20 серпня 2017, неділя

Українцям прийшов час готувати новий Майдан

коментувати
Настав час припинити боятися нового Майдану, почавши свідомо його готувати. І ось чому

Новий привид ходить Україною – привид нового Майдану. Кажуть, що він може стати катастрофою для України – перевести її зі статусу fragile state (крихкої держави) у failed state (держави, яка не вдалася). Це якраз те, на що розраховує Путін. І саме тому уникнути подібного сценарію треба за всяку ціну.

Як на мене, це не єдиний сценарій. Він може стати реальністю лише тоді, якщо пасивно слідувати логіці подій, а не пробувати їх активно спрямувати в інше русло. Іншими словами: треба перестати боятися нового Майдану, і свідомо його готувати.

Майдан є звичним явищем в українському політичному житті останні 25 років. Ті, котрі називають новий можливий Майдан "третім", з таким самим успіхом могли би назвати його "четвертим" (якщо рахувати першим революцію на граніті 1990 р.), або навіть "восьмим" (якщо брати до увагу акцію "Україну без Кучми", податковий, учительський і мовний майдани).

Історик Павел Коваль називає майдани метеорологічною станцією українського суспільства. Кожен раз вони показують: країну лихоманить. І буде далі лихоманити доти, доки новий уряд не зважиться на перезавантаження України.

На початку Євромайдану я говорив про існування в Україні трьох груп політиків: політики позавчорашнього дня (Янукович і його люди); політики вчорашнього дня (лідери опозиції); політики майбутнього. Цих останніх мав би дати Євромайдан. На жаль, не дав. Весною 2014 р. молоді майданні лідери, замість іти своїм власним фронтом, розчинилися у БПП і Народному фронті.

Якщо не вдалося весною 2014 року, але це не означає, що цього взагалі ніколи не вдасться

Ці дві партії є новими лише за словами. Бо за принципами свого функціонування – коли роздача місць у партійних списках і в уряді відбуваються головно за "доступом до тіла" та за гроші – вони є партіями вчорашнього дня.

Єдиною парламентською партією нового типу, і то з примруженим оком, можна назвати "Самопоміч". Але на всю велику Україну одної такої партії виразно замало. Щоб змінити ситуацію, у парламенті треба щонайменше дві-три таких партії.

Поява таких парламентських партій є доконечною умовою перезавантаження Україну. Цього не вдалося весною 2014 року. Але це не означає, що цього взагалі ніколи не вдасться. Бо в Україні є і залишається "сировина" для таких партій.

Першою є громадянське суспільство. Пару років тому, ще перед Євромайданом, відомий спойлер українського мас-медіального простору В'ячеслав Піховшек єхидно запитував: «Де в Україні громадянське суспільство? Після Євромайдану та волонтерського руху час питати: а де ж тепер Піховшек?»

Другою є середній клас і молодь. Кажу з власного досвіду. Останній рік я багато їжджу по Україні, головно у східні і південні міста: Дніпропетровськ, Одеса, Харків, Суми, Краматорськ, Слов'янськ. Головна тема розмов: що робити далі?  І два головні середовища, які шукають відповідь, є власне середній бізнес і молодіжні організації.

Обидва середовища були кістяком Євромайдану і є кістяком волонтерського руху. І тоді, і тепер, вони рятують Україну, перебираючи на себе життєво важливі функції, які державні інституції не можуть виконати у силу своєї неефективності та корумпованості. Разом зі своїм потенційним електоратом це середовище складає, за нашими оцінками, 15-20% - тобто у ньому є простір на 2-3 парламентські партії.  

Його сила – у його горизонтальності.  Це добре видно з порівняння між помаранчевим Майданом і Євромайданом: якщо у 2004 р. Ющенко і Тимошенко були майже «нашим усім», то у 2014 р. до «трьохголових» лідерів опозиції ставилися у кращому випадку з поблажливістю. Для молодих й освічених людей, які стали майже наскрізь дигіталізованими мешканцями соцмереж, горизонталь є головною віссю їхнього світу. Вони легко збираються на вуличні акції  чи волонтерські групи, де всі рівні – але не дуже охоче йдуть на вибори чи у партію, бо там «пахне» вертикальною ієрархією.

Але ця відраза до вертикалі може погано кінчитися. Бо перезавантажити країну можна лише добравшись до вертикалі влади: там, і тільки там лежать головні важелі змін. Тому якшо Україна скрахує, вина у цьому буде не лише теперішнього політичного класу, але й відраза до політики серед значної частини громадянського суспільства.

Моя надія полягає у включенні у механізмів самовиживання. На фоні затяжної економічної кризи і замороженої війни, при зменшенні і так невисокої підтримки зі Заходу, Україна вступає у період підвищеної політичної турбулентності. За таких умов шанси на позачергові парламентські чи навіть президентські вибори є високою, а виживання «нових старих» партій – низькою.  Якщо майданні лідери не зіскочать із цих партій, то їх потягне на дно разом з ними.  Спливуть інші - ті, які спливають за кожних обставин. А. як відомо, те, що завжди спливає на поверхню, не конче заслуговує на суспільну увагу. 

Власне у цій перебудові суспільної горизонталі у нову політичну вертикаль мала би полягати формула успішного Майдану n.0 – Майдану, який міг покласти край, через відсутність потреби, усім іншим майданам. 

Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 11 грудня 2015 року. Повне републікування тексту заборонене.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.