9 грудня 2016, п'ятниця

Про що співає Джамала

коментувати
Під час Другої світової війни і після неї радянський режим депортував понад 3 млн представників неросійських етнічних груп

Більшість виступів на Євробаченні – порожні поп-мелодії. Тим не менш, це не завадило Україні представити цього року пісню про сталінську депортацію кримських татар, що відбулася в травні 1944 року. Такий вибір може здатися дивним, але, копнувши історію масових репресій і міжетнічної напруженості в цьому регіоні, розумієш: вибір України дуже своєчасний.

Майже чверть мільйона кримських татар, етнічних тюрків, були масово виселені в радянську Центральну Азію в рамках колективного покарання за можливу співпрацю з нацистами. Від третини до половини з них загинули по дорозі або на місці, в «спеціальних поселеннях» ГУЛАГу, які стали для них новим домом. Враховуючи рівень смертності серед кримських татар, а також мету радянського режиму (змішати кримських татар з мусульманськими тюркськими народами Середньої Азії), деякі закликають називати депортацію геноцидом. У 2015 році український парламент визнав масову депортацію кримських татар 1944 року геноцидом.

Депортація кримських татар є одним з багатьох прикладів масових репресій проти етнічних меншин в історії радянської Росії (хоча репресіями проти етнічних меншин справа аж ніяк не обмежувалась).

В 1967 році з кримських татар були офіційно зняті звинувачення у співпраці з німцями

Сталін і велика частина радянського керівництва були особливо стурбовані загрозами, які після 1917 року представляли для більшовицької революції різні групи. Плануючи і готуючись до захоплення влади роками, вони прагнули зрозуміти, чому попередні глобальні революції (1789, 1848, 1871 і 1905 років) закінчились невдало. В результаті більшовики прийшли до висновку, що попередні покоління революціонерів не досягли успіху, оскільки не зуміли адекватно оцінити ту енергію і протидію, якими істеблішмент («буржуазія») буде реагувати на революцію.

Власний досвід радянського керівництва в період після Жовтневої революції 1917 року лише зміцнив цю точку зору. З пізньої весни 1918 року і до кінця 1921-го вони боролися з об'єднаними силами старої імператорської армії (білогвардійцями) та іноземних збройних сил, які прибули з Німеччини, Великобританії, Польщі, Чехословаччини та Японії. Це була неймовірно жорстока боротьба, і в досягненні перемоги більшовики робили ставку на безжалісний терор.

Хоча у 20-х роках безпосередніх загроз революції не було, політичній поліції доручили шукати підтвердження підготовки контрреволюційних змов (як всередині країни, так і за її межами), а також надали повноваження, які підштовхували співробітників відомства перебільшувати виявлені загрози. Спочатку неросійські етнічні групи не вважалися великою загрозою, але це не означає, що вони відчували симпатію до більшовиків.

Загроза зсередини

Новому режиму нелегко давалося завдання приєднання різних республік, розташованих на російській периферії, до Радянського «Союзу». У 20-ті роки більшовики активно підлещувались перед неросійськими національностями, обіцяючи «свободу» від політики примусової асиміляції, характерної для російського імператорського режиму. Йосип Сталін був комісаром Леніна у справах національностей. Разом вони розробили національну політику, яка сприяла розвитку національних та етнічних культур – головне, щоб вони залишалися соціалістичними за змістом.

Але це було задовго до того, як Сталін занепокоївся тим, що подібна примирна національна політика заохочує твердження окремих ідентичностей, які становлять загрозу для центральної влади. До середини 30-х років загроза війни наростала: піднявся затятий антикомуністичний нацистський режим в Німеччині і режим мілітаристів в Японії. Після вбивства члена Політбюро Сергія Кірова у грудні 1934 року радянський режим став особливо чутливий до потенційних «контрреволюційних» загроз.

У період між 1936 і 1938 роками радянська влада завдала свій удар, вбивши три чверті мільйона людей, вважаючи їх реальними або потенційними ворогами. Багато жертв були неросійськими. Безліч національних груп, в тому числі поляків, німців та корейців, потрапили під репресії, оскільки в їх лояльності до СРСР сумнівалися. Під час і після Другої світової війни режим депортував понад 3 млн членів неросійських етнічних груп, підозрюваних у співпраці з нацистами. 240 тис. кримських татар розділили жахливу долю з багатьма іншими жертвами цієї політики.

Після того, як у жовтні 1941 року нацистська армія захопила Кримський півострів, вона створила багато загонів з числа завербованих вермахтом кримських татар - можливо, більше 20 тис. солдатів, – однак вони мають всі підстави говорити, що особливого вибору, крім як прийняти пропозицію німців, у них не було. Ймовірно, деякі приєдналися до німців тому, що хотіли поразки радянського режиму, інші воювали тому, що приєднання до вермахту було способом забезпечення постійного раціону в умовах нестачі їжі. Хтось, певно, боявся репресій.

Битва за нагороду

Сталін помер в 1953 році. Його наступник Микита Хрущов засудив багато сталінських злочинів, в тому числі і депортацію. В 1967 році з кримських татар були офіційно зняті звинувачення у співпраці з німцями, але, на відміну від деяких інших переслідуваних національних груп, їм не дозволяли повернутися додому аж до кінця 80-х років.

З часом сотні тисяч кримських татар повернулися до Криму, але їх села і майно давно перерозподілили. Більшість починали життя з нуля, на землі, де вони часто вважалися фактично загарбниками.

Кримські татари, як і раніше, добиваються визнання свого важкого становища, а також виплат компенсацій від російської, української і європейської влади в тій чи іншій формі. Пошук консенсусу посилюється бідністю, політичною нестабільністю, етнічною напруженістю і повсюдною корупцією в регіоні.

Російська анексія Криму в 2014 році ще сильніше погіршила ситуацію. Багато з історично переслідуваних етнічних меншин колишнього Радянського Союзу, в тому числі багато українців – звинувачують у своєму тяжкому становищі не Сталіна і наступні радянські та пострадянські еліти, а «росіян».

Таким чином, український виступ на Євробаченні має сенс. Справа не в тому, що кримські татари є етнічними українцями (це не так, оскільки вони тюркського походження), а в тому, що татари, як і етнічні українці, поділяють почуття образи по відношенню до «росіян» за анексію Криму, російську війну, а також довгу історію переслідувань за етнічною ознакою.

The Conversation

Переклад НВ

Вперше опубліковано на The Conversation. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше точок зору тут

ПІДПИШІТЬСЯ НА РОЗСИЛКУ ПОГЛЯДIВ   Джеймс Харріс   ТА ЧИТАЙТЕ ТЕКСТИ ОБРАНИХ АВТОРІВ КОЖНОГО ВЕЧОРА О 21:00
     
Якщо ви знайшли помилку в тексті, виділіть її курсором та натисніть Ctrl+Enter

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.