23 серпня 2017, середа

Танці довкола олів’є. Про залишки "совка"

коментувати
Ось що явно показали нам роки, що пройшли після розпаду СРСР

Виявляється, практично вся система радянського правління з деякими модифікаціями, більше косметичними, може зберігатися й без комуністичної ідеології! Їй треба було трохи віддихатися після великих потрясінь, потіснити криміналітет, що затишно влаштувався було біля розбитого корита, розігнати зграйку олігархів і як казав поет - зітри випадкові риси-і ти побачиш - ... самі розумієте що.

Виявилося, що не обов'язково тіснити літературу і живопис, вірніше, іноді доводиться, але так. Для порядку. А все тому, що не надає література впливу на політичну ситуацію. Так вона і раніше не зробила б, дарма Політбюро хвилювалося. Друкували б собі Доктора Живаго з Іваном Денисовичем, порошилися би книжки на полицях районних бібліотек. Виявляється можна випускати людей за кордон, погуляти, пожити і - назавжди. Тому що без цих людей можна легко обійтися.

І ще зрозуміліше стало, що ці риси "радянської цивілізації" не тільки збереглися після, але і благополучно існували до. І багато чого, що здавалося нам колись визначальними рисами "совка", сьогодні все частіше видається сутнісними особливостями традицій владарювання і не лише в окремо взятій країні.

Ось і залишилися від радянської цивілізації в пам'яті народній - прапори, портрети, значки, листівки, дешеві пиріжки і легендарний салат олів'є до новорічного столу. До речі, в Криму на Новий 2013 рік справжню ходинку влаштували навколо цього салату легендарного.

Для мене отой натовп біля олів’є – халяв’є був однією з прелюдий до анексії Криму.

І старі пісні про головне. І старі, що дихають на ладан правителі. І гумор, політичні анекдоти, які марно намагаються пристосувати до теперішнього часу. Не смішно.

А сталінські табори, цензура, злидні, озвірілі черги - зникли. Нікому не цікаво.

Мені б хотілося додати хоч щось за трьома пунктами:

1. Радянська цивілізація - модифікована російська цивілізація. Тому, чим далі вона йде в минуле, тим важливіше для нас дрібні атрибути. Чисто зовнішні, які з тридцятих років вже не визначають майже нічого в житті держави і співгромадян. Те, що ми зараз сприймаємо, як реставрацію радянської цивілізації, насправді є зміцнення традиційної російської цивілізації з традиційним набором символів. Опиратися цьому процесу неможливо і в деякому сенсі - смішно. Навіть протистояння національного та ліберального крила має глибоке коріння в російській історії -я б взяв умовною точкою відліку навіть не епоху Петра, де все це проявилося вже явно, а більш ранні події, що включають традиційну втечу опозиціонерів на Захід, що ототожнювався тоді з Литвою. У листуванні Грозного з Курбським мені вже бачились (або ввижалися?) ці "силові поля". І навіть мій друг-поет бачиться мені якимсь Курбським, що втік до сучасної Литви (США) і звідти пише свої гнівні есе-листи. Щоправда нинішній режим не удостоїть відповіддю ці послання. А якщо б удостоїв - яким прекрасним пам'ятником епохи було б це сьогоднішне листування!

2. Кримінальна, каторжна культура (субкультура) як не менш традиційна частина російської - радянської! - цивілізацій. Каторжні-табірні пісні та інші зразки кримінального фольклору, начебто сентиментальних повістей-романів, які шнтеллігенти "стискали" в таборах, заколисуючи паханів. Чи не починається ця романтизація криміналітету з "Записок з мертвого дому" Ф. М.? Або з некрасівської легенди про 12 розбійників і отамана Кудєяра. Чи 12 апостолів-розбійників гірше або краще дванадцятьох Блока? "Постой паровоз, не спешите колеса!" - яким торжеством кримінального світу була ця пісенька, яка прорвалася на екран і була підхоплена всією країною! Про попередні приклади (Утесов) мовчу бо то є одеська святиня
Думка зовсім вже єретична, люди, що люто ненавиділи кримінальний світ Олександр Ісайович (+ Шаламов) за принципом протилежностей сприяли інфільтрації табірної субкультури в широкі кола ліберальної інтелігенції. Хто б з нас знав різницю між "злодіями в законі" і "суками", якби не "Архіпелаг"!,

3. Найболючіше для людини віруючої - роль Церкви в нинішніх процесах. Адже і вона не відрізняється від традиційних іпостасей Церкви в Росії - декоративної, державно-поліцейської та складу символів і образів, покликаних згуртувати національну ідентичність. Сергіанство в СРСР було невдалою в усіх відносинах спробою Церкви відновити ці ролі. Але митрополит (патріарх) Сергій все ж був почутий - через 12 років, у важку годину війни. І як тут не згадати "сім победиши" в годину св. імператора Костянтина.
Хрест був для нього "непереможною зброєю" не в духовній битві, а на звичайнісінькій, міжусобній війні. Християнство в Росії завжди було частиною військового культу. І тому не варто надто дивуватися св. Варварі як покровительці ВПС.

І – ніби чекав цих промахів ієрархії радикальний антиклерикалізм піднявся в повний зріст, а риторика досягла рівня знаменитих «безбожних п'ятирічок».

Текст публикуется с разрешения автора

Оригинал

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.