9 грудня 2016, п'ятниця

Китайський камінь у світовому городі

коментувати
Всупереч побоюванням, перегріта китайська економіка не змінить світ, а навпаки — гарантує його збереження в звичному вигляді. Чому?

Сьогодні лише абсолютно байдужа до глобальних проблем людина не спостерігає за тим, що відбувається в Китаї. Більшість експертів переконані, що сповільнення господарського зростання в цій країні призведе до подій, які економічно та політично змінять весь світ. Я б ризикнув застерегти від подібних ілюзій і поглянути на проблему з дещо більшої відстані.

Китай, безумовно, найкращий за останні півстоліття приклад успішного "наздоганяючого" розвитку. Його частка в світовій економіці з моменту початку радянської перебудови зросла у 5,7 разів, в той час як частка російської скоротилася на 15 %, а української — майже вдвічі. Експортуючи в 1985‑му товарів менше, ніж НДР, сьогодні Китай продає їх за кордон у півтора рази більше, ніж об'єднана Німеччина. З 2013‑го він є найбільшим виробником промислової продукції в світі. Проведені в країні реформи врятували від злиднів понад 700 млн осіб. Будь-який реформатор повинен схилити голову перед діяннями Ден Сяопіна і його послідовників.

У той же час далеко не очевидно, що головна надія китайських керівників — вивести країну в ранг першої економіки світу — може збутися. У ХХ столітті ми багато чули про "занепад" США і про когось ще, хто скоро стане № 1. У 1960‑ті таким претендентом здавався СРСР, в 1980‑ті — Японія, Китай. Але всі колишні надії були марними — передусім тому, що Захід розвивався як економіка знань, притягуючи інтелект зі всього світу, а його опоненти так і залишалися імітаторами. В індустріальну епоху зміна лідерів відбувалася постійно: Англія відтісняла Францію, потім поступалася Німеччині, та віддавала пальму першості США; боротьба за друге місце була ще наполегливішою. Але з 1950‑х років лідер у світовій економіці та політиці більше не змінювався.

Китай може бути посунутий Індією або іншими поки менш розвиненими країнами Азії

Теперішнє китайське уповільнення, на мій погляд, викликано не проблемами на фондових біржах і не затоваренням ринку житла. З цими питаннями Китай цілком може впоратися своїми $3,6‑трильйонними резервами і багато в чому плановою економікою. Воно викликане розумінням того, що країна підійшла до межі, на якому зупинилися СРСР і Японія; вона, якщо використовувати термін японського економіста Тайічі Сакайя, стала the ultimate industrial economy, але так і не перетворилася у щось більше. І як наприкінці 1980‑х у своєму розвитку сповільнилася Японія, а її естафету прийняли Південна Корея і сам Китай, так і в 2010‑х роках Китай може бути посунутий Індією або іншими поки менш розвиненими країнами Азії.

Все це говорить про те, що китайське уповільнення (яке не слід плутати з кризою) як раз не змінить світ, а збереже його в звичному вигляді. Саме швидке зростання китайської економіки породило міфи і бульбашки на межі століть: бум на ринку енергоносіїв і сировини; гігантські дисбаланси у світовій фінансовій системі; ілюзії нової конфігурації глобальної політики; відчуття наближення кінця" західного світу і свого роду "відновлення історії". Все це може виявитися фікцією. Загальмуваши, китайська економіка не перестане існувати — вона лише візьметься шукати більш інтенсивні патерни розвитку з одного боку, а з іншого — змусить китайських політиків бути більш обачними та обережними.

В результаті світ через 10-20 років може повернутися до стану, коли ціни на нафту і газ, залізну руду і вугілля виявляться набагато нижчими, ніж сьогодні (китайські інвестиції в сировинні проекти за кордоном істотно знеціняться), а співпраця з Заходом буде виступати куди більш надійним інструментом забезпечення успіху і безпеки, ніж заперечення його домінування. Зрозуміло, на шляху до цієї нової рівноваги ми скоріш за все побачимо драматичні події: банкрутство петродержав на Близькому Сході і ресурсодобувних країн в Латинській Америці; нове уповільнення в Африці, де економічний бум багато в чому був викликаний китайським попитом; спад на ринку озброєнь і нову "розрядку"; суттєві зміни у світовій фінансовій системі. Однак я переконаний, що все це виявиться цілком припустимою ціною за ту нову рівновагу, до якої прийде глобальний світ XXI століття.

Китай — це свого роду величезний валун, кинутий у відносно спокійне озеро, який породив своїм падінням у нього величезну хвилю. Але навіть таке збурювання водної гладіні не буває вічним, і за якийсь час поверхня озера заспокоїться, а кораблики, випадково підняті мало не до небес, знову ляжуть в дрейф.

Колонка опублікована в журналі "Новий час" за 14 серпня 2015

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Владислав Іноземцев   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Владислав Іноземцев
Владислав Іноземцев

Російський політолог, доктор економічних наук, керівник Центру досліджень постіндустріального суспільства

Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.