21 серпня 2017, понеділок

Відчайдушні часи

коментувати
Хочу попросити вибачення і покаятися: був неправий, коли говорив, що Європа впорається з напливом біженців і зростанням популізму, проковтнувши кризу, як собака муху

Настав час і мені просити вибачення. Правда, не так, як експертам, що передрікали перемогу Гілларі Клінтон на президентських виборах в США. Я якраз не виключав, що Трамп може виграти гонку, і закликав готуватися до найгіршого. Тут мені вибачатися немає за що.

Я також не буду вибачатись за те, що назвав Трампа ідіотом. Знайомі тоді писали мені: мовляв, як ти міг таке сказати! Адже якби Трамп був ідіотом, він ніколи не став би президентом і не побудував бізнес-імперію.

Але мої знайомі — продукт сучасної школи і вишів, де не вивчають грецьку та латину. Інакше вони б знали, що слово "ідіот" не означає особистість з низьким IQ. Грецькою цей термін використовували, говорячи про осіб з девіантною поведінкою. Найчастіше йшлося про тих, хто не брав участь в житті античного полісу. В широкому ж розумінні ідіотами називали всіх, хто поводився не так, як інші, — в англійській, наприклад, існує поняття freaks. Спілкувався на цю тему з викладачкою давньогрецької, і вона зауважила: "Шкода витрачати на Трампа таке гарне слово".

За що я маю просити вибачення, так це за недооцінку крихкості Європи. Рівно рік тому в колонці для НВ я писав, що Європа впорається з напливом біженців і зростанням популізму, проковтнувши кризу як собака муху. Але був неправий. Останнім часом ми спостерігаємо, як на європейській карті один за одним падають прапори ліберальної демократії.

Коли змінюються факти, я змінюю думку. А що робите ви?

Є два фактори. Один пом'якшує мою провину, інший — навпаки.

Пом'якшувальний фактор: торішню колонку я писав після повернення з Німеччини. Місцеві інтелектуали переконували, що їхня країна подолає проблему біженців. Я перейняв той настрій і потрапив під його вплив. За що тепер каюсь.

І фактор, що посилює провину: я знайомий з думкою інших істориків, що пророкують можливість найгіршого сценарію.

У першу чергу маю на увазі матеріал британця Тоні Джадта Європа: велика ілюзія. Він писав, що повоєнна Європа сформувалася із загальних прагматичних інтересів. Але її лідери в силу виховання, самообману або цинізму створюють ілюзію, ніби Європейська унія утворилася навколо спільних цінностей. Якщо ми повіримо в це і продовжимо співати мантру Європи, розмахуючи європейським прапором перед лицем ворогів, то одного разу прокинемося і зрозуміємо, що міф Європи не вирішення наших проблем, а перешкода.

Цей текст Джадта передрукований в посмертному збірнику його есе під назвою Коли змінюються факти, я змінюю думку. А що робите ви? Фразу приписують Джону Мейнарду Кейнсу. Але зараз це головне запитання, на яке варто відповісти кожному з нас.

Моя відповідь: фактів ще недостатньо, щоб змінити думку. Якщо можна було б порівняти ситуацію в сучасній Європі та історії, що вже траплялася з нею, то найкраще підходить літо 1940 року. Нагадаю: вже йде Друга світова війна, повалені Чехословаччина, Польща та Франція, інший континент "мирно" поділений між комунізмом і нацизмом, а США дотримуються політики невтручання. Тоді залишилася всього одна країна, яка не піддалася цьому божевіллю, — Велика Британія — і лише один європейський лідер — Черчілль, який пообіцяв боротися усюди, в Британії і Франції, в морях і океанах, на берегах і полях, вулицях і пагорбах, до самого кінця.

Тодішня Велика Британія врятувала Європу. Мало хто знає, що в 1960‑х їй двічі відмовили у вступі до Європейського Союзу. І двічі позитивне рішення ветувала Франція, вважаючи англійців недостатньо європейцями. Історія любить парадокси та іронію. Особливо це можна помітити зараз, після Brexit.

У 1989 році деякі європейські уряди, французький у першу чергу, побоювалися возз'єднання Німеччини. Велика Німеччина, наголошували вони, стане загрозою для всієї Європи. Зараз Німеччина — міцна європейська фортеця. На відміну від Франції, яка продовжує вдавати з себе велику європейську державу, хоча давно вже такою не є.

Коли Джадт у 1996 році писав свою статтю, він мав сумнів, чи стане Європа на чолі з Німеччиною стійкою конструкцією. Цікаво: якби Джадт дожив до наших часів, чи змінив би він свою думку?

У будь-якому разі, поки існує Німеччина і дозволяє балансувати Україні (країні, яку деякі аналітики називають однією з ключових для європейського майбутнього), мені рано просити вибачення за головну тезу: не можна недооцінювати здатність Європи регулювати кризи перед обличчям найстрашніших загроз.

Nil desperandum!

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 16 грудня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.