейцям.

На мій погляд, пострадянським державам необхідно продемонструвати як мінімум три моменти. По-перше, готовність швидко вирішити всі конфліктні ситуації по периметру його кордонів. По-друге, здатність принести інтереси власного олігархату в жертву політичній задачі включення в Європу, почати радикальну боротьбу з корупцією, прийняти максимально швидко європейські закони і норми, з кожним роком поширюючи дію acquis на власні країни і залучаючи європейські капітали навіть у тому випадку, якщо вони загрожуватимуть домінуючим позиціям місцевих гравців. І, нарешті, по‑третє, враховуючи зв'язки Європейського союзу та Росії, всі ці "фронтирні" держави повинні бути не стіною, що розділяє Європу і Росію, а сполучною ланкою між ними. Логіка економічного розвитку Євросоюзу передбачає зсув індустріального потенціалу на схід, і в цьому випадку Україна повинна зробити все можливе для того, щоб стати для європейських бізнесменів не "полем війни за свободу", а найбільш ліберальною, безпечною і business friendly країною.

Складно сперечатися з тим, що Росія принесла Україні багато проблем і створить їй в майбутньому ще більше. Однак подолати ці проблеми, я вважаю, можна, тільки змістивши нинішні акценти. Потрібно не стверджувати, що Україна — це Європа, а доводити це. Не ображатися на непіддатливість європейців, а робити пропозиції, від яких вони не зможуть відмовитися. І, що найважливіше, постійно нагадувати собі, що для тих, хто не сприймається європейцями як частина Європи, шлях до ЄС буде на порядок складнішим.

Україна цінна для Європейського союзу тим, що може не зупинити Росію, а змінити вектор її розвитку — своїми успіхами доведе, що в православній, пострадянській, раніше корумпованій та криміналізованій країні можливо побудувати європейське суспільство. Але для того, щоб це зробити, потрібно припинити конфронтаційну риторику; перестати пояснювати свої проблеми агресією Росії, а почати їх комплексно вирішувати.

Колонку опубліковано в журналі Новое время від 27 травня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше думок тут

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Владислав Іноземцев   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Владислав Іноземцев
Владислав Іноземцев

Російський політолог, доктор економічних наук, керівник Центру досліджень постіндустріального суспільства

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.