16 грудня 2017, субота

Відчайдушні часи

коментувати
Хочу попросити вибачення і покаятися: був неправий, коли говорив, що Європа впорається з напливом біженців і зростанням популізму, проковтнувши кризу, як собака муху

Настав час і мені просити вибачення. Правда, не так, як експертам, що передрікали перемогу Гілларі Клінтон на президентських виборах в США. Я якраз не виключав, що Трамп може виграти гонку, і закликав готуватися до найгіршого. Тут мені вибачатися немає за що.

Я також не буду вибачатись за те, що назвав Трампа ідіотом. Знайомі тоді писали мені: мовляв, як ти міг таке сказати! Адже якби Трамп був ідіотом, він ніколи не став би президентом і не побудував бізнес-імперію.

Але мої знайомі — продукт сучасної школи і вишів, де не вивчають грецьку та латину. Інакше вони б знали, що слово "ідіот" не означає особистість з низьким IQ. Грецькою цей термін використовували, говорячи про осіб з девіантною поведінкою. Найчастіше йшлося про тих, хто не брав участь в житті античного полісу. В широкому ж розумінні ідіотами називали всіх, хто поводився не так, як інші, — в англійській, наприклад, існує поняття freaks. Спілкувався на цю тему з викладачкою давньогрецької, і вона зауважила: "Шкода витрачати на Трампа таке гарне слово".

За що я маю просити вибачення, так це за недооцінку крихкості Європи. Рівно рік тому в колонці для НВ я писав, що Європа впорається з напливом біженців і зростанням популізму, проковтнувши кризу як собака муху. Але був неправий. Останнім часом ми спостерігаємо, як на європейській карті один за одним падають прапори ліберальної демократії.

Коли змінюються факти, я змінюю думку. А що робите ви?

Є два фактори. Один пом'якшує мою провину, інший — навпаки.

Пом'якшувальний фактор: торішню колонку я писав після повернення з Німеччини. Місцеві інтелектуали переконували, що їхня країна подолає проблему біженців. Я перейняв той настрій і потрапив під його вплив. За що тепер каюсь.

І фактор, що посилює провину: я знайомий з думкою інших істориків, що пророкують можливість найгіршого сценарію.

У першу чергу маю на увазі матеріал британця Тоні Джадта Європа: велика ілюзія. Він писав, що повоєнна Європа сформувалася із загальних прагматичних інтересів. Але її лідери в силу виховання, самообману або цинізму створюють ілюзію, ніби Європейська унія утворилася навколо спільних цінностей. Якщо ми повіримо в це і продовжимо співати мантру Європи, розмахуючи європейським прапором перед лицем ворогів, то одного разу прокинемося і зрозуміємо, що міф Європи не вирішення наших проблем, а перешкода.

Цей текст Джадта передрукований в посмертному збірнику його есе під назвою Коли змінюються факти, я змінюю думку. А що робите ви? Фразу приписують Джону Мейнарду Кейнсу. Але зараз це головне запитання, на яке варто відповісти кожному з нас.

Моя відповідь: фактів ще недостатньо, щоб змінити думку. Якщо можна було б порівняти ситуацію в сучасній Європі та історії, що вже траплялася з нею, то найкраще підходить літо 1940 року. Нагадаю: вже йде Друга світова війна, повалені Чехословаччина, Польща та Франція, інший континент "мирно" поділений між комунізмом і нацизмом, а США дотримуються політики невтручання. Тоді залишилася всього одна країна, яка не піддалася цьому божевіллю, — Велика Британія — і лише один європейський лідер — Черчілль, який пообіцяв боротися усюди, в Британії і Франції, в морях і океанах, на берегах і полях, вулицях і пагорбах, до самого кінця.

Тодішня Велика Британія врятувала Європу. Мало хто знає, що в 1960‑х їй двічі відмовили у вступі до Європейського Союзу. І двічі позитивне рішення ветувала Франція, вважаючи англійців недостатньо європейцями. Історія любить парадокси та іронію. Особливо це можна помітити зараз, після Brexit.

У 1989 році деякі європейські уряди, французький у першу чергу, побоювалися возз'єднання Німеччини. Велика Німеччина, наголошували вони, стане загрозою для всієї Європи. Зараз Німеччина — міцна європейська фортеця. На відміну від Франції, яка продовжує вдавати з себе велику європейську державу, хоча давно вже такою не є.

Коли Джадт у 1996 році писав свою статтю, він мав сумнів, чи стане Європа на чолі з Німеччиною стійкою конструкцією. Цікаво: якби Джадт дожив до наших часів, чи змінив би він свою думку?

У будь-якому разі, поки існує Німеччина і дозволяє балансувати Україні (країні, яку деякі аналітики називають однією з ключових для європейського майбутнього), мені рано просити вибачення за головну тезу: не можна недооцінювати здатність Європи регулювати кризи перед обличчям найстрашніших загроз.

Nil desperandum!

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 16 грудня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.