4 грудня 2016, неділя

Шлях України та Польщі до прощення

коментувати
Скандальна резолюція польського Сейму про визнання Волинської трагедії геноцидом знову порушила питання про те, що ж відбулося в 1943 році і що робити з цим далі

Липень 2016‑го увійде в історію як дата резолюції польського Сейму щодо Волині 1943 року. Багатьом історикам довелося не раз коментувати цю подію, пояснюючи, що сталося. Але незважаючи на таку активність, маю визнати: після бійки кулаками не розмахують, а бійку ми програли.

Вважаю це особистою поразкою і готовий нести відповідальність, але опускати руки не збираюся. Ми програли битву, а не війну. А війна — надовго. Тому краще перегрупувати сили і думати про новий наступ.

Хоча, треба сказати, це не перша поразка. Я не тільки досліджую історію польсько-українського примирення, але й разом з українськими та польськими друзями його практикую. Нашим найбільшим досягненням стало примирення в 2002‑му. Тоді загострення пристрастей навколо цвинтаря Орлят у Львові було таким, що навіть візит Ющенка (тоді ще національного героя в очах більшості львів'ян) не зміг переконати депутатів місцевої ради зняти заборону з оновлення польського військового кладовища.

Ситуацію вирішили з допомогою церкви. Владики Любомир Гузар та Мар'ян Яворський провели спільний молебень на могилах польських і українських воїнів, вимовивши ключові слова: "Прощаємо і просимо прощення". З цього часу про конфлікт навколо військового кладовища ніхто не згадує.

Ми програли битву, а не війну. А війна надовго

Але через 10 років, влітку 2013‑го, коли ми намагалися повторити той самий сценарій на польських і українських могилах на Волині, формула "прощаємо і просимо прощення" не спрацювала. Ці слова застрягли в горлі і українців, і поляків, включно з ієрархами римсько-католицької, греко-католицької та православної церков.

Зараз, влітку 2016‑го, ця формула знову зазвучала в листуванні між групою видатних польських і українських політиків, лідерів церков та публічних інтелектуалів. Є серед них і ті, хто три роки тому так і не зміг зважитися на взаємне прощення. Але це невелике досягнення перекреслила резолюція польського Сейму, яка визнала події на Волині у 1943‑му актом одностороннього українського геноциду проти поляків.

Щоб зрозуміти, що робити далі, потрібно оцінити масштаб завданої шкоди. Мені здається, для українців вона більш емоційна: ми зазнали зрадницького удару в спину від найближчого союзника. Якщо ж перейти на мову прагматики, то резолюція мало що змінить у відносинах двох країн. Хто б не прийшов до влади в Києві чи Варшаві, вони і надалі вважатимуть один одного стратегічними партнерами. З різних причин, в тому числі через загального ворога — Кремль.

Це добра новина. Погана ж полягає в тому, що значення польсько-українського союзу зменшується. Вся справа в геополітичній вазі кожної країни. Донедавна Польща була великою, поки до влади не прийшли політичні сили, які намагаються довести її до геополітичного самогубства. Україна ж, щоб вистояти, потребує не просто суперника, а великого союзника.

Щоб краще зрозуміти, уявіть, що у Варшаві править польський варіант Януковича. Не такий бандитський, але шкідливий, оскільки ламає країну через коліно.

І головна подібність — мова ненависті щодо колишньої партії влади та нинішньої опозиції. Українці просто потрапили під роздачу: якщо попередня влада робила все для того, щоб відкласти резолюцію про геноцид на Волині, то нова почала з того, щоб прийняти її.

Я один з тих небагатьох українських істориків, хто вважає, що тодішні дії ОУН-УПА все ж були геноцидними, але з поправкою на те, що Волинь була взаємним польсько-українським геноцидом. Звісно, українська вина більша, але ухвалювати відповідні резолюції повинні обидві сторони.

Ще одне: нам варто визнати, що зло є й завжди буде з нами, ніхто не звільнений від спокуси. Немає іншої такої території, де за дуже короткий час прокотилося відразу сім геноцидів: Голодомор, знищення радянських полонених 1941-1942, Голокост, ліквідація циган, Волинь, депортація кримських татар та акція Вісла. Хто-хто, а українські історики повинні трактувати тему зла, або "роль диявола в історії", серйозно. Або хоча б не йти слідами польських і російських політруків, які намагаються переконати всіх, що у їхніх народів винятково високий імунітет до зла, тому вони за нього не відповідають.

І мова не лише про моральну неповноцінність такої позиції. Ціна питання: наше тверезе сприйняття світу і здатність адекватно реагувати. Інакше, якщо ми наївно вважаємо, що у нас все буде добре, то кожну нову перемогу зла будемо сприймати як "все пропало". Тобто приблизно так, як сприйняли рішення польського Сейму.

Колонка опублікована в журналі Новое Время від 29 липня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.