25 травня 2016, середа

Українцям прийшов час готувати новий Майдан

коментувати
Настав час припинити боятися нового Майдану, почавши свідомо його готувати. І ось чому

Новий привид ходить Україною – привид нового Майдану. Кажуть, що він може стати катастрофою для України – перевести її зі статусу fragile state (крихкої держави) у failed state (держави, яка не вдалася). Це якраз те, на що розраховує Путін. І саме тому уникнути подібного сценарію треба за всяку ціну.

Як на мене, це не єдиний сценарій. Він може стати реальністю лише тоді, якщо пасивно слідувати логіці подій, а не пробувати їх активно спрямувати в інше русло. Іншими словами: треба перестати боятися нового Майдану, і свідомо його готувати.

Майдан є звичним явищем в українському політичному житті останні 25 років. Ті, котрі називають новий можливий Майдан "третім", з таким самим успіхом могли би назвати його "четвертим" (якщо рахувати першим революцію на граніті 1990 р.), або навіть "восьмим" (якщо брати до увагу акцію "Україну без Кучми", податковий, учительський і мовний майдани).

Історик Павел Коваль називає майдани метеорологічною станцією українського суспільства. Кожен раз вони показують: країну лихоманить. І буде далі лихоманити доти, доки новий уряд не зважиться на перезавантаження України.

На початку Євромайдану я говорив про існування в Україні трьох груп політиків: політики позавчорашнього дня (Янукович і його люди); політики вчорашнього дня (лідери опозиції); політики майбутнього. Цих останніх мав би дати Євромайдан. На жаль, не дав. Весною 2014 р. молоді майданні лідери, замість іти своїм власним фронтом, розчинилися у БПП і Народному фронті.

Якщо не вдалося весною 2014 року, але це не означає, що цього взагалі ніколи не вдасться

Ці дві партії є новими лише за словами. Бо за принципами свого функціонування – коли роздача місць у партійних списках і в уряді відбуваються головно за "доступом до тіла" та за гроші – вони є партіями вчорашнього дня.

Єдиною парламентською партією нового типу, і то з примруженим оком, можна назвати "Самопоміч". Але на всю велику Україну одної такої партії виразно замало. Щоб змінити ситуацію, у парламенті треба щонайменше дві-три таких партії.

Поява таких парламентських партій є доконечною умовою перезавантаження Україну. Цього не вдалося весною 2014 року. Але це не означає, що цього взагалі ніколи не вдасться. Бо в Україні є і залишається "сировина" для таких партій.

Першою є громадянське суспільство. Пару років тому, ще перед Євромайданом, відомий спойлер українського мас-медіального простору В'ячеслав Піховшек єхидно запитував: «Де в Україні громадянське суспільство? Після Євромайдану та волонтерського руху час питати: а де ж тепер Піховшек?»

Другою є середній клас і молодь. Кажу з власного досвіду. Останній рік я багато їжджу по Україні, головно у східні і південні міста: Дніпропетровськ, Одеса, Харків, Суми, Краматорськ, Слов'янськ. Головна тема розмов: що робити далі?  І два головні середовища, які шукають відповідь, є власне середній бізнес і молодіжні організації.

Обидва середовища були кістяком Євромайдану і є кістяком волонтерського руху. І тоді, і тепер, вони рятують Україну, перебираючи на себе життєво важливі функції, які державні інституції не можуть виконати у силу своєї неефективності та корумпованості. Разом зі своїм потенційним електоратом це середовище складає, за нашими оцінками, 15-20% - тобто у ньому є простір на 2-3 парламентські партії.  

Його сила – у його горизонтальності.  Це добре видно з порівняння між помаранчевим Майданом і Євромайданом: якщо у 2004 р. Ющенко і Тимошенко були майже «нашим усім», то у 2014 р. до «трьохголових» лідерів опозиції ставилися у кращому випадку з поблажливістю. Для молодих й освічених людей, які стали майже наскрізь дигіталізованими мешканцями соцмереж, горизонталь є головною віссю їхнього світу. Вони легко збираються на вуличні акції  чи волонтерські групи, де всі рівні – але не дуже охоче йдуть на вибори чи у партію, бо там «пахне» вертикальною ієрархією.

Але ця відраза до вертикалі може погано кінчитися. Бо перезавантажити країну можна лише добравшись до вертикалі влади: там, і тільки там лежать головні важелі змін. Тому якшо Україна скрахує, вина у цьому буде не лише теперішнього політичного класу, але й відраза до політики серед значної частини громадянського суспільства.

Моя надія полягає у включенні у механізмів самовиживання. На фоні затяжної економічної кризи і замороженої війни, при зменшенні і так невисокої підтримки зі Заходу, Україна вступає у період підвищеної політичної турбулентності. За таких умов шанси на позачергові парламентські чи навіть президентські вибори є високою, а виживання «нових старих» партій – низькою.  Якщо майданні лідери не зіскочать із цих партій, то їх потягне на дно разом з ними.  Спливуть інші - ті, які спливають за кожних обставин. А. як відомо, те, що завжди спливає на поверхню, не конче заслуговує на суспільну увагу. 

Власне у цій перебудові суспільної горизонталі у нову політичну вертикаль мала би полягати формула успішного Майдану n.0 – Майдану, який міг покласти край, через відсутність потреби, усім іншим майданам. 

Колонку опубліковано в журналі Новое Время за 11 грудня 2015 року. Повне републікування тексту заборонене.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.