23 серпня 2017, середа

Український біг на місці

коментувати
Чому в Україні не рухаються реформи і що з цим робити

Динаміка українських реформ нагадує пульс сердечника перед смертю. У двох останніх релізів Індексу моніторингу реформ (іМоРе) за січень і початок лютого цього року характерні назви: Небезпечний штиль: вперше в історії індексу значення 0. Ніяких реформ і Знову майже нуль. Хто і наскільки зупинив реформи в Україні?

Суспільні настрої говорять про те ж. Фраза "реформи в Україні" стала схожа на "перебудову" і "гласність" часів Горбачова чи гасло першого Майдану "Бандитам — тюрми". Слова правильні, але по суті мало що означають.

Ми звикли звинувачувати в ситуації, що склалася, владу. І вона заслуговує критики. Однак вважаю, що варто визнати і свою частину відповідальності — відповідальності тих, хто ангажується в реформи з боку суспільства.

У цьому мене переконала розмова зі старшим колегою, американським експертом. Він добре знає Україну, консультує наші реформи в судовій сфері. З різних причин не може висловлюватися публічно, але дозволив передати його оповідання своїми словами.

Так от, каже він, різниці між тим, що робить лікар в Україні і лікар у США, не існує. Обидва лікують пацієнта, кожен в силу своїх можливостей. Те ж стосується американського та українського вчителя — вони викладають дітям. Краще або гірше, інше питання.

Реформи — наслідок командної гри. У нас таких команд немає або майже немає

Але при цьому є основна різниця між американським і українським прокурором. Щоб виграти процес, американському прокурору потрібно одночасно звернутися до чотирьох аудиторій: суддів, присяжних, адвокатів і публіки, яка знаходиться в залі. Це означає, що прокурор довго і ретельно готується до суду. Він докладно вивчає справу, шукає ходи, намагається бути максимально переконливим, пише свій виступ, тренується перед дзеркалом. І заради цього наполегливо трудиться, інакше буде програвати один процес за іншим.

Український прокурор нічого з цього не робить. Немає необхідності. Він нагадує рибака, якого посадили над бочкою з водою, де плаває риба, але замість вудки дали двостволку. Гарантія попадання — 100%. Ефективність — 0%, коли мова йде про реформи.

Мій знайомий не хоче ображати всіх прокурорів в Україні. Серед них, напевно, є чесні професіонали. Але він хапався за голову, коли слухав допит Януковича: більшість запитань українських прокурорів американський суддя не пропустив би через некоректні формулювання.

Мораль історії: ми вважаємо, що реформи йдуть повільно, оскільки у еліт немає політичної волі — але це не вся правда. Насправді якась воля є. Можна сперечатися, за рахунок чого вона береться: тиску суспільства, побоювань втратити владу або чергового траншу МВФ. Але ця дискусія не повинна підміняти той факт, що, крім політичної волі до реформ, у нас нема кому їх проводити.

Реформи — наслідок командної гри. У нас таких команд немає або майже немає. У більшості випадку є одна-дві людини, які дійсно знають, а не прикидаються, що і як реформувати.

Далі. Командне середовище створюється завдяки освіті. Кшиштоф Стояновський, ветеран Солідарності, який довгі роки допомагає Україні в реформуванні освіти і локального самоврядування, підкреслює: "Будівництво держави — в першу чергу освітній проект".

Щоб підтвердити його слова, достатньо одного прикладу: найбільше державного замовлення на магістрів юридичних вузів отримує Одеська юридична академія Ківалова. Уявляєте, як щороку стрімко зростає кількість "рибалок з двустволкою". Порівняйте зі скромними показниками держзамовлень юридичного факультету Києво-Могилянської академії і отримаєте повну картину.

Могилянка разом з моїм Українським католицьким університетом можуть вважатися єдиними університетами, заточеними під громадянське суспільство. Їх потужності вистачило б для такої маленької країни, як Естонія. Але для України вкрай важливо, щоб таких університетів з'явилося набагато більше. І хоча б один з них виріс на півдні чи сході України — в Харкові, Дніпрі або тій же Одесі.

Україна — не спринтерська, а стаєрська країна. Швидкість її руху була б іншою, скористайся ми в 2014 році вікном можливостей. Але цього не відбулося, а значить, ми знову приречені на повільні зміни. У кращому випадку ці зміни дадуть кумулятивний ефект, і Україну нарешті прорве. У гіршому — нас чекає черговий відкат. У будь-якому випадку реформ тут вистачить не на одне покоління. Головне зараз, після затишшя, взяти низький старт і готувати ґрунт для нового ривка.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 3 березня 2017 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше поглядів тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.