23 червня 2017, п'ятниця

Чому Україні не варто відмовлятися від Мінських угод

коментувати
Між першими і другими Мінськими угодами Україна не знала жодного мирного дня

Між першими і другими Мінськими угодами Україна не знала жодного мирного дня

Не дивно, що багато хто в Україні вважає домовленості в Мінську безперспективними, вимагаючи відмовитися від них. Але такий підхід буде серйозною помилкою

Як правило, українські дискусії про війну з Росією зводяться до обговорення двох документів: Будапештського меморандуму і Мінських угод. Коментарі щодо них розумні й проникливі, однак опускають важливий взаємозв'язок між ними. По-перше, недоліки цих документів відображають політичну слабкість західних держав, які їх підписали. По-друге, Мінські угоди і більш широкий переговорний процес, що послідував за ними, є спробою Заходу виконати свої обіцянки по Будапештському меморандуму. Мінський процес вкрай важливий для того, щоб змусити Москву зупинитися на Донбасі.

Згідно з Будапештським меморандумом 1994 року, Україна віддала свою ядерну зброю в обмін на гарантії Росії, Британії та США провести консультації в разі порушення її територіальної цілісності та суверенітету. Коли в березні 2014 року Росія анексувала Крим, Україна з розчаруванням виявила, що єдиним результатом «консультацій» по Будапештському меморандуму стало введення низки незначних санкцій – досить слабка відповідь Заходу. Навіть після того, як Москва почала гібридну війну на Донбасі, було введено лише обмежені санкції. І тільки після того, як в липні 2015 року російською ракетою було збито малайзійський авіалайнер, Європейський Союз пішов за прикладом США та ввів суворі санкції проти енергетичного і фінансового секторів економіки Росії.

Україна неодноразово розчаровувалася з приводу Мінських угод. Перше мінське перемир'я у вересні 2014 року запобігло розгрому українських сил під Іловайськом, але так і не поклало край боям. Між першими і другими Мінськими угодами Україна не знала жодного мирного дня. Протягом цього часу загинули сотні українських солдатів, Москва захопила ще більше українських територій.

Українські лідери повинні зрозуміти, що їхні європейські партнери також обмежені в своїх можливостях

Наступ Москви під Дебальцевим в січні 2015 року спонукав ЄС ініціювати новий раунд переговорів, який призвів до підписання другого перемир'я. Разом з тим, умови угоди помітно погіршилися. По-перше, Мінськ-2 дозволяє керівникам ДНР і ЛНР мати власні збройні сили. По-друге, вимагає від України провести конституційну реформу, яка забезпечить автономність ДНР і ЛНР (Москва вважає, що це дасть даними регіонам право вето в питаннях національної безпеки України). По-третє, говорить про проведення виборів в окупованих Кремлем регіонах до того, як Україна відновить контроль над кордоном з Росією.

Іншими словами, Москва була винагороджена за щоденні порушення першого Мінська. Замість введення додаткових санкцій Росію заохотили кращими для неї умовами. Однак після підписання других Мінських угод бої все одно не припинилися. ДНР і ЛНР приєднали ще дві сотні квадратних кілометрів території. І в цей же час ЄС тисне на Україну, щоб та прийняла закон для ДНР/ЛНР.

До того ж Мінськ виключає Сполучені Штати з дипломатичного процесу, покликаного зупинити війну. Не дивно, що багато хто в Україні вважає Мінськ безперспективним. На їхню думку, Україна не зобов'язана приймати закон про місцеві вибори. Країні варто відійти від Мінських угод і вимагати нових рамок переговорів.

Але такий підхід буде серйозною помилкою. Можливо, історики та оглядачі можуть дозволити собі розкіш обговорювати слабкість західної дипломатії, але у керівництва України такої розкоші немає.

Українські лідери повинні зрозуміти, що їхні європейські партнери також обмежені в своїх можливостях. Німецький канцлер Ангела Меркель була опорою політики санкцій ЄС. Вона зуміла втримати французького президента Франсуа Олланда і решту ЄС в межах цієї політики. Однак її успіх можна сприймати як зрозумілий факт. Референдум в Голландії, коли виборці проголосували проти торгової угоди з Україною, а також голосування французьких Національної асамблеї і Сенату за резолюцію щодо скасування санкцій проти Росії свідчать про те, що ЄС не в тому становищі, щоб провадити сильнішу політику. А вихід Британії з ЄС ще більше послабив табір тих, хто ратує за продовження санкцій проти Росії.

На щастя, політика санкцій ЄС і США в поєднанні з нарощуванням військової підтримки з боку західних країн може бути достатньою для того, щоб допомогти Україні, зрештою, перемогти на сході. З падінням цін на енергоносії та введенням санкцій ВВП Росії знизився на 3,7% в 2015 році і на 1,4% в перші місяці 2016 року. У 2015-му рівень життя Росії впав на 9,5%, на погіршення цього показника очікують і цього року. Більше року Москва доводила, що санкції ніяк на неї не вплинули, однак тепер визнає їхній вплив і закликає до скасування обмежень.

Більше того, є підстави вважати, що Москва усвідомлює провал своєї політики в Україні. Після початку російської інтервенції в Сирії Україна престала бути основним сюжетом російських ЗМІ, і це дає Кремлю більший простір для маневру у врегулюванні даної кризи. На додаток до мінського переговорного процесу топ-радник Кремля В'ячеслав Сурков, починаючи з січня поточного року, регулярно зустрічається з помічником держсекретаря США Вікторією Нуланд. Згідно з повідомленнями, ці зустрічі проходять у більш конструктивному руслі, ніж мінські переговори, зокрема, на них обговорюються серйозні ідеї, які можуть допомогти припинити війну на Донбасі.

Адміністрація Обами,  яка раніше називала війну Кремля в Україні регіональною кризою, сьогодні проявляє більший інтерес до пошуку вирішення даного конфлікту. Радник президента США з національної безпеки Сьюзан Райс раніше цього місяця зазначила, що конфлікт на Донбасі, можливо, буде вирішено до завершення терміну повноважень адміністрації Обами. Можна припустити, що верхівка Вашингтона активніше підтримує дипломатичні зусилля невтомної Нуланд.

І все ж це не означає, що Москва вирішила відступити. Але вищесказане свідчить про те, що західні санкції залишаються в силі, західні лідери, як і раніше, вимагають від Кремля імплементації Мінських угод в обмін на полегшення санкцій; що внутрішні виклики для Путіна ростуть, а роль США в переговорах стає помітнішою.

Українські лідери, безумовно, розуміють, що їм не варто впускати цей сприятливий момент, відмовившись від Мінська. Вони також розуміють, що для збереження санкцій необхідно бути відкритими до прийняття закону про вибори в ЛНР і ДНР, який захистить інтереси України. Будемо сподіватися, що ті українські політики, які безпосередньо не пов'язані із зовнішньою політикою країни, також це розуміють.

Переклад НВ

Новое время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Джона Хербста. Републікування повної версії тексту заборонене.

Оригінал опублікований на Atlantic Council

Більше думок тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.