27 лютого 2017, понеділок

Війна за мир

коментувати
Майбутнє Донбасу доведеться придумати і побудувати наново силами тих, хто зміг уникнути руйнівного впливу насильства як норми
Елеонор Нотт, дослідник з престижної Лондонської школи економіки, обрала темою своєї дисертації питання російської ідентичності в Криму і встигла в 2012-2013 роках провести польову роботу. Вона визначила п'ять ідентичностей слов'янської частини жителів півострова: дискриміновані росіяни; етнічні росіяни; кримчани; політичні українці; етнічні українці.

Несподіваним висновком стало те, що, незважаючи на різницю в оцінках того, що відбувалося, всі погоджувалися на статус-кво "Крим — це Україна". Навіть “дискриміновані росіяни“, які дуже симпатизували Росії та описували жахи пригнобленості українізацією, вважали, що поганий мир кращий, ніж хороша війна. Їхній російський патріотичний запал істотно охолоджували уявлення про катаклізми і кровопролиття, які неминуче чекали їх у разі спроби переходу до Росії.

Це і багато інших досліджень чітко вказують на ключову мотивацію тих, хто живуть уздовж української частини європейсько-євразійського розлому. Мотивацію більш важливу, ніж мова, етнічна належність і відповідь на питання про те, чиї саме діди - воювали, були героями.

Ця мотивація — гострий брак безпеки, що перетворює життя майже кожної людини в постійну боротьбу за виживання в умовах мінливого, але повсякчас недружнього середовища. Економіка, політика, право і взагалі вся система — проти людини. За тебе тільки ти сам і, може, ще кілька тих, кого знаєш особисто. "Але краще нікому не довіряти".

Тисячі загиблих у Донбасі жорстко контрастують з винятковими обставинами анексії Криму: насильницькими, але без масових жертв. А в разі спроби України повернути собі півострів реалізація кровопролитного сценарію в очах його жителів може виглядати неминучою. Товарна блокада, підриви ЛЕП, посилення української армії — все свідчить про нарощення здатності силових дій. І тепер можна з великою вірогідністю припускати, що навіть етнічні чи політичні українці, котрі сильно ностальгують за Україною, на цей раз вважають, що поганий мир кращий, ніж хороша війна. Тому краще пересидіти, навіть внутрішньо не погоджуючись з тим, що відбувається.

Логіка ураженої безпеки страшна своїми побічними ефектами. Скорочується горизонт планування і погіршується здатність дивитися вперед. Знижується здатність міркувати раціонально і встановлювати причинно-наслідкові зв'язки. Недовіра стає базовою передумовою у відносинах між людьми. Все це ми бачимо в окупованому Донбасі. Емоційно заряджений образ українського ворога в зоні окупації стійкий, і це теж підтверджується дослідженнями.

Залишається вихід — замороження конфлікту до зміни геополітичного розташування сил

З 2014 року суспільний розвиток на основній і окупованій частинах України пішов різними шляхами. В Україні зміни хоч просуваються насилу, все-таки спрямовані на зростання громадянської суб'єктності людини. Саме людина, її цінності, права та інтереси повільно пересуваються в центр політики. Процес в окупованих Донбасі і Криму протилежний — людина стає об'єктом, ціллю, в багатьох випадках навіть мішенню тих, кому держава формально або неформально дала право застосовувати насильство.

За таких умов здатність суспільства користуватися політичними та економічними свободами буде зміцнюватися "на материку" і погіршуватися в зонах окупації. І якщо уявити, що внаслідок якогось чергового Мінська відбудеться формальна інтеграція окупованого Донбасу в Україну, то виявиться, що реальна інтеграція практично неможлива. Здатність населення користуватися ключовими інститутами — законами та правилами, правами й свободами — настільки провалена в зоні сьогоднішньої окупації, що говорити про реальну демократію та вільну економіку можна буде тільки після багаторічної реабілітації.

А швидкого рішення не видно. Сценарій повернення в 2013‑й нереальний і вже неприйнятний для тих, хто зробив активний вибір. Будь-яка ескалація конфлікту підвищує сприйманий рівень загрози і зменшує можливість мирного вирішення. Існуючий конфлікт нераціонально розв'язувати силою, проте його неможливо розв'язати і мирно. Залишається вихід — замороження конфлікту до зміни геополітичного балансу сил.

Значить, всередині окупованих регіонів події будуть розвиватися за спіраллю, що звужується, де кожний наступний виток — новий крок суспільної деградації.

Зрештою, в Донбасі ключовим буде не повернення до довоєнного способу життя. Майбутнє доведеться придумати наново і створити силами тих, хто зміг уникнути руйнівного впливу насильства як норми. Для тих же, хто вільно чи невільно став соціальною базою для сепаратистів, новий соціальний договір може бути дуже простим: мир, безпека і навіть можливість реалізації патерналістської мрії в обмін на тимчасове політичне мовчання і непротивлення розвитку. Новий Донбас, що вирветься таким чином з "совка", може стати найбільш несподіваним місцем для інновацій — без тягаря минулого, з устремлінням у майбутнє.

Текст опубліковано у журналі "Новое Время" від 5 лютого 2016 року в рамках теми випуску "Що коли Донбас завтра наш". Републікацію повної версії заборонено

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.