20 серпня 2017, неділя

Москва править балом на Близькому Сході

коментувати
Десять років тому тут панував відносний баланс сил, тепер же кермо влади в свої руки бере Росія

Переговори, що відбулися нещодавно в Астані, продемонстрували російське лідерство в Сирії. Москва стала одним з головних гравців у цьому конфлікті, вступивши у війну і розширивши з часом свій вплив. Кремль зумів не тільки скликати мирні переговори, але і диктувати іншим свої умови.

Переговори показали, що у світі формується нова союзна вісь – сирійський президент Башар Аль-Асад, ліванська ісламістська група Хезболла та Іран – яку підтримують Росія і Туреччина.

Російський президент Володимир Путін визначив місце проведення переговорів і спільно з Іраном склав список запрошених. Міністр закордонних справ РФ Сергій Лавров також запросив на переговори адміністрацію Дональда Трампа, однак запрошення надійшло в перший день перебування новообраного президента на посаді. Більш того, проти участі США виступив Іран. В результаті посол США в Казахстані був присутній на переговорах як сторонній спостерігач.

Мирні переговори закінчилися тим, що Росія, Іран і Туреччина погодилися спільно моніторити виконання сторонами умов перемир'я. На даний момент домовленості не виконуються в повній мірі, оскільки не вщухають бої між повстанцями і екстремістськими групами. Головні сторони конфлікту – режим Асада і сирійська опозиція – не сиділи за одним столом і не підписували спільних угод. Наступні переговори планується провести в Женеві 8 лютого, але надій на досягнення мирної угоди небагато. Немає впевненості в тому, що протиборчі сторони дійсно хочуть покласти край конфлікту.

У світі формується новий союз: Башар Аль-Асад – Хезболла – Іран

Технічно переговори в Астані не можна назвати мирними, оскільки на порядку денному немає пропозицій щодо довгострокового миру. Ба більше, не було навіть пропозицій щодо всеосяжного перемир'я, адже російські літаки і сили Асада не переставали бомбити позиції опозиції в декількох районах Сирії навіть під час переговорів.

Поки Росія домінує в сирійському небі, Іран контролює ситуацію на землі з допомогою сирійських, іракських і ліванських шиїтів, а також іранських корпусів Вартових Ісламської революції, які контролюють наступ на позиції повстанців. При бажанні Іран може змусити підконтрольних йому бойовиків дотримуватися перемир'я, а спільно з Росією вони можуть добитися цього і від Асада. Але оскільки воєнні дії не припинилися ні в повітрі, ні на землі, можна припустити, що ані Росія, ані Іран ще не вичерпали всіх своїх військових опцій.

Режим Асада безсоромно заявив, що не зацікавлений у припиненні військових дій доти, доки «всі терористи не будуть розбиті, і вся територія не буде повернута». Захоплення Алеппо стало серйозним досягненням для осі Іран – Асад – Росія. Вони значно зміцнили свої позиції. Асад посилив свою владу, Туреччина тепер, по суті, в російському таборі, а сирійська опозиція позбулася головних захисників.

Після взяття Алеппо у режиму Асада з'явилася серйозна оборонна лінія, яка простягається від турецького кордону на півночі до йорданського на півдні. Це гарантує безпеку Дамаска і гірського масиву Ан-Нусарія на заході. Крім того, це забезпечує відкритий кордон з Ліваном, який з моменту початку сирійської війни став стратегічним плацдармом для режиму Асада. Хезболла абсолютно вільно переміщає людей і озброєння між двома країнами. Звісно, всередині цієї лінії залишаються проблеми: Ідліб і околиця Дамаска. Втім, в Ідлібі опозиція розділилася на тих, хто готовий брати участь у переговорах, і тих, хто не готовий. На цей момент вони воюють один з одним. Що стосується околиць Дамаска, то після захоплення Алеппо режим Асада почав відвойовувати і їх.

Туреччина, яка не дочекалася належної підтримки з боку США на перших етапах протистояння режиму Асада, і піддана критиці з боку інших союзників по НАТО за жорстку політику щодо курдів, поступово перейшла на російські позиції щодо Сирії. Як не дивно, цьому посприяв інцидент зі збитим турками російським військовим літаком у листопаді 2015 року. Незабаром після цього Росія розгорнула зенітну ракетну систему С-400, а також попередила Туреччину, щоб та більше так не чинила. Без підтримки НАТО Туреччина більше не може проводити будь-які повітряні операції над Сирією, не отримавши спеціального дозволу Росії. Якби не членство в НАТО, Туреччину можна було б назвати союзницею Росії. Підтримка сирійської опозиції з боку Туреччини істотно скоротилася.

Втрата підтримки з боку Туреччини стала важким ударом для опозиції. З приходом до влади адміністрації Трампа опозиція (за винятком хіба що переважно курдських Сирійських демократичних сил, СДС) втратила навіть ту невелику підтримку, яку надавали їй США при Обамі. Важко сказати, чи стане адміністрація Трампа і далі підтримувати СДС. Саудівська Аравія, яка забезпечувала фінансування сирійської опозиції з 2011 року, втягнута в складну і дорогу війну в Ємені, кінця якій поки що не видно. Враховуючи туманні перспективи опозиційних сил у Сирії і скорочення доходів від продажу нафти, варто очікувати зниження підтримки сирійської опозиції і з боку Саудівської Аравії.

Росія стала основним гравцем на сирійському театрі. Режим Асада не може воювати далі без її підтримки. Опозиція теж зможе добитися перемоги або миру тільки на російських умовах. Зараз парадом керує Москва. Сполучених Штатів поки що не видно в Сирії, і, якщо Трамп налагодить партнерство з Росією, дії Америки будуть, імовірно, спрямовуватися Путіним.

Іран також став силою, на яку треба зважати, особливо в Лівані. Підтримка режиму Асада окупилася. Обрання президентом Лівану Мішеля Наїма Ауна, союзника Хезболли, остаточно закріпило вплив Ірану в цій країні. Його головний союзник, Хезболла, змогла тримати пост президента Лівану вакантним протягом двох років, поки інша сторона доклала всіх зусиль, щоб обрали Ауна. В Іраку, незважаючи на панування прем'єр-міністра Хайдера аль-Абаді, підтримувані Іраном шиїтські військові Сили народної мобілізації та їхні союзники, як і раніше, є потужною силою, яка контролює важливі райони, розташовані вздовж сирійських і іракських кордонів.

Десять років тому тут панував відносний баланс сил. Була вісь США – Саудівська Аравія – Туреччина, а на противагу їй існувала вісь Іран – Росія – Асад. З ослабленням ролі Саудівської Аравії і фактичною нейтралізацією Америки і Туреччини можна говорити, що переговори в Астані зафіксували новий розклад сил на Близькому Сході.

Переклад НВ

Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Набіля Хурі. Републікування повної версії тексту заборонене

Оригінал

Більше поглядів тут

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.
ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Набіль Хурі   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.